Петро Курган ■ ПОДІЇ ■ №10, 2017-03-05
Як належало сподіватися, публічна дискусія під назвою «Чи Польща повинна підтримувати Україну і чому?», організована в Ольштині на початку лютого, так і не дала суттєвої й однозначної відповіді в цей трагічний для України час. Та й годі було сподіватися на успіх, знаючи, що організатором заходу є періодика, яку краще не називати, бо на ольштинському видавничому ринку вона виділяється особливою, делікатно кажучи, неприхильністю до українців. Задля справедливості треба сказати, що є все-таки українці, яких цей часопис любить і радо бачив би їх на місцях теперішніх «націоналістів» та «необандерівців» з ОУП. Їх, зрештою, і запрошено до участі в дискусії. Однак обидва, як на біду, розхворілися (дипломатично?), і на цей раз у вагомій зустрічі участі не взяли, а тим самим не зіткнулися з тими, з ким організатори хотіли їх зіткнути. З Ольштинського відділу ОУП не запрошено нікого, немов такої організації на Вармії і Мазурах нема. Для «творчого» зіткнення був зате потрібний віце-маршалок воєвідства Мирон Сич, на якого часопис вилив раніше гектолітри шовіністичного болота. І хоч «правильних» українців не було, зіткнення таки відбулося. Потім місцеві інтернетні ЗМІ інформували про «випущення упирів минулого». Однак згаданий представник воєвідського самоврядування, незважаючи на численно зібрані гидкі атаки, зокрема, представників кресових середовищ, арґументовано закликав до взаємної співпраці України і Польщі, вказуючи на загрози, які грянуть на Європу від півночі. Говорив, як важливим є взаємне вибачення за взаємно заподіяні кривди, бо без цього «важко нам буде йти спільною дорогою». Інший українець Ігор Гривна, головний редактор «Газети ольштинської», згадав історичні постаті, які повинні об’єднувати Україну і Польщу, а саме: Симона Петлюру, Юзефа Пілсудського та генерала Марка Безручка, закликаючи до того, «щоб почати від шукання спільних героїв, бо вони в нашій історії були».
Та це, здається, не вплинуло на «вічних» недругів України. Вони знову почали співати свою «пісню» про Волинську різню під час ІІ Світової війни. Пригадували про замордованих поляків, над якими одні українці плакали, а інші погрожували кулаками і кричали: «Смерть ляхам!». Слова «банди», «бандити», «різуни» були в цих висловах на порядку денному… Такого тиску не витримав науковець Вармінсько-Мазурського університету, д-р габ. Марко Мельник, за що йому потім теж непогано дісталося, бо ж «польська рація стану» має бути над усе. Навіть присутній духівник Римо-католицької церкви визнав: «щоб комусь (у домислі: українцеві – пк) щось пробачити, з боку винуватця потрібне покаяння і прохання про таке вибачення». А тимчасом, як ствердив ксьондз, сторони весь час взаємно звинувачують себе…
Попри більшість недружніх голосів, М. Сич визнав, що «розмови на тему польсько-українського майбутнього повинні продовжуватися, бо ж треба шукати спільне місце дотику, спільну дорогу до Європи. Як мені здається, – ствердив керманич воєвідського самоврядування, Україні і Польщі необхідна міцна співпраця, зокрема перед загрозою, яка нині вирує в Україні, а завтра може піти далі. Тож однозначно видно, що без впорядкування історії ми неспроможні цього зробити. Ми мусимо робити все, щоб віддати шану жертвам воєнних і післявоєнних злочинів як по одній, так і по другій стороні, а на їх могилах поставити хрести і пам’ятники».
Мирон Сич висловив теж переконання, що українська і польська сторони зробили вже дуже багато, щоб процес поєднання врешті зрушив з місця. Він знав, що говорить, бо cам брав участь у значній частині сприяючих цьому заходів. Перепрошували за Волинську трагедію всі президенти України, за винятком утікача-зрадника Януковича, який при допомозі такого ж запроданця Колесніченка і його 40-ка однодумців лише намагався на догоду Москві загострити питання. Руку до поєднання простягнули керманичі українських церков, хочуть цього всі свідомі українці. Тепер слово за другою стороною, яка цього року, у 70-ті роковини злочинної Операції «Вісла», має нагоду зробити те саме, а не прикриватися, як досі, «польською рацією стану».
Ці заклики Мирона Сича до примирення і поєднання зустріли в Інтернеті сотні гидких коментарів. Отже все, як раніше, тобто по-старому? ■
