Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №34, 2013-08-25
Наприкінці липня на адресу Об’єднання українців у Польщі (ОУП) надійшов відкритий лист від авторів реконструкції вбивства поляків українськими партизанами. Нагадаймо, що сумнівне історичне дійство відбулося 21 липня в Радимні. У листі реконструктори відповідають на протести, які озвучило ОУП ще до цієї події, називаючи її «черговим розпалюванням неґативних емоцій».
Ініціатори дійства у Радимні пишуть, що мали на меті показати «величину трагедії – геноциду, здійсненого ОУН та УПА на Волині проти польського населення», віддати честь жертвам, які загинули мученицькою смертю в результаті «людиновбивчої ідеології ОУН і УПА», заповнити інформаційну прогалину в цьому питанні тощо. Автори листа відзначають також, що ненависть відроджує не реконструкція в Радимні, а «діяння різних постбандерівських середовищ у багатьох містах України, зокрема у Львові, а також у Польщі». Об’єднанню закидали, що його окремі дії теж вписуються у процес продовжування ідеології ОУН. У листі схвалюють операцію «Вісла», оскільки вона, на думку авторів, поклала кінець різні, розпочатій українськими партизанами 1943 р.: «Ми показали тільки фраґмент історії, справжній її фраґмент, таким чином віддаючи честь і вшановуючи пам’ять помордованих поляків», – написали в листі ініціатори реконструкції в Радимні.
Якраз ця цитата, мабуть, добре віддзеркалює суть проблеми, бо фраґмент історії – це ніяк не її цілість. Саме на це звертало увагу ОУП у своїх протестах, слушно відзначаючи, що реконструкція «породжує неґативні стереотипи щодо українців і навчає молодих поляків ненависті до своїх українських сусідів». З останніх показаний у Радимні «фраґмент історії» зробив виключно злочинців, повністю замовчуючи факти щодо українських жертв. А їх, як нагадувало ОУП, були сотні. З реконструкторської ініціативи також ніхто не дізнався про те, що на одному з сьогоднішніх майданчиків у Радимні колись стояла церква Успіння Пресвятої Богородиці, знищена в рамках політики затирання будь-яких слідів матеріальної присутності українців у цьому реґіоні. Отже по фраґментах, напевно, не варто вивчати спільну історію. Не варто також маніпулювати сучасністю. Бо якщо в Україні надалі ідеологія ОУН є настільки живою і небезпечною, як про це пишуть реконструктори, то звідки беруться спільні польсько-українські підприємницькі зв’язки, туристична популярність України серед поляків чи добрі відносини і приязнь між людьми, про що також згадують у своєму листі автори ініціативи у Радимні? Звідки впевненість, що дід українського партнера не служив в УПА, і чи це насправді повинно сьогодні ставати перепоною в польсько-українських відносинах? Якоюсь мірою відповіді на це запитання, напевно, залежать від кількості і якості історичних реконструкцій. ■
