Богдан Гук ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №31, 2017-07-30
До біографії таємного співробітника «Януша» 1958–1962 рр.
Ми поки що мало знаємо про те, як польська Служба безпеки контролювала лемків після Акції «Вісла». Працю над вступною статтею до книжки «Вогонь під наглядом. Лемківська ватра в документах Служби безпеки 1986–1989 рр.» я закінчив на початку червня.
Згадана публікація – лише малий фраґмент цього контролю. У ній важливе місце посів Іван Фуджак (1930–2006). Він народився в Мисцовій, під час війни воював у комуністичному партизанському загоні на Лемківщині. У середині 50-х рр. І. Фуджак включився в діяльність Українського суспільно-культурного товариства (УСКТ), а 13 жовтня 1958 р. його зареєстровано в СБ у Горлицях сексотом. До 1962 р. він працював як ТС (пол. TW – tajny współpracownik) «Януш», у 70–80 рр. співпрацював з СБ як ТС «Станіслав». І. Фуджак тоді проживав у Яслі.
Я написав дану статтю тому, що підтвердилась моя підозра щодо нього. В одній примітці у згаданій книжці я відзначив, що «не можу виключити, що через деякий час доведеться змінювати те, що виклав вище». Підозру викликала в мене його неясна участь у пацифікації воєводського правління УСКТ в Зеленій Горі, яку 1959 р. здійснило керівництво УСКТ; незрозумілою була і причина його раптового виїзду з Варшави до Горлиць 1958 р.
«Янушева» Лемківщина
Додатково переглянувши майже 300 персональних справ, можу заявити, що «Януш» відігравав роль набагато ширшу від тої, про яку можна було дізнатися з його власної справи, а також 16-ти томів відомих мені давніше документів справи «Ґураль» і написаних від імені Івана Фуджака спогадів «Сльози карпатської землі» (2005 р.). Імовірно, що він подав першу інформацію ще перед своєю реєстрацією у жовтні 1958 р. Адже у ІІІ кварталі 1958 р. СБ саме від нього знала про таємну стратегічну нараду лемківського активу у Воргача в Кракові стосовно позиції, яку треба було зайняти, оскільки 1956 р. виникло УСКТ і невідомо було, чи для лемків воно було відкрите чи закрите.
Цього ж 1958 р. горлицька СБ залучила І. Фуджака до великої аґентурної перевірки «Змовники». Тут ішлося, між іншим, про контакти лемків з Організацією оборони Лемківщини (ООЛ) і Лемко-Союзом (Л-С) у США та Канаді. Зрозуміло, що мова могла йти про села Горлицького повіту, бо лише туди вони після 1956 р. почали повертатись. «Януш» 3 лютого 1959 р. відвідав старого Дзямбу, мешканця Ждині. Дзямба цікавився політикою, Україною, Лемко-Союзом, а з-за океану в конвертах комуністичної «Карпатской Руси» отримував націоналістичні українські «Лемківські вісті» ООЛ. Дзямба нічого не підозрював і запросив «Януша» 15 лютого на весілля. Той приїхав. Весілля як весілля, алкоголю було немало і «дорогий гість» зареєстрував з розмов лише те, що Л-С мав би заохочувати лемків вступати до УСКТ, оскільки це комуністична організація. Підпоручник Баранський з горлицької СБ рекомендував своєму аґентові знову податися до Ждині, щоб довідатись, чи Степан Дзямба, Федір Ковальчик, Павло Гончарик, Михаляк і Степан Спяк читають «Лемківські вісті». Виявилося, що читають. У квітні І. Фуджак говорив з Гончариком з Регетова, Семеном Туткою з Висової, Йосифом Мамрошем з Ріпок, Іваном Яцевичем з Ганчової, Смеречняком з Гладишева та іншими. У своїх доносах ділив їх на «лемків-русинів» і «лемків-українців», даючи кожному характеристику й докази правильності тої чи іншої класифікації. За три доноси на них він отримав 300 зл.
