Богдан Гук ■ РЕПОРТАЖ: ■ №17, 2016-04-24
Правляча партія («Право і справедливість», «ПіС») та її уряд намагаються ввести строге розмежування між польським комунізмом та польською національною демократією. Перший мав би перестати бути польським.
Відбувається глибоке переписування минулого. Усе комуністичне, що залишилося в державі після 1989 р., засуджують як не польське, тобто антипольське, і ліквідується. Це частина історичної політики щодо минулого.
Яке ставлення «ПіС» до української спадщини? Вона вписана в комунізм чи в державу? Адже відомо, що не йдеться про ставлення «ПіС» безпосередньо до ОУН чи УПА, а про те, куди в рамках боротьби з комунізмом буде віднесений український націоналістичний (ОУН) та національний (УПА) рух. Віднесуть їх до сфери під назвою Польська об’єднана робітнича партія та Польська Народна Республіка? Перша залишилася без спадкоємців, проте друга має прямого спадкоємця у вигляді Республіки Польщі. Що зробити, щоб ліквідувати цей не ідеологічний, а матеріальний родовід?
Голові Інституту національної па-м’яті (ІНП) Лукашеві Камінському поштовх дала Міська рада містечка Пєнєнжно у Вармінсько-Мазурському воєвідстві. Там у вересні 2015 р. вирішили ліквідувати пам’ятник Івану Черняховському, радянському полководцеві часу Другої світової війни. 30 березня 2016 р. Камінський сказав, що через кілька тижнів ІНП відправить самоврядуванням пропозицію ліквідувати увічнення, які символізують панування комуністичної системи в Польщі.
ІНП у провінції
Як це резонує на південному сході країни? Там багато увічнень, які трохи відрізняються від класифікації ІНП. Вони поставлені на честь членів, наприклад, такого польського формування, як Громадянська міліція (Milicja Obywatelska, MO). Це формування прославилося вбивствами та грабунками українців – громадян польської держави. Воно було скоріше терористичне, аніж громадянське, і комплектувалося за національним принципом і за національним принципом убивало.
Я більш-менш знаю територію від Криниці по Володаву. Від початку 90-х років там дала про себе знати значна байдужість до комуністичних увічнень. Бачив не один пам’ятник, з якого відпала дошка, а трава рік за роком робила свою роботу споживача позбавленої догляду архітектури. Однак на південь від Перемишля, зокрема в Бескидах, ситуація інша. Там вони стали туристичними об’єктами. Самоврядування не проводить ремонту, тим паче не розбудовує їх. У Команчі навіть ліквідували великий пам’ятник міліціонерам…
У містечку Загір’ї, що біля Сянока, ситуація така: при дорозі на Сянік є місце реального захоронення та пам’ятник радянським воїнам. На цвинтарі в сусідньому Великополі захоронено вояків польських пограничних військ зі станиці в Яселі, убитих якимось українським формуванням після того, як 23 березня 1946 р. відділи УПА розбили їхню станицю та взяли в полон. Нині на могилі у Великополі стоїть пам’ятник, де орел тримає у кігтях тризуб. Це не відповідає фактам з Яселя (ймовірно, ІНП приверне тут історичну правду, завдяки чому покаже, що насправді це УПА захищала громадян перед комуністичним терором), але не з цієї причини я цікавлюся позицією місцевої влади. Секретар ґмінної управи в Загір’ї Лукаш Возничак говорить:
– Ми знаємо про рішення голови ІНП, проте на засіданні міської ради питання не розглядалося. Не було потреби, тому що обидві могили є місцем спочинку радянських і польських солдатів. Це ж не символічні увічнення.
Тимчасом у самому Яселі історія по-своєму розпоряджається тамтешнім символічним пам’ятником прикордонникам. Село, знищене не комунізмом, а польським державним формуванням, не існує. Пам’ятник теж майже ніхто не відвідує.
У Тісній складніше. Там майже мавзолей народна влада відкрила у 80-х рр. «Герої» з тіснянського пам’ятника відомі тим, що не полягли в боротьбі з УПА, а принесли до будинку станиці міну і, намагаючись її розібрати, вилетіли в повітр’я. І все ж державна (?) комуністична (?) влада пропонує численним туристам як ключ до їхнього минулого читати такий напис: «Тим, що впали в боротьбі за закріплення народної влади». Причина була одна – Тісна мала високу туристичну відвідуваність. Нині війт ґміни Рената Щепанська, історик за освітою, про вояків УПА має думку як про тих, що видовбували людям очі. То ж як ставиться пані війт до пам’ятника міліціонерам-самогубцям?
