Євген Кохан, колишній голова УСКТ ■ ПОГЛЯДИ ■ №12, 2016-03-20
Переглядаючи сторінки одного з номерів «НС», я з величезним здивуванням прочитав такий вислів Юрія Рейта: «ОУП виникло на фоні самодискредитації УСКТ, а його лідери, будучи представниками комуністичного режиму в українському середовищі, розходились у потребах і постулатах з цією громадою».
Членство у ПОРП чимало діячів УСКТ, в тому і його лідерів, не означало, що ці люди були представниками комуністичного режиму. Я їх знав особисто, ми разом вели діяльність, спрямовану на активізацію і вдосконалення праці товариства, сконцентрованої, передусім, у загрожених асиміляцією українських середовищах. Були це люди, щиро віддані нашій справі. Не завжди, однак, вдавалося нам повністю виповнити очікування української меншини. Такі були тоді політичні обумовлення, що і Ю. Рейт повинен знати. Вважаю за образливе називати лідерів УСКТ представниками комуністичного режиму.
Протягом 14-ти років як працівник партійного апарату я завжди керувався чесністю, відданим служінням людям, в тому моїм братам-українцям. Комуністична ідеологія була для мене чужа. Увесь час я був активним діячем УСКТ. Таку відчував потребу. У цей спосіб прагнув сплатити борг за страждання моїх близьких – брата Володимира, борця за волю України, катованого у в’язницях УБ в Грубешеві і Холмі, двох дядьків, тортурованих у таборі в Явожно.
Пан Ю. Рейт стверджує також, що постулати наших середовищ не були реалізовані. Це в основному відноситься до Акції «Вісла». Пригадую, у тамтих політичних обставинах УСКТ було в цій справі безрадне, так, як сьогоднішнє ОУП, помимо 25 років його існування не може сповнити сподівань покривджених. Відношуся до цієї болісної проблеми зі зрозумінням і не обвинувачую теперішніх лідерів у бездіяльності.
І ще одна прикра справа. У № 5 (3051) «НС» – 31 січня 2016 р. у статті «Між ювілеями» можемо прочитати: «Ярослав Марушечко пригадав претензії, керовані у свій бік головою товариства Є. Коханом щодо підготовки Шевченківського свята, а й телефонні дзвінки до міської влади у Бартошицях з вимогою заблокувати організацію танцювальної забави». А справа виглядає так. Певного дня до мене задзвонив директор Адміністративного відділу Воєвідського управління в Ольштині. Задано мені запитання, чи я поінформований, що ланка УСКТ в Бартошицях організує якусь там імпрезу? Згадано також, що обов’язковим положенням стану воєнного для проведення таких заходів необхідно дотримуватися певних формальностей. Після цієї розмови я подзвонив до керівника Адміністративного відділу Повітового управління в Бартошицях з питанням, чи ланка УСКТ отримала дозвіл на згадану імпрезу. Такої позитивної відповіді я не отримав. То не я є винуватцем такого ходу справ, а стан воєнний з його суворими розпорядженнями, яким усі були змушені підпорядкуватися.
На з’їзді ОУП 1990 р. зовсім безпідставно оскаржено провідників УСКТ в «ліквідації активних домівок чи блокуванні реформаторських заходів товариства» («НС» № 5 – 31січня 2016 р.). Це просто брехня, лідери товариства не ліквідували ніяких приміщень, приналежних до нашого товариства, а навпаки, старалися їх за всяку ціну утримати, розуміючи їх значення для нашої діяльності. Я особисто в цій справі неодноразово звертався до місцевих органів влади. Наприклад, знаючи труднощі в отриманні відповідного приміщення гуртком УСКТ у Слупську, я поїхав туди разом з представником Центрального комітету ПОРП. Секретар воєвідського комітету обіцяв докласти всіляких зусиль для розв’язання такої важливої для місцевої ланки справи.
Ще раз хочу підкреслити, що керівництво УСКТ завжди керувалося у своїй діяльності добром української громади. Ця справа була для мене провідною, коли я брав участь у діяльності загальнопольських організацій. Як член Національної ради культури (НРК) дуже часто на її форумах я говорив про проблеми національних меншин, особливо української. З моєї ініціативи відбулася нарада Комісії розвитку і розповсюдження культури з участю представників усіх меншин. Опрацьовані постулати були скеровані до центральних органів влади.
На одному засіданні НРК, яке відбулося в Королівському замку, я запропонував тодішньому віце-прем’єрові Мечиславу Раковському зустріч з керівництвом УСКТ. Пропозиція була прийнята. Така зустріч незабаром відбулася, і ми представили чимало справ, які вимагали залагодження.
Я мав також нагоду розмовляти про наші проблеми з тогочасним міністром внутрішніх справ Чеславом Кіщаком, який так само висловив бажання зустрітися з лідерами УСКТ. До такої зустрічі, однак, не дійшло з огляду на події в країні. Я подав лише деякі приклади нашої активності. Зводити наклепи на керівництво УСКТ і його діяльність є нічим іншим, як проявом бездумної і безпідставної несправедливості.
Висловлюю здивування, що це вкрай погане явище має місце тепер, коли потрібне нам взаємозрозуміння і довіра. Пошук різних претекстів до легковажного та нічим неоправданого паплюження колишніх діячів УСКТ – це вкрай несправедливе і навіть ганебне. Тому закликаю до збереження здорового глузду, розваги та культури.