На західних землях Польщі
У квітні 1959 р. Баранський спрямував Фуджака до Зеленої Гори. Це не було важко, бо він мав там знайомого – Ярослава Зволінського. Цей флоринчанин листувався тоді з Миколою Цисляком – редактором «Карпатской Руси», яку видавав Л-С. Комуністична організація з-за океану цікавилася, чи може розраховувати на свої впливи у тимчасовому комітеті лемків-русинів у Польщі, виникнення якого обговорювали тоді в колі Зволінського. «Януш» довідався, що Цисляк просив у Зволінського рекомендацій щодо того, як невдовзі конґрес Л-С мав би поставитися до ситуації лемків у Польщі. Від Зволінського та кола його однодумців ніби отримав відповідь, щоб на конґресі не порушувати проблеми повернення лемків з депортації.
Дорогою назад взяв участь у святкуванні дня народження комуністичного діяча Михайла Донського, який власне вернувся з Радянського Союзу і жваво цікавився політичним життям лемків. «Януш» довідався, що Донський вороже ставиться до Л-С і пропонує не в’язатися з ним, а оскільки влада не дає згоди на лемківсько-русинські організації, то лемки повинні вступати у російські, чого не підтримав Ярослав Мерена.
«Янушів» візит у Зеленій Горі викликав зацікавлення знайомих по селах. Відвідав його Степан Спяк зі Ждині, а «Януш» на зустрічі з підпоручником Баранським інформував: «Спяк читає „Лемківські вісті”; він та інші отримали по кілька доларів допомоги від лемків-українців з ООЛ, яка хоче також помогти лемківським дітям; Степан Дзямба зі Ждині записує прізвища тих, хто вернувся з депортації, щоб їм могла помогти ООЛ».
У травні 1959 р. «Януш» поїхав до Вроцлава. Метою була нарада кореспондентів тижневика «Наше слово», який 4 роки раніше почало видавати прокомуністичне керівництво Українського суспільно-культурного товариства. Після зустрічі він зробив доволі розширений звіт, який Баранський записав на трьох сторінках густого машинопису. Йшлося про зміст «Нашого слова», зокрема його «Лемківскої сторінки». Вражає пам’ять сексота з Мисцової. Він, очевидно, міг офіційно робити нотатки, бо сам тоді був позаштатним кореспондентом цієї газети.
З дискусії на нараді вибирав усе, що могло передати настрій і хід думки лемків. Як на сексота, завербованого лише півроку раніше без додаткового (як здається) вишколу, це була справді високоякісна «інформаційна» робота. Головне для нього було інформувати СБ, чи «Лемківска сторінка» зможе стати платою за відмову від повернення жертв Акції «Вісла» на Лемківщину.
Лемківська секція
Важливими для СБ були «Янушеві» доноси з 12 і 18 січня 1960 р. на засновану під кінець 1959 р. т.зв. Лемківську секцію при Головному правлінні УСКТ. На жаль, у керівництві УСКТ у Варшаві не засідали люди, подібні до передвоєнного товариства «Просвіта». Вони слабо знали Лемківщину, робили ставку не на реґіоналізм, а на централізм. Коли виникли суперечки з лемківськими лідерами, то не І. Фуджак, а голова секції М. Донський відразу пригрозив керівництву УСКТ, що як «Наше слово» не хоче друкувати на «Лемківскій сторінці» деяких матеріалів, запропонованих секцією, то він покаже їх Центральному комітетові партії. І зі з’їзду УСКТ 1960 р. лемківський провід вернувся незадоволеним, як доносив «Януш».
Один проти трьохсот
Недарма 6 місяців після завербування І. Фуджака в СБ у Горлицях оцінили його як постать до праці в масштабі всієї країни. На Лемківщині його інформацію перевіряли при допомозі лише одного сексота «Видри». У 60-ті рр., після того, як 1962 р. «Януш» став тільки Фуджаком (СБ у Горлицях сама розірвала з ним співпрацю), частину його завдань (у вимірі ширшому ніж одне село) виконували «Вєрний», «Пєтрек», «Зрив». А «Януш» попався на тому, за чим так слідкував у інших – на грошах. Прийняв доларову допомогу з-за океану і не поінформував про це підпоручника Баранського. Мине понад 15 років, як колишньому «Янушеві» знову забракне грошей, але тоді він буде вже кимось «іншим»: таємним співробітником «Станіславом».
У персональній справі сексота з Мисцової описаних вище документів нема. Польська Служба безпеки була великою і складною системою, яка, на щастя, залишала персональні сліди також поза самими справами. Сліди ці знаходяться у понад 300 папках (течках), завдяки чому можемо більше дізнатися про «Януша». ■
