Богдан Гук ■ ПОДІЇ ■ №44, 2013-11-03
Свято Покрови Пресвятої Богородиці, яке за релігійним календарем східних Церков припадає на 14 жовтня, цього року українці з Перемишля та навколишніх сіл почали відзначати напередодні – 13 жовтня. В неділю до церкви в селі Хотинці прибули місцеві парафіяни і члени товариства «Надсяння» зі Львова разом з офіційними особами. Службу Божу за упокій душ усіх воїнів українських армій, які боролися за волю України, відслужив о. Богдан Степан. Під час проповіді він нагадав, що український народ під Покров Богородиці віддав ще князь Ярослав Мудрий.
Першим місцем національної пам’яті, куди під синьо-жовтими прапорами подалися віряни, був цвинтар у селі Грушовичах, де спочивають не менше як 12 членів українського антикомуністичного підпілля. Зібравшись біля пам’ятника, учасники врочистості помолилися за упокій душі воїнів УПА. З промовами виступили депутат Верховної Ради України, заступник голови парламентського комітету з питань євроінтеґрації Олег Панькевич і депутат Львівської обласної ради, заступник голови постійної комісії з питань євроінтеґрації, транскордонного співробітництва та зв’язків з українцями за кордоном Львівської обласної ради, директор Комунального підприємства Львівської обласної ради з питань здійснення пошуку поховань учасників національно-визвольних змагань і жертв воєн, депортації та політичних репресій «Доля» Святослав Шеремета.
У своєму виступі О. Панькевич констатував, що участь у богослужінні в хотинецькій церкві та панахиді в Грушовичах свідчить про єдність українців з України та Польщі. Крім того, за його словами, це також свідчить про єдність живих і мертвих, які спочивають на цвинтарі. «Ми маємо бути їм вдячними за українську державу, проголошену 1991 р. Не зменшить їхнього чину і слави те, чи поставлено їм пам’ятник, чи ні. Але нам треба знати їхні імена, пам’ятати про них та продовжувати сьогодні їхню справу. Сьогодні треба наповнити українську державу українським змістом, оскільки боротьба тоді не закінчилася, а триває й донині», – сказав депутат. Натомість C. Шеремета згадав, що дуже багатьом людям і досі не подобається самостійна українська держава та роль, яку відіграла в цьому УПА. На жаль, цього року в Польщі чиняться спроби знести грушовицький монумент. За його висловлюванням, цей пам’ятник буде тут завжди, і він не буде осквернений жодними написами чи символами. Після покладення квітів учасники врочистостей заспівали державний гімн.
У Заліській Волі після панахиди спершу взяв слово голова Товариства депортованих «Закерзоння» Володимир Середа, який до депортації 1945 р. проживав у Ляшках поблизу Заліської Волі. Він згадав, наскільки свідомим та міцним до депортації було це надсянське село, і якою чудовою людиною був Іван Павлик, автор книжки про мешканців села. Його підтримав Андрій Чорний, що народився в Лазах неподалік Заліської Волі. який згадав про трьох братів Головачів. За його словами, польський вояк, стоячи над трупом одного з них, випустив у лице чергу куль. У Заліській Волі завдяки Львівській обласній раді та підприємству «Доля» на місці старого пам’ятника побудовано новий. Після панахиди пролунав гімн, а учасники залишили на цвинтарі лампадки і вінці, прикрашені синьо-жовтими стрічками.
На свято Покрови відбулися врочистості на Українському військовому цвинтарі в Пикуличах під Перемишлем. Тут панахиду відслужив перемиський парох греко-католицької парафії о. Євген Попович. Синьо-жовті прапори тримали два ветерани визвольних змагань у 1944–1947 роках Василь Ласичка та Любомир Туцький. Після панахиди пролунали «Чуєш, брате мій…» та «Ще не вмерла Україна». Голова Товариства «Український народний дім» Михайло Пульковський виступив з промовою. Він звернув увагу на те, що на Пикулицькому некрополі спочивають якраз ті воїни українських армій ХХ ст., які справді боролися за вільну Україну. Отож ушанування їхньої пам’яті тут відрізняється від того, як це робить українська влада.
Останнім місцем, куди перемишлян завела пам’ять про українських героїв, була ділянка 58 на комунальному цвинтарі Перемишля на вул. Словацького. Панахида показала, що 58 ділянка стала місцем національної пам’яті й честі. Тут спочиває незнана кількість українців (жертв Польщі), убитих державними органами в 1945–1949 роках. Важливо відзначити, що напередодні свята Покрови на цій ділянці з’явилося кілька березових хрестів з написами українською мовою – на місцях спочинку Івана Хомика, Петра Василева, Йосипа Лиска та Михайла Коваля. Про історичні обставини їх убивства після панахиди розповів Богдан Гук. Заразом він поінформував, що виявив два наступні місця похорону жертв державної машини Польщі: це ділянки 45-б та 37-б комунального цвинтаря. Також дослідження має показати, скільки насправді українців, убитих держорганами, такими, зокрема, як Військо польське та Міністерство громадянської безпеки, спочило на перемиському цвинтарі. ■
