Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №34, 2013-08-25
Після нещодавньої заяви польського євродепутата від «Права і справедливості» Томаша Поремби щодо необхідності ліквідувати меморіал УПА в Грушовичах Об’єднання українців у Польщі закликає не починати чергової «війни пам’ятників». У зверненні від 14 серпня організація нагадує, що ряд українських пам’яток у Польщі та польських в Україні створено в 90-х роках у своєрідному «правовому вакуумі», тому сьогодні не варто сумнівними заявами наново підігрівати емоції у двох державах. ОУП наголошує також на фактах, які заперечують деякі арґументи щодо необхідності ліквідувати меморіал у Грушовичах.
Символічних не леґалізують
Євродепутат Поремба у своїх зверненнях до самоврядування в Підкарпатському воєвідстві та Анджея Кунерта, секретаря Ради охорони місць пам’яті боротьби і мучеництва (РОМПБіМ), звернув увагу на те, що меморіал у Грушовичах протягом 20 років стоїть нелеґально. Його побудовано без консультацій з воєвідським реставратором архітектурних пам’яток і РОМПБіМ. Пам’ятник, за оцінкою польського політика, − це прояв релятивізму в підході до історії, що полягає в увічненні пам’яті місць та осіб, причетних до вбивства польського населення: «Це суто символічне увічнення, яке не стоїть на місці фактичного поховання членів УПА, отже ніяким чином не можна говорити про леґалізацію цього пам’ятника», – наголошує Т. Поремба. Нещодавно на прес-конференції в Ряшеві політик відзначив, що таку позицію підтримує також РОМПБіМ. Крім цього, у представленому документі-відповіді від секретаря А. Кунерта говориться про те, що РОМПБіМ має намір ужити рішучих заходів щодо ліквідації цієї та подібних пам’яток, які з’явилися з порушенням польського правового порядку. Проте виявляється, що як РОМПБіМ, так і депутат обминають важливу для справи обставину.
Завірені заяви свідків
Тут треба повернутися до середини 90-х років, коли РОМПБіМ та ОУП пробують щось зробити з «правовим вакуумом» у справі пам’яток. Сторони 24 червня 1995 р. укладають договір щодо співпраці.
Одне з його положень стосувалося питання нелеґальних українських увічнень на території Польщі. Тоді сторони домовилися, що вже створені меморіали підлягатимуть оцінці та перевірці з метою пристосування до правових вимог. Крім того, сторони встановили, що дотримуватимуться, зокрема, таких критеріїв – увічнення з’являтимуться на місцях фактичного поховання, написи будуть двомовними, а пам’ятка не повинна ранити почуттів поляків. Через рік у черговому спільному документі сторони домовилися, на основі яких законів будуть споруджені пам’ятники Українським січовим стрільцям, членам Української галицької армії, українським воїнам, котрі під час ІІ світової війни служили в рядах Польської армії та Червоної армії, а також в німецьких формуваннях. Прийнято договір щодо увічнення пам’яті цивільних українських жертв війни та репресій. Однак уже тоді сторони не змогли домовитися у справі того, як вшановувати пам’ять учасників УПА. Як відзначалося, розходження випливали з браку ретельної історичної оцінки подій 1939 – 1956 років і внаслідок того, що не було стосовної правової бази тощо. У черговому протоколі погоджень 1997 р. сторони згадують про потребу розроблення правил діяння в питаннях, що стосуються увічнень пам’яті учасників УПА. В цьому документі виразно сказано, що «кожен полеглий у бою або в результаті інших збройних дій, має право на чесне поховання». Пункт 3 цього документа звучить: «Підтвердженням місцезнаходження поховання та особистої інформації про похованих (померлих) людей – коли нема архівних та офіційних документів – можуть бути нотаріально завірені заяви свідків». Якщо навіть згадувані домовленості потім в однобічному порядку РОПБіМ розірвала, то цей пункт має особливе значення сьогодні, коли і депутат Поремба, і РОПБіМ однозначно стверджують, що поховання в Грушовичах є лише символічним.
