Григорій Сподарик ■ ПОГЛЯДИ ■ №23, 2013-06-09
Хроніка діалогу
Сейм Польщі на 5 червня запланував розгляд шести проектів постанов у справі Волинської трагедії та встановлення 11 липня Днем пам’яті і мучеництва кресов’ян. З огляду на видавничий процес щойно в наступному числі «НС» зможемо повідомити про результати першого читання цих документів у парламенті.
Варто відзначити, що за змістом їх можна поділити на радикальні, у яких є вимога однозначного засудження української сторони, та помірковані – у яких, зокрема, згадано про провини польської сторони щодо українців. Нагадаймо, що радикальні проекти пропонують визнати Організацію українських націоналістів, Українську повстанську армію, дивізію СС «Галичина» та українську поліцію на німецькій службі злочинними організаціями, які чинили геноцид проти польського населення Волині.
Наприкінці квітня такі пропозиції польських депутатів українське Міністерство закордонних справ визнало за політизацію справи Волинської трагедії і повторило заклик щодо визначення Дня примирення між поляками та українцями.
Суперечливості навколо постанов Сейму РП нещодавно досить влучно охарактеризував історик проф. Анджей Фрішке. У коментарі Польському радіо він сказав, що такий документ, без сумніву, повинен бути прийнятий – проте історик не вірить, що це відбудеться одноголосно. Хоч дослідник однозначно висловлюється за дискусію з участю української сторони, то разом з тим переконаний, що прийняття постанови є виключно внутрішньою справою Сейму Польщі. За словами Фрішке, суттєвими для справи Волинської трагедії є питання пам’яті про неї й однозначної оцінки польською державою цього злочину та питання сучасних польськоукраїнських відносин і їхнього майбутнього. З перетину цих підходів виникають проблеми й напруження: «Альтернативною в історії для Української повстанської армії є українські посилання на Радянський Союз й ототожнення з Червоною армією. З польської точки зору українські зусилля та сама незалежність України є дуже важливою справою, позитивною й потрібною в геополітичному плані. Але в це, у свою чергу, вписана позитивна оцінка УПА. Отже, у певному плані є це квадратура кола, з якою зараз маємо справу», – сказав А. Фрішке, наголошуючи водночас, що серед знавців питання ніхто не заперечує незалежницького характеру УПА.
«Волинську квадратуру» якоюсь мірою бачить і радник президента Броніслава Коморовського Томаш Наленч, який у розмові з Польським радіо, зокрема, наголошував: «Проблема політичного плану цієї події – те, що для нас становить небувалий і жахливий злочин, для частини українців становить засновницький міф їхньої свободи. Це була жахлива ідея побудови етнічно чистої України».
З останніх офіційних голосів у справі варто нагадати думки голови польського Інституту національної пам’яті (ІНП) Лукаша Камінського, який дав інтерв’ю львівській газеті «Високий замок». Коментуючи твердження, що для багатьох українців воїни УПА – це борці за волю, а термін «геноцид» перш за все асоціюється з Голодомором, який забрав життя понад семи мільйонів українців, голова ІНП відзначав: «„Геноцид” – це юридична категорія. Волинський злочин має всі ознаки, описані в конвенції ООН 1948 р. Вона визначає геноцид як „свідому дію з наміром знищити повністю чи частково певну національну, етнічну, расову чи релігійну групу”. Якщо хтось хоче вважати вояків УПА героями, то повинен спочатку мати справу з фактами. Не можна іґнорувати 100 тисяч жертв». У розмові з українським виданням Л. Камінський погоджується з потребою критичної оцінки несправедливої політики щодо українців у період ІІ Речі Посполитої. Він також не заперечує використовування подій на Волині німцями та СРСР і наявності відплатних акцій щодо українців з боку Армії крайової: «Проте, якщо говоримо про відповідальність, то вона падає на тих, хто почав масове вбивство, – тобто на ОУН Степана Бандери та УПА», – виразно підкреслює голова польського ІНП, водночас наголошуючи, що жодні помилки й озлоблення польської міжвоєнної політики не можуть виправдовувати Волинського злочину.
Якщо зібрати всі офіційні польські голоси, то можна мати враження, що «квадратуру Волинського кола» саме з цього боку радше вирішено. Винуватець трагедії – відомий, геноцид – безсумнівний, а Сейм Польщі лише має вирішити, в яку форму це все зодягнути. Українські державні заклики встановити День примирення – це один з винятків, які лише підтверджують те, що якраз з цього боку закривається «коло» невизначеності, браку послідовності та продуманої стратегії підходу до складного польсько-українського минулого. ■