– Пам’ятника не будемо розбирати – надто дорого б обійшлося. У мене є думка залишити напис, але змінити його частину, знявши слова «народна влада». Для нас – вони згинули не за народну владу (бо яка ж це була народна влада), а за державу. У четвер, 14 квітня, у нас з цього приводу відбудеться засідання. Побачимо, які будуть рішення членів ґмінної ради, – говорить вона.
Удержавлення Громадянської міліції, яку закон про ІНП класифікує як частину не державної, а комуністичної системи влади, прийшло і до Красичина під Перемишлем. Місцевий чиновник, який попросив про анонімність, відразу сказав, що в них є увічнення не вояків Червоної армії, а міліціонерів-борців проти УПА. Ні про яку ліквідацію не може бути мови.
Камінський і Сверчевський
Балигородська ґміна «славиться» монументом на честь генерала Війська Польського та ще вищого рангом комуніста Кароля Сверчевського в Яблінках. Інвестиція польського варіанту розвинутого соціалізму 1962 р. на місці скромного пам’ятника з 50-х років. Якщо у Великополі орел ніяк не державник, то у Яблінках типу державного, а навіть п’ястівського, хоч держава П’ястів сюди не сягала.
– У нашій ґміні щодо увічнень дискусія не ведеться і не плануються якісь рішення, – каже війт Роберт Стемпєнь. – Я сам дотримуюся принципу: історія для істориків, а в мене і в нашої ґміни безліч інших клопотів…
– Усе ж пам’ятник Сверчевському якось відноситься і до ґміни?
– Так, однак він стоїть на території, власником якої є держава, державні ліси – нехай вирішують, якщо мають бажання. Сверчевський був одним з найвищих ранґом офіцерів Війська польського, отож якби ІНП замінив монумент простою пам’ятною дошкою, було б непогано. Адже такий факт мав місце, саме там упав генерал. Ідеться не про ідеологію, а про фактографію.
«ПіС» запізнився. ІНП не дав наказу
Одна ґмінна управа просто обігнала час. Можна сказати, передбачила прихід до влади «ПіС». Команча. Тут не чекали на «ПіС», а вже в 2010 р. з площі біля римо-католицького костелу забрали символічний пам’ятник міліціонерам. Я сам ріс у його непривітній тіні. Ґмінна рада пішла, однак, далі. На цій самій площі відкрила новий пам’ятник. Тим разом він адресується «землякам (команчанам?), що полягли в боях за Батьківщину в 1914–1921 та 1939–1947 рр.». Дати вказують, що цими земляками мали б бути також члени збройних сил української Команецької Республіки 1918–1919 рр. та УПА. Можливо, я помиляюся, тому до цього увічнення ще буду вертатися.
У Ліську ситуація однозначніша. Тут в центрі містечка стоять два увічнення – «визволителям» і «закріплювачам». Пані мер і війт Барбара Янкевич відповідає мені електронкою. Ніяких ініціатив щодо цих двох пам’ятників у містечку не буде, для цього нема юридичних підстав. З проханням дати інформацію про них, після мого запитання вона навіть звернулася до пресового представника ІНП. Там розклали руки: шеф на письмі ні з чим не виступав. У Бескидах добре відрізняють Червону армію від УПА…
У ґмінних радах самоврядувальники не дивляться, що жертвами МО чи ВП були громадяни Республіки Польщі. І ґміни мали б самі будувати увічнення жертвам державних формувань. Тимчасом видно, що самоврядування є так само однонаціональні як держава. До громадянського розуміння суспільства і держави їм далеко. Шкода, що на увічнення чекають тисячі громадян-українців, які донині чомусь гірші від громадян-поляків. Убитий Військом польським у Команчі 1946 р. греко-католицький священик Орест Венгринович був громадянином РП. Якби тут згинув римо-католицький священик і поляк, ґмінна рада давно поставила б йому монумент.
Українські жертви ставлять на порядок денний проблему увічнень злочинів не комуністичної ідеології, а однонаціональної держави. Їх не завжди можна відокремити. Треба було б погодитися: були злочини правлячої системи і були злочини держави. Сверчевський був генералом ВП, а не генералом партії. Якщо не партійні, а державні збройні сили, що вбили сотні громадян РП, мають символічні монументи, то ясно, що ініціатива «ПіС» – це новий випуск старої державної програми. На питання, хто винен, відповідь дають самі увічнення українців – громадян РП: їх майже нема. ■