«По шістьох у двох рядах»
Виявляється, що існує підтверджене нотаріусом свідчення того, що пам’ятник у Грушовичах стоїть на землі, яка стала могилою для вояків УПА. Таке свідчення ще 1995 р. склав уродженець Грушович Дмитро Ківер, а посвідчив – перемиський нотаріус Станіслав Радик. У документі Д. Ківер говорить, що він 1946 р. був свідком похорону 12 вояків УПА в місці, де сьогодні стоїть пам’ятник: «У могилі похоронені 12 осіб – по шістьох у двох рядах. Я знав псевдоніми двох з них. Це були «Марко» і «Гонта» з сотні «Крука». Похоронили там також офіцера, імені якого я не знаю. На могилі був насипаний метровий курган. Хреста не встановлено», – сказав 1995 р. наочний свідок. Але сьогодні про цей факт або забули, або свідомо його замовчують. Ініціатор «Грушовицької справи» депутат Поремба публічно заявляє, що займається пам’ятником УПА в Грушовичах на прохання місцевого населення. Нема підстав заперечувати, проте фактом є і те, що якийсь час тому мешканці цього села підписалися під заявою, щоб «пам’ятник залишити у спокої». Про це нещодавно говорив війт ґміни Стубно, на території якої стоїть меморіал, Януш Слабицький у розмові з ряшівським виданням «Газети виборчої».
Чи говорили з Україною?
У своєму серпневому зверненні ОУП нагадує, що РОМПБіМ 1999 р., розриваючи договір щодо українських пам’яток у Польщі, визнала, що ці питання має реґулювати виключно польсько-український міжурядовий документ – Угода про збереження місць пам’яті і поховання жертв війни та політичних репресій. За оцінкою організації, у виконавчих протоколах цього документа повинні бути прописані, зокрема, процедури, пов’язані з дальшою долею меморіалу в Грушовичах: «Таким чином ми звертаємося до пана Анджея Кунерта з проханням відповісти на питання: чи справа ліквідації вшанування пам’яті в Грушовичах обговорювалася з українським партнером? Якщо так, то які рішення прийняли сторони?», – наголошено в заяві, у якій ОУП закликає до вирішування суперечностей «згідно з прийнятими угодами, а не за довільними вказівками». На думку представників організації, промови депутата Поремби та відповідь РОМПБіМ викличуть нову хвилю польсько-української суперечки навколо пам’яток, нову «війну пам’ятників»: «Це має особливі конотації напередодні підписання Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та Україною. Угоди, одним з основних популяризаторів якої є Польська держава», – відзначається в документі, який закінчуться зверненням до зовнішньополітичних відомств у Польщі та в Україні з проханням вирішити проблему так, щоб не зруйнувати дотеперішнього позитивного доробку на ниві польсько-українських відносин.
З українського боку на відповідь ініціативі польського євродепутата не треба було довго чекати. Нещодавно депутат української партії «Свобода» Олег Панькевич у своєму зверненні до Міністерства закордонних справ України зажадав офіційно засудити наміри знесення пам’ятника в Грушовичах: «Такі антихристиянські та антигуманні наміри розцінюємо як вандалізм, вияв неповаги до мертвих. Вважаємо неприпустимою наругу над державним символом України та над пам’яттю померлих», – написав депутат «Свободи», водночас вимагаючи від міністра закордонних справ України Леоніда Кожари ініціювати здійснення обліку пам’ятних знаків, установлених польською стороною на території України. Нещодавно публіцист «Газети виборчої» і активний представник нашої громади на полі польсько-українського примирення Мирослав Чех відзначив, що в делікатній справі важкого польсько-українського минулого «останнім часом примножилося тих, хто з дурноти або для провокації бігає з сірниками навколо бочки з порохом». Сьогодні до цих слів можна лише додати те, що список нерозважних бігунів, на жаль, надалі розширюється… ■
