(пл) ■ ПОДІЇ ■ №41, 2013-10-13
У Центрі православної культури у Варшаві з 2 по 4 жовтня відбувалася міжнародна конференція «Примирення у Центрально-Східній Європі. Нові виклики». Головною її темою було примирення між польським, українським та російським народами.
У першу чергу обговорено події останніх кількох місяців, які вже сьогодні називають історичними для Православної, Греко-католицької та Римо-католицької церков у Польщі. Ідеться про «Спільне послання до Польського і Російського народів», яке було підписане в серпні у Варшаві ієрархом Російської православної церкви та єпископством Римо-католицької церкви, а також декларацію про примирення, яку напередодні відзначення 70-ї річниці Волинської трагедії підписали представники України та Польщі – ієрархи Римо-католицької і Греко-католицької церков.
Доповідачі представили зокрема зміст документів, контекст їхньої підготовки та перспективу, яку вони дають на майбутнє. Проте головними питаннями, обговореними на конференції, було польсько-українське примирення і погляди на Волинську трагедію 1943 р. церковних ієрархів у Польщі та в Україні.
Під час дискусійної панелі, у якій взяло участь сім осіб, виявилося, що всі вони дотримуються однієї думки, а саме: «Церкви не беруть участі в історичній дискусії, а лише хочуть дати моральну оцінку трагедії». Це справило позитивне враження не тільки через глибоке духовне переосмислення проблеми з боку учасників панелі, але й тому, що вперше за тривалий час зустрілися представники Православної та Греко-католицької церков. Як заявив проф. Володимир Бурега, виступаючи від імені Української православної церкви Московського патріархату в Україні, кожна з православних Церков в Україні висловилася щодо волинської трагедії у зверненні, яке було підготовлене до відзначення 70-х роковин цих трагічних подій. З іншого боку, примирення – це не лише декларації, бо, як зауважив виступаючий від імені Греко-католицької церкви о. Петро Кушка з монастиря отців василіан у Варшаві, головне – це спільні дії. «Сьогодні примирення сходить з рівня декларації на низи і поширюється серед українців та поляків, які багато чого реалізують спільно. Насправді відбувається багато доброго. Лише шкода, що засоби масової інформації цього не показують, а тільки демонструють ініціативи, які насправді більше можуть нашкодити примиренню», – наголосив о. П. Кушка.
Натомість д-р Григорій Купріянович, який репрезентував під час дискусії Польську автокефальну православну церкву, заявив, що не можна дивитися на проблему однобічно, бо коли йдеться про жертви, то це не стосується лише одної сторони конфлікту. «У Польщі вважають, що українці гинули від польських рук у відплату за власні злочини. Тому їх жертвами не називають. А це не так, бо не можна дивитися на все без ширшого контексту. Польсько-український конфлікт не розпочався 1943 р. Пригадаймо, що трагедія Холмщини відбувалася паралельно з волинською, а навіть почалася раніше», – зазначив Г. Купріянович.
Про історичну перспективу примирення та її бачення серед обох народів говорили історики проф. Ігор Ільюшин з України і проф. Ґжеґож Мотика з Польщі. Науковці звернули увагу на труднощі дослідження польсько-українських проблем у своїх державах та на розбіжності у поглядах на Волинську трагедію, навіть у колі ретельних дослідників з обох країн.
Після панелі учасники конференції працювали над проблемами, які виринули під час дискусії, у трьох робочих групах, зокрема шукали ідей, які можна реалізувати у процесі польсько-українського примирення.
