Григорій Сподарик ■ ПОГЛЯДИ ■ №28, 2015-07-12
Про акти вандалізму щодо українських увічнень у Польщі говорить Святослав Шеремета – секретар Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій.
Григорій Сподарик: Які кроки комісія планує прийняти у справі акції нищення українських пам’ятників у Польщі?
Святослав Шеремета: Ми розуміємо, що це справа третьої сторони. Тут Москва напевно маніпулює право-радикальним польським середовищем і його руками здійснює ці акти вандалізму. Щоб їм зашкодити, потрібно прийняти певний комплекс дій, щоб такі акти в майбутньому не повторювались. Наприкінці червня у Варшаві ми обговорили ці питання в Раді охорони пам’яті боротьби і мучеництва (РОПБіМ). Були також звернення від нашої комісії і ноти протесту українського МЗС тощо. На мою думку, польська сторона повинна засудити ці акції. Мені здається, що РОПБіМ мала б зробити у цій справі звернення до польського суспільства. З нашого боку, а ми цю справу вже обговорювали у Варшаві, буде звернення до польської влади з проханням встановити камери відео-спостереження на таких об’єктах, як Грушовичі, на які постійно здійснюються напади. Якщо також там не буде задіяна патрульна служба польської поліції, особливо вночі, запобігти цим акціям вандалізму буде просто неможливо. Питання надалі розглядатиметься на найвищих рівнях влади в Україні.
Вандали самі викладають в Інтернеті відео зі своїх акцій, тому, можливо, не надто будуть побоюватись камер.
Тоді будемо звертатися до польської сторони і чекати відповідних висновків польської поліції. На зустрічі у РОПБіМ, коли я запропонував встановлення камер, польська сторона повідомила, що таким чином вони вирішили питання у Вільнюсі, де постійно були нищені польські пам’ятники. Відео-спостереження і поліцейські патрулі зупинили цей процес.
Нещодавно в польських мас-медіа представник РОПБіМ відзначав, що питання суперечливих увічнень важко вирішуються з огляду на «пасивність української сторони».
Я не можу пояснити, який зміст вкладається в питання «пасивності». Для мене однозначно дивні такі слова. Неодноразово під час розмов чи листування власне такі справи, як Грушовчі, ми піднімали. Повторю: в цьому контексті я все ж таки вважаю, що РОПБіМ повинна зробити публічні заяви і засудити акти вандалізму. Такі структури, як наша Міжвідомча комісія чи польська Рада, в першу чергу повинні працювати для поєднання, порозуміння й увічнення пам’яті всіх жертв і всіх загиблих воїнів.
Проблеми суперечливих пам’ятників тривають роками. В чому полягають головні розходження?
Ці дискусії мають дуже багато складових. Дійсно, в 90-х роках у Польщі та Україні встановлено багато пам’ятників на місцях поховань і символічних увічнень, які не відповідали польським чи українським законам.
Під час переговорів ми разом з РОПБіМ домовлялися, що питання пам’ятників або треба вирішувати згідно з чинним правом обох країн, або всі узаконити. Я розумію, що польська сторона має упереджене ставлення до увічнень стосовно УПА. Водночас я вважаю, що після прийняття нашим парламентом закону про визнання вояків УПА борцями за волю України ми зараз знаходимося на шляху до того, щоб узаконити ці поховання або відновити дискусію з цього питання.
Ви говорили про «третю сторону у справі». Чи в Україні сьогодні мають місце якісь провокації щодо увічнень?
Я переконаний, що українці – це християнська, культурна і європейська нація, тому нищення місць поховань не відповідає нашій традиції. Звичайно, можуть бути якісь прояви третьої сторони, але практика останніх років показує, що фактів нищення пам’ятників в Україні нема і я дуже сподіваюсь, що не буде їх і в майбутньому. Досі я не мав також жодних інформацій щодо провокацій в цьому плані.
Багато в таких справах залежить від взаємних відносин. Тому цікаво, чи 2013 р. голова РОПБіМ свою заяву щодо ліквідації нелеґальних увічнень складав після якихось спільних з українською стороною домовленостей?
Хочу нагадати, що 2013 р. я не був секретарем Комісії, тому можу говорити тільки про те, про що дізнався зі ЗМІ та особистого спілкування. Наскільки собі пригадую, це була відповідь РОПБіМ на ініціативу євродепутата Томаша Поремби. Опісля ми мали зустріч з паном Кунертом в Україні під час його чергового візиту в місцях пам’яті польських солдатів, які загинули 1920 р. в боях з більшовиками. Тоді ми з головою товариства українців «Надсяння» Володимиром Середою як громадські активісти передали голові Ради нотаріально посвідчений висновок про те, що в Грушовичах є місце поховання 12 вояків УПА. Цей документ нам надало Об’єднання українців у Польщі. Тоді ми наголосили, що це надзвичайно важливе місце для української історичної та національної пам’яті і його демонтаж буде дуже неґативно сприйнятий в Україні, тому може спровокувати чергову «війну пам’ятників». Інформацію про поховання реальних людей у цьому місці пан Кунерт визнав новою обставиною і відповідно справа ліквідації тоді зупинилася. Були слова про проведення певних досліджень, спільних ексгумацій, але жодне офіційне звернення РОПБіМ у тих питання до нашої Комісії не надійщло. У всякому разі я про це не знаю.
Крім згадуваних проблем, між Комісією і Радою постійно відбувається співпраця. Чим сторони займатимуться найближчим часом?
Після розмов у Варшаві ми знаємо, що польська сторона підтримує всі українські проекти, які ми подаємо. Це стосується і проведення пошукових експедицій з ексгумації останків загиблих біля Любачева жертв НКВС, і польської служби безпеки. Це також питання ексгумацій і перепоховання солдатів, які були у складі Першого і Четвертого фронту під час ІІ Світової війни на Карпатсько-Дуклянському перевалі. Там загинуло понад 100 тис. солдатів, з яких значно більше ніж половина – українці. Це й відновлення кладовищ воїнів УНР у Стшалкові та Вадовицях, добудова меморіалу в Ланцуті, упорядкування кладовищ у Дубинах. Ми також працюємо над питанням розширення кладовища в Пикуличах. Відповідно до цього, ми передали РОПБіМ історичну карту поховань у цьому місці, раніше невідому, віднайдену нашими фахівцями в архівах.
Головні питання, якими зацікавлена польська сторона, – це реконструкція кладовища в Задвір’ї, де лежать загиблі в боях з більшовиками, а також пошуково-ексгумаційні роботи щодо поховань солдатів польського війська, які загинули у вересні 1939 р. поблизу Львова і в самому місті під час боїв з німцями. Отже, маємо перспективи, щоб іти вперед. ■
