Богдан Гук ■ ГРОМАДА ■ №23 2016-06-05
Після осквернення могил УПА в Пикуличах
Услід за публікацією «Провокація в Пикуличах» (Я. Присташ, НС 21/2016) повідомляємо про стан подій, викликаних закриттям леґальних написів на могилах вояків УПА на Українському воєнному цвинтарі в Пикуличах під Перемишлем іншими написами. Дошки з написами «Борцям за волю України. Тут спочивають українські повстанці, страчені за волю України 22 V 1947 р. у Лішній» та «Борцям за волю України. Тут спочивають українські повстанці, які полягли за волю України 7 І 1946 р. у Бірчі» невідомі особи закрили двома дошками з ідентичним написом: „W tym miejscu zostały pogrzebane szczątki banderowskich bandytów bestialskich katów oprawców niewinnych polskich kobiet i dzieci. Pamiętamy” («В цьому місці загребли останки бандерівських бандитів жорстоких катів убивць невинних польських жінок і дітей. Пам’ятаємо»). Виконавці сховалися/виявили себе підписом у формі патріотичного знаку доби ІІ Світової війни «Польща, що бореться». Нелеґальні таблиці приклеєні були силіконом на старих. Обидва увічнення воїнів УПА чи сусідній курган слави воїнів УГА та армії УНР чи їхні могили не були пошкоджені.
У поліції та прокуратурі
Поліція почала слідчі дії 17 травня. Як сказала пресовий представник Управління міської поліції в Перемишлі Боґуслава Себастіанка, на місце події прибула оперативна група, яка почала невідкладні процесові дії відповідно до статті 308 Кримінально-процесуального кодексу. Здійснено огляд місцевості, виконано фотографії, забезпечено сліди шляхом демонтування обох дощок, оскільки можуть вони нести інформацію, важливу для слідства. Установлено, чи нові написи згідні з інтенцією того, хто був автором старих. Нагадаю, що вони мають офіційну державну санкцію: їх 2008 р. встановив спеціалізований орган Республіки Польщі – Рада охорони пам’яті боротьби і мучеництва.
Пресовий представник Окружної прокуратури Марта Пентковська поінформувала, що 20 травня поліція передала документи справи Районній прокуратурі для здійснення прокурорського нагляду. Подію класифіковано як таку, що підпадає під пункт 1 статті 262 Кримінального кодексу: «Хто зневажає людські останки або місця захоронення померлого, підлягає штрафові або позбавленню свободи до 2 років». Далі проводяться слідчі дії.
Злочин миттю опинився в інформаційному просторі чільних ЗМІ в Польщі та Україні (причому огляд показує значну «зневажливу» увагу правих сайтів уже на початку травня не так до самих дощок, як до традиційного щорічного українського походу пам’яті на Пикуличі (див. напр.,: kontrrewolucja.net/historia/wladze-samorzadowe-upamietniaja-upa-w-przemyslu-pikulicach).
Українські реакції
Перемиський відділ ОУП, Спілка українців політв’язнів і репресованих та Товариство «Українська спадщина» 19 травня відправили в Окружну прокуратуру в Перемишлі спільне повідомлення про скоєний злочин. У листі до воєвідського начальника поліції в Ряшеві організації написали: «Ми можемо стримати ворожі великодержавні стремління лише тоді, коли поляки та українці будуть одні одних підтримувати. На жаль, неповороткість дій польської поліції та не виявлення злочинців, які стають дедалі активнішими, може довести до глибших наслідків. Брак рішучої реакції та результативних дій поліції дозволить розпалити ворожість на польсько-українському пограниччі і доведе до втрати довір’я громадян до служб, відповідальних за безпеку Польщі».
Святослав Шеремета, секретар державного органу України – Міжвідомчої комісії з питань увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій звернувся з приводу пикулицької профанації до секретаря Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва Анджея Кунерта з вимогою «невідкладно усунути наслідки діяльності вандалів, привести могили воїнів УПА до належного стану та звернутись у правоохоронні органи для відкриття кримінальної справи, проведення слідства і покарання винних у скоєнні акту вандалізму на українських похованнях». Відповідного листа у польський Інститут національної пам’яті 17 травня вислав Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті. Реаґували товариства депортованих у Львові – члени об’єднання «Закерзоння» у листі 18 травня.
Російське управління українцями та поляками
На мій погляд, це частина проросійської стерилізації публічного простору в Польщі, яка мала б бути вільна від будь-якої матеріальної та живої форми української пам’яті про боротьбу проти комунізму та визвольні змагання. У стратегічному плані – це намагання активізувати польське суспільство до спротиву щодо УПА, яка була силою, здатною чинити опір комунізмові та вийти на порозуміння з поляками-антикомуністами. Інакше кажучи, це спроба показати українцям в Україні, що вони не мають шансу на опір, що в них нема союзників у Європі. Це також спроба залякувати польську державну владу, щоб розірвала хороші відносини з Києвом.
У тактичному плані йдеться про заблокування щорічних походів пам’яті на могили воїнів українських армій у Пикуличах. Частиною процесу контролю над українцями є так само неодноразові намагання витіснити з публічного простору перемиську активістку Ольгу Соляр, акти ненависті проти неї в Інтернеті, скарги до ректора вищої школи, де вона працює. Неґативною постаттю став для «контролерів» Ян Бартмінський, перемишлянин-поляк, який у публічному просторі не уникає контактів з українцями (чого не можна сказати про членів міської ради чи виконавчих органів влади Перемишля).
Перемиська відповідь
Якби українці відмовилися від Пикулицького походу, то це була б велика перемога «контролерів», які взяли на себе завдання незаконним шляхом виявляти антинаціональні акти, хоч це приписано робити державним органам (якщо ця держава справді правова). Отож: чи не найкращою відповіддю на залякування було б проведення його справді традиційним шляхом: вулицею Франці\ишканською, як у 20–30 рр., а не бічними вуличками, як це заведено в новій «традиції» після 1989 р. Не слід забувати, що похід змінив маршрут саме під впливом страху з часів комунізму. Якщо ми пішли б походом пам’яті центром міста, доказали б, що українські та польські перемишляни – добрі нормальні сусіди, знайомі та громадяни. Нам нема чого вкриватися по закапелках, куди штовхають нас боягузи. ■
