Дідо-сеньор Фецьо Ґоч ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №18, 2017-04-30
Акция „Вісла” 1947 року – то исторична трагедия лемків и нашой карпатской Отцовизны. Была то и остає до гнес етнична чистка невыяснена. Можна вшеляк розважати и оціняти: кому она была потрібна и кому яку корист дала? Як при выганяню оціняти збірну одповідальніст?; як нибы в воюваню з Украінском повстанчом армійом (УПА) выганяно старушків, діти, бывшых вояків Войска польского (ВП), Червоной армйи (ЧА) и партизанів – борців з німецкым окупантом.
Покля ищи єм в силі, то прагну дашто написати, хоц для исторйі, як юж нич и нихто не змінит нашой гіркой доли в новых часах по діяню сталинскых гноблинь, терорів в Советскім Союзі, в Польщи и в иншых краях, занятых по ІІ Світовій войні.
Депортация на схід в 1945–46 рр. – то страшны пережытя невинных жытелів Карпат. Хто и чого єй выдумал и выконувал? Нияк не хоче ся вірити в угоду Польщи и Радянского Союзу о переселіню, підписану нибы вождом УРСР Никитом Хрущовым, котрый без Москвы и Сталина не міг сам нич діяти, а сторона Польщи – то Польский комитет вызволеня нацйонального (ПКВН), якого край был ищи в гітлерівскых властях окупацийных. Выселеня мало быти добровильне, хто схоче, а знаме як выглядало в практици з ужытьом войска.
Хыбаль не дивне як все пхаются жалі. юж не є Гитлера, Сталина – воєнных катів ХХ віку, не є давнього Советского Союза, а не є до кого жалитися и домагати хоц розсудной оцінкы того, што з нами варварско вчинено. Невелике число родин, розшмареных в Польщи по цілім краю, може вносити жалі лем до власти державы, в які жыєме. Хто мат писати о нашых болях и пережытях? Дознаных кривд певно нихто не змінит, не направит. Маме смутну, трагічну річницю выгнаня нас 1947 року Акцйом „Вісла”, то ци маме мовчати о тім в новых часах, як гвариме – в нові демократичні Польщи? В часах ци в роках псевдокомуны не мало было писм, домагань о право поворотів з выгнаня. Та даремны тогди надийі жывы и тепер, гнеска. Мам и я прикры спомины з такых бесід, внесків, плянів, як тямлю, на „Лемківскій поетичні осени” в будинку „Руской бурси” в Горлицях, хыбаль перед 60 річницьом Акцйі „Вісла”. Сілизме при столі на перекуску. Ведучый – голова Стоваришиня лемків Андрий Копча, Олена Дуць, Петро Трохановский, Павло Стефановский и гість зо Львова Петро Когут (Когутов). Приятельско гостили нас як и чим могли родины Коцуровы и Квокы. В розмовах ставил єм пытаня, ци не можна бы организувати делегацию до власти в Варшаві, до президента. И ставити пытаня в нашых справах, порушувати выгнаня, право повороту, хто хоче, зворот маєтків и дуже иншых справ. А. Копча скоро деси вышол, О. Дуць одкрыто повіла, же не може взяти уділу в такі делегацйі, же може то шкодити в роботі. П. Трохановский перемовчал, не повіл так, ани ніт, а П. Когут дал скоре дос дивне звіданя: ци то поможе нам?. Єдині свою участ зголосил П. Стефановский. П. Когут потім перепросил и пояснил, же не подумал поперти такы думкы и пляны, в переконаню, што власти в Варшаві можут нас не приняти и выслухати жалі. Отже з мойих рад, внесків нич не могло вийти, але пак одчул єм деякы докучливости в музейных трудах. До никого не мам жалю, бо знам причины боязні жытьовых ци тыж родинных.
Та проблемы дальшого нашого жытя в розсіяню по выгнаню майже незмінены. Бо грозит нам повна асиміляция и той малой групы в горах, и той векшой на землях західных.
Знают о тім и нашы польскы науковці, историкы и політикы. Як ся боронити и ратувати? Не легко повісти. Мои думкы и внескы ци рады, повіджены в Горлицях, прагнул бым повторити, бо єст такый час и нагода при річници Акцйі „Вісла”, лем з шыршым и глубшым организацийным діяньом. Можна одсунути думку юж покійного П. Когута: ци то поможе и што то даст? То новы иншы часы, світ мінятся.
Подумайме разом и глядайме згоды, єднаня в справі нашого выгнаня. Кажда особа з нашых діячив, лідерів и ріжны нашы организацйі можут мати ріжны погляды, часто противны ци то релігійны, ци народны, але выгнаня з рідной хыжы и Рідной Карпатской Земличкы было єднаке не з нашой вины.
