Богдан Гук ■ ПОДІЇ ■ №47, 2016-11-20
На честь курінного УПА Миколи Савченка «Байди»
До уваги читачів пропоную розмову з головою Спілки українців-політв’язнів і репресованих у Польщі Павлом Стрілкою та членом спілки Андрієм Чорним, які взяли участь у відкритті меморіальної дошки на честь Миколи Савченка «Байди» в Березовій Луці Гадяцького району на Полтавщині.
Богдан Гук: Як сталося, що перемишляни подалися аж на Полтавщину?
Павло Стрілка: Сини Полтавщини теж навідувалися до Перемишля, однак це було кількадесят років тому назад. А торік на засіданні управи нашої спілки хорунжий Чорних запорожців у Перемишлі Олександр Стець розповів про село Березову Луку, в якому 1921 р. народився не хто інший, як відомий кожному, хто цікавиться боротьбою проти комунізму, Микола Савченко. У 1946–1947 рр., командуючи Перемиським куренем УПА, він носив псевдонім «Байда».
Андрій Чорний: Стець знав Березову Луку, тому що там 1895 р. народився Віктор Дяченко, полковник армії Української Народної Республіки також Петро Дяченко, леґендарний український полководець, командир Першого кінного полку Чорних запорожців армії УНР, чию пам’ять бережуть наші перемиські запорожці.
П. С.: Управа вирішила приєднатися до заходів увічнення пам’яті «Байди» в його рідному селі. Ми не хотіли йти туди з порожніми руками, тому виготовили меморіальну дошку, погоджену з районною радою в Гадячі, яку на засіданні переконувала понад годину доповідач у цій справі.
А. Ч.: відкриття дошки на стіні біля входу початкової школи в Березовій Луці мало припасти на свято українського війська 14 жовтня – Покрову, але цей день в Україні вихідний. Отож відкриття відбулося в понеділок 17 жовтня.
Розкажіть про те, яким сьогодні є село Дяченка та Савченка.
П. С.: У Березовій Луці сьогодні трохи понад 1200 мешканців, а перед Голодомором було понад 4000. Типове село у глибині України, де нема ні Бога, ні партії, село, яке не хоче Росії, але не цілком переконане й до України. Люди дивляться російське телебачення, працюють на місцевій фермі, п’ють самогон і лягають спати. Нас трактували як поляків.
А. Ч.: Якщо брати сферу пам’яті, то в селі існує Музей визвольної боротьби 1917–1921 рр. ім. Петра Дяченка (у його рідному домі). Крім того, наші Чорні запорожці десь 8–9 років раніше відкрили для нього коло цього ж дому меморіальну дошку. Правда, її потім розбили, та один бізнесмен своїм коштом відновив дошку, поставивши нову і більшу. Тепер там що якийсь час є свіжі квіти. У селі Чорні запорожці улаштовують кожного року історичні табори для дітей, у чому їм сприяє наш перемиський Стипендіальний фонд імені Ярослави Поповської. У школі нема радянської символіки, але є велика меморіальна дошка червоноармійцям, які полягли в боях за село. Нема ніякого знаку про Голодомор, і це про щось свідчить.
Що сьогодні в Березовій Луці люди знають про Миколу Савченка? Як розуміють його службу в УПА?
П. С.: Переважає незнання та байдужість. Маємо надію, що дошка з його іменем зверне увагу принаймні дітей і вчителів, бо у свідомості старших людей головним борцем за волю України і далі є Червона армія. На щастя, є люди, які дещо знають, як-от голова районної освіти Ірина Голей (галичанка). Інші в нашій ініціативі бачать незрозумілу загрозу. З другого боку, там прекрасно знають про зміну підходу до історії, яка відбулася в Києві та більшій частині держави за останні два роки. Мешканці розуміють, що влада прихильна новій українській лінії, а не консервуванню радянської.
А. Ч.: Голова районної ради у своїй промові дякував за боротьбу за незалежну Україну насамперед Червоній армії, потім іншим формуванням та УПА. На щастя, вчителька історії гарно прочитала нарис про життя і діяльність Миколи Савченка «Байди». Десь за два тижні до події вона у школі провела окремий урок про нього.
Цікаво, що на нашу ініціативу звернув увагу Український інститут національної пам’яті. Від нього прибув як представник Павло Подобоєд, який сказав, що не часто з одного села походять аж три визначні полководці.
А мешканці прибули?
А. Ч.: Майже ніхто.
В Україні недавно прийняли закон про декомунізацію. На місцях, як-от у Березовій Луці, він працює слабо.
А. Ч.: Завдяки цьому візиту ми зрозуміли, як він був потрібний і як нелегко було його приймати.
П. С.: Опір є шалений. У рамках виконування закону в Березовій Луці іменем Петра Дяченка мали назвати головну вулицю, назвали завулок.
Двадцять п’ять років існування незалежної України не вплинуло на мешканців села?
П. С.: Там переважає думка, що Україна нічого їм не дала.
А. Ч.: То хоч наша спілка політв’язнів привезла туди їхню і нашу, перемишлян, історію у формі меморіальної дошки про славного «Байду».
П. С.: Хочемо виготовити інформаційні матеріали про нього та подарувати їх селу. Наступного року Березову Луку має відвідати дочка Миколи Савченка. Наша праця буде продовжуватися. ■
