Богдан Гук ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №27, 2016-07-03
З приводу листа голови Товариства «Руська бурса» Павла Малецького до Петра Трохановського
У державах Східної Європи вже 25 років здійснюють розрахунок з комуністичним минулим націй, суспільств та окремих людей. Завдяки демократії створено спеціалізовані органи, які надають доступ до даних про систему поневолення того часу та публікують документи комуністичного насильства над людиною. Кожний громадянин має право знати, хто і як у недалекому минулому допомагав панувати системі зла. Громадяни цих держав вирішили, що без морального очищення неможливо творити нове життя.
Не можна сказати, що лемки не хочуть пізнати свого минулого. Цей процес започаткувало «Наше слово», публікуючи в газеті (№ 21 і № 22 за 2016 р.) документи з архіву польського Інституту національної пам’яті про те, що Петро Трохановський майже 10 років був таємним співпрацівником комуністичної Служби безпеки – «Ольком». Цю проблему прокоментував нещодавно голова Товариства «Руська бурса» у 13-му числі тижневика «ЛЕМ.фм+».
У відкритому листі «До Пана Петра Трохановского шефредактора лемківского часопису „Бесіда”» Павло Малецький написав, що СБ не залучило би Трохановського як свого аґента, якби не його «вартість, важність і статус». Тимчасом мені здається, що для СБ вартість донощика «Олька» полягала якраз у його слабкості. По епосі доносів проблемою на Лемківщині стає те, що для голови лемківської суспільної організації донощик є авторитетом. Якби не лист на захист донощика, ніхто б не знав, що П. Малецький аж так легковажить членів «Руської бурси».
Голова написав, що П. Трохановський як учитель виховував молодь «у дусі Шевченка». Як людина, яка 10 років була підданою СБ, могла вчити дітей у дусі Тараса Шевченка? Колись Трохановський не використав права до свободи й не соромився підпалювати вогню «Ватри», а нині голова «Руської бурси» вмовляє лемкам, що все – «ок». Інакше кажучи, перший доносив, а другий цим гордиться. Малецький запропонував членам «Руської бурси» згоду на в’язниці, переслідування, приниження, нагляд, доноси, психологічний контроль над лемками.
А ще недавно лемки жили під страшним наглядом. Я пам’ятаю пальці Левка Ґаля з Лося, які він кусав у хвилини крайніх емоцій після років нагляду й доносів. Ця людина половину свого життя не виходила з-під контролю СБ. Цей лемко відкусив би собі руку, якою мав би підписати згоду шкодити лемкам, але для голови «Руської бурси» опір Левка Ґаля є порівняльний з браком опору Петра Трохановського.
П. Малецький упевнений щодо ТВ «Олька» і пише: «…нема ні одного речення, яке свідчило б, що Ви комусь пошкодили або хотіли пошкодити». Це міг би оцінити нинішній владика Адам у Сяноці, бо саме на цього священика доносив Трохановський, а потім як дяк підспівував йому до Служби Божої. Це могли б оцінити Біскупський, Добрянський, Донський, Марчак, Стефановський, Юрчишин.
Голова П. Малецький принижує лемків. Це ж неправда, що «колись, як і частково нині, ні лемківська меншина, ні будь-хто не забезпечив йому матеріальних обставин для вільної творчої праці». Це кривда для сяніцьких і криницьких православних парафіян та священиків, адже без них Трохановський не мав би хліба й тієї свободи, яку використав проти них. Згідно з логікою Малецького, творчу свободу для Петра Мурянки дали не лемки, а комуністична СБ. За що стільки зневаги має голова «Руської бурси» для лемківської громади? Колись лемки нібито не опікувалися Никифором Дровняком. Так нині пишуть люди, далекі від лемків і Никифора. Нині голова «Руської бурси» готовий захищати Петра Трохановського таким самим гірким способом. ■
