Розмовляв Леонід Гольберг ■ ПОГЛЯДИ ■ №4, 2017-01-22
Домініканець о. Томаш Достатній про Україну і Польщу, державу і релігію, про патріотизм…
Леонід ГОЛЬБЕРГ: Ти, отче, не лише особа духовна, але й активний громадський діяч. Що можеш сказати про те, що сьогодні відбувається в Польщі?
Отець Томаш Достатній: Мені сумно. Польща – країна демократична, а це означає, що на демократичних виборах завжди перемагає більшість. У нас на виборах теж перемогла політична більшість, яка, на мою думку, дещо псує польську державу. Через прагнення утриматися при владі, через бажання впровадити запропоновані ними реформи, ті, що прийшли до влади, порушують інституції демократичної держави. Роблять вони це м’яко, у жодному разі це не переворот і не революція. Але ті зміни, які вони хочуть запровадити, занадто ділять поляків. Ян-Юзеф Ліпський, великий засновник KOРу (Комітет оборони робітників – ред.) написав на початку 80-х років есе про Польщу «Дві вітчизни – два патріотизми». Показав дві формації в Польщі: одну – консервативно-національну, другу – ліберально-соціалістичну. Може, спрощено, але саме так я би це назвав. Власне ці дві формації надто ділять Польщу.
Чому мене огортає смуток? Тому що в Польщі підносить голову крайній націоналізм – украй небезпечна річ. Польща починає повертатися спиною до Європейського Союзу, до Європи, показуючи, що Європа для нас становить якусь загрозу. Це – непорозуміння.
Ти торкнувся теми двох патріотизмів. Твоє відчуття патріотизму… Що власне феномен патріотизму і саме це поняття означає?
Для мене патріотизм або любов до вітчизни й повага до неї передбачає поняття, чим саме є вітчизна. Та батьківщина або ж Польща має свою історію і культуру. Без сумніву, це здатність бачити, що Польща будується на різноманітності – національній, релігійній, світоглядній. Сила любові до вітчизни проявляється саме в різноманітності. Сьогодні вона є переважно моноетнічна, тобто польська. З погляду релігії більшість становлять католики. Але це не означає, що нема інших. Ці інші також є тими, хто любить цю країну, і так само є поляками.
Сьогодні те, що видають за поняття національного чи патріотичного, є сильним звуженням, я навіть би сказав, що певною карикатурою. Це призводить до польського націоналізму, який нині часто не визнавав би права бути поляком польським українцям, польським євреям, польським вірменам, польським німцям тощо. А також і православним, греко-католикам, протестантам…
У Польщі чи в Україні часто ставлять знак рівності між патріотизмом і християнством. Якими взагалі мають бути стосунки між державою і Церквою?
Католицька церква у своєму вченні це дуже виразно пояснює. Уже понад 50 років, починаючи від ІІ Ватиканського собору в Римі (1962–1965) ставлення Церкви до політики, до держави і політичних партій чітко встановлені: відокремлення Церкви від держави, тобто автономія держави і Церкви. У мене складається таке враження, що в Польщі частина духовних отців і навіть частина єпископів переконані, що велике значення має вплив католицизму і релігії на життя. Вони вважають, що як нас більше, то має бути по-нашому. Але це хибно. Треба вміти бачити відмінності світогляду, це вельми важливе. Саме ІІ Ватиканський собор наголосив на свободі совісті: кожен має право сам обирати релігію та спосіб життя. І Церква це визнає. На жаль, представники Католицької церкви, яка є надто сильною, не знають, як ці засади втілювати в життя.
Ти часто буваєш в Україні, підтримуєш її, пишеш у пресі, не лише польській, про українські справи. Що можеш сказати про сьогоднішні стосунки між двома нашими країнами, про свій сентимент до України?
Я з тих поляків, що дуже вболівають за Україну, починаючи від тієї першої Помаранчевої революції аж по Майдан. Між нами повинен відбуватися відвертий сусідський діалог. Сьогодні Україна опинилась у надто важкій ситуації, бо Росія спровокувала збройний конфлікт, гинуть люди. Росія порушила цілісність українських кордонів, зайняла Крим. Зайняла його нахабним способом з порушенням міжнародних умов.
Польща, яку я до певної міри презентую, завжди буде на стороні України, поляки підтримуватимуть інтеґральність української держави, тому що ми також маємо свій неґативний досвід відносин з Росією.
Ми знаємо, що з імперського мислення в Росії ніколи не виходило нічого доброго.
Я дуже радію, коли бачу, що в Україні розпочинається громадянське, національне пробудження. Я пишаюся й тим, що Польща є країною, котра першою підтримала Україну як незалежну державу, що після Помаранчевої революції польський президент і польська влада були з Україною. Вважаю, що побудова мостів польсько-українського діалогу – це наш обов’язок. Саме так це бачу… ■