Єсли можеме и схочеме о тім разом повідати и нашым властям крайовым, и заграничным, де лемкы жыют, де их шмарила доля, то найперше треба покликати, створити комитет организацийний. Хто ма тим занятися и як то зробити? Раджу и виджу заряды до такого заданя дві головны на гнес лемківскы организацйі: Стоваришиня лемків (СЛ) в Лігници и Обєднаня лемків (ОЛ) в Горлицях. Их заряды ци управы попросят иншы лемківскы органызацйі ци товариства як „Руска бурса”, „Кичера”, Лемківске товариство в Лугах, Рада Музею лемківской культуры в Зиндранові, ци кого ищи узнают кликати до комитету организацийного, якый усталит сой хто и одкаль малбы ихати до Варшавы як делегация. Знаме, што Акция „Вісла” зачалася 28 квитня, а закічиня не было точне, бо ищи в 1951 р. выселяно села Руси Шляхтовской повіту Новій Торг не за гріхы ци вины УПА, лем з причин законів граничных ищи довоєнных.
Што я тогди 17-літні хлопчина міг знати о Бандері, о Волиню и діянях УПА?
При звиджаню Музею лемківской культуры в Зиндранові, найвеце студенты и иншы туристы, науковці, историкы, політикы вносят бесіды о выселеню лемків з Карпат на схід до СРСР и о Акцйі „Вісла”. Выселеня ци выгнаня розумны дискутанты оціняют барз критично, а дуже з них боліє, же ужыто до такой злочинной акцйі войско польске, гарді зване „людове”. Декотры дос добри знают, же в 1945 р. в повітах Коросно, Ясло, Горлиці, Нови Санч нихто не виділ УПА, а до выселеня на схід нагнали войско. Гнеска и польскы историкы дают поясниня, же войском тогди командували совітскы офіцеры Червоной армйі в польскых мундурах и выконували розказы своих урядів, войсковых и партийных. Были и сут оправданя, же Акцйя „Вісла” была плянувана до ліквідацйі УПА, а смерт ген. Кароля Свєрчевского в Бескидах прискорила акцйю. Не вшыткы зацикавлены, што діяли того часу, сут з тым згідны, бо документы Міністерства національной обороны (МОН) вказуют, же по зимі по выборах в 1947 р. силы бандерівского діяня были юж слабы, розбиты и же выстарчило проти них приділити в терен их діяня войскову оборону. Та пляны и наказы з Варшавы напевно узгіднены з Москвом были иншы, што великым коштом приділено 5 дивізйі войск з бойовом фронтовом техніком, а 6та дивізйа специяльна складалася з Корпусу безпекы внутрішньой (КБВ), Уряду безпекы (УБ), Міліцйі обивательской (МО) и ріжных партийных груп. Нихто не хоче вірити, же генерал, фронтовец од Ленино до Берлина, а скорше командир „Домбровщаків” в Гіспанйі, охочий был ихати в загроженый терен. Його смерт до гнес невыяснена и дискусийна.
В музейных бесідах нераз сут звіданя ци лемкы хотят ищи вертати з выгнаня? И як дуже того прагнут? Одповід легка – де и як мают вертати, в якых умовах правных ци тыж помічных, як вшытко по выгнаню переняла держава. Гвариме коротко, же 5% выгнаных зараз прагне вертати хоц бы ту в горах вмерати. То сут емериты, старушкы, бывшы воякы ВП, оборонці Польщі в 1939 р., фронтовці, воякы ЧА и партизаны, борці з німецкым окупантом. Бо велике число на выгнаню закінчыло жытя и такы, якых невинно пхано до Явожна в 1947 р., 70 років тому.
Отже и для тых символичных 5% треба нам внескувати створити з урядовыма властями комитет поворотів з выгнаня з помочом организацийном и економичнофінансовом. То тема до діяня комитету обходів річниці Акцйі „Вісла”. Не можеме спати покля жыєме, незалежно од того ци діяня нашых организаций, активу дашто змінят, поможут ци лем остане слід по нас для историків.
То неправда, же Польща бідна до створиня обставин, умов на повороты. Бо ци в 1947 р. по войні была богатша? О поміч можна нам просити и Унию Європейску. Час нам вказати ширше, як молодых лемків вербували и насильно пхали до совітского войска – ЧА в 1944–45 рр., коли тота армйа входила на Лемківщину. Юж в боях на Дуклянщині гинули недошколены молодці. Не сотні пхано на лінйі фронтовы, лем тисячи, котры вертали и ранены з войны, а родины были депортуваны на схід и не знали, де глядати рідных.
З тых вояків, што пережыли и вернули в рідны села, в 1947 р. также пхано до обозу в Явожні. Ци то было людске діяня и ци маме о тім мовчати, забыти?
Ищи верну до тогорічной річниці выгнаня. О діянях комитету треба повідомити лемківскы организацйі в Украіні и дорадити им, штобы вносили до урядів Польщи и Украіны просьбы, домаганя о знесеня віз депортуваным з Польщи, котры прагнут одвидіти рідны місця и помолитися на могылах, гробах своих рідных на цмунтерях в селах, з якых их выселено. Такы просьбы повинні вносити до польскых амбасад ци консулятів. ■
