Ярослав Присташ ■ ГРОМАДА ■ №34, 2015-08-23
В Українському домі у Варшаві 30 липня пройшла дискусія на тему «Митрополит Андрей Шептицький і його спадщина».
У світлі рішення папи римського Франциска про героїчність чеснот митрополита Андрея та реакції польських радикальних кресових середовищ, які навіть написали до папи листа, в якому вимагають відкликати це рішення (бо вони «не уявляють собі, як можна молитися до „такого святого”, який є відповідальним за Волинську трагедію»), вкрай потрібна відкрита дискусія про А. Шептицького без пропаґандистської демагогії, апологетики чи безпардонних атак.
На думку Ґжеґожа Мотики, А. Шептицький свідомо вибрав українство і як європеєць творив на поч. ХХ ст. модерний погляд на закріплення України в Європі. Згідно з його концепцією, європейська незалежна Україна мала би бути греко-католицькою. Митрополит Андрей користувався авторитетом у Ватикані, папа римський прислухався до нього. Шептицький просив папу, щоб у випадку його смерті або коли б його арештувала радянська влада, наступником його став Йосип Сліпий. Згідно з конкордатом, на це мав погодитися польський уряд в екзилі. Папа Пій ХІІ порушив конкордат з Польщею і 1939 р. без згоди польського уряду призначив архиєпископа Йосипа Сліпого наступником Андрея Шептицького.
Проф. Мотика виразно підкреслив, що Шептицький був українським патріотом, а не радикальним націоналістом. Як патріот прагнув незалежної держави. З цього виникав спір з Польщею. Шептицький не підтримував методів інтеґрального націоналізму, а закиди проти Шептицького стараються увіпхнути його в обійми інтеґрального націоналізму. Дії і слова А. Шептицького не дають підстав говорити, що він підтримував УПА. Контроверзи викликують деякі жести архиєпископа, наприклад, коли 1941 р. він привітав німецьку армію та послав священиків до дивізії СС «Галичина», щоб солдати мали духовну опіку. Однак треба взяти до уваги положення України між двома пеклами та неґативний досвід дволітнього панування в Галичині совєтів. Священики йшли до УПА на власну відповідальність, адже Шептицький не погодився послати священиків у її ряди. Він також створив структуру, яка рятувала євреїв. Митрополит гостро протестував проти антипольської акції, за що його атакували націоналісти, які навіть фальшували його слова. «Якщо кардинал Стефан Вишинський був проти беатифікації Шептицького через те, що Шептицький не протиставлявся злочинам УПА на Волині і в Галичині, то він зробив помилку, бо це неправда», – підсумував історик.
Отець Стефан Батрух показав А. Шептицького в сучасному вимірі УГКЦ. Це власне митрополит поставив на Йосипа Сліпого, без якого не було б УГКЦ. Шептицький підтримав чин студитів. Без цього чернечого чину не
було б митрополита Любомира Гузаря, якого до Риму викликав Й. Сліпий. У ХІХ ст. на підпорядкованій Росії території України вдалося знищити Греко-католицьку церкву саме тому, що на цій території не було людини формату А. Шептицького, яка б підготувала Церкву до такого випробування. На Волині чи Підляшші Церква не змогла відродитися. Погляд А. Шептицького на розвиток Церкви дозволив їй вижити у ХХ ст. в Галичині. Митрополит поставив на інтелектуальний розвиток європейського рівня. Вища освіта була головним чинником розвитку Церкви. Митрополит Шептицький почав широку добродійну діяльність – відкривав дитячі будинки для сиріт, лікарні, опікувався найбіднішими, рятував і розвивав духовне мистецтво, в тому іконографію та архітектуру, давав стипендії молодим обдарованим митцям, модернізував управління фінансами Церкви. Завдяки цьому збереглася сила Церкви, і приклад саме такої Церкви дав можливість їй відродитися. А. Шептицький виніс греко-католика з загумінків до рівня Церкви з елітами, яка має що запропонувати. Він був духовним наставником отця Юліана Ковча, а також отця Степана Чмеля, який в Аргентині виховував Хорхе-Марію Берґоліо (теперішнього папу Франциска).
Петро Тима звернув увагу на те, що ми надалі копіюємо російську пропаґанду стосовно особи митрополита і впадаємо в пастку вибірковості. На жаль, не говориться про його світську діяльність, таку, як розвиток освіти, економіки, суспільства, боротьби з п’янством, модернізаційну діяльність Церкви, систему кооперативів, допоміжних кас, музеїв, меценатства. Діалог з юдаїзмом Шептицького почався на поч. ХХ ст. Він теж ініціював розмови польського й українського підпілля, у міжвоєнний період старався виходити з криз і підтримував компромісну позицію УНДО. При критиці Шептицького забуваємо про політичний контекст тогочасного Львова, яким були теракти та антиєврейські погроми. Вся ненависть націоналістичної Польщі проти нього, яка продовжувалася й після ІІ Світової війни, базувалася на його національному виборі.
Під час дискусії появилося кілька сенсаційних і маловідомих інформацій. Отець Батрух розповів, що Шептицький чотири рази просив Ватикан дозволити йому вмерти мученицькою смертю: 1) коли став митрополитом; 2) під час І Світової війни; 3) після входу совєтів 1939 р.; 4) на поч. 40-х рр. Знаменне те, що ані німці, ні совєти не наважилися ліквідувати митрополита Шептицького. А він сам мусив протиставлятися політичній владі, яка сім разів мінялася.
Другу сенсацію розповіла Іза Хруслінська. Під кінець 40-х років Єжи Ґедройць старався у Ватикані, щоб беатифікувати А. Шептицького. Ґедройць розумів, що результат буде безуспішним і як це важливо для українців, хоч і знав, що польська еміґрація буде проти. «Хто тоді взагалі думав про те навіть серед українців? Це показує також величину Ґедройця», – підсумувала І. Хруслінська.
У контексті спротиву у Польщі проти беатифікації А. Шептицького отець С. Батрух закликав створити ініціативну групу підтримки беатифікації митрополита. Дорадник президента Броніслава Коморовського Генрик Вуєц підтримав його в цьому і запропонував розважити написання громадського листа до Ватикану – за прикладом «Солідарності», яка вислала листа з проханням про беатифікацію отця Єжи Попєлушка.
