Записав Ігор Щерба ■ ПОГЛЯДИ ■ №5, 2017-01-29
Розмова зі Стефанією Яворницькою, головою Любуського відділу ОУП
Виселенці з Лемківщини
За час 25-літнього існування ми в ОУП намагалися випрацювати оптимальну модель культурної діяльності в цьому дуже специфічному, на мою думку, реґіоні. Крім ОУП, тут функціонує Об’єднання лемків, Стоваришіння лемків, Товариство любителів лемківської культури. Тут є також парафії УГКЦ і Православної церкви. Попри організаційну і конфесійну приналежність, треба однозначно заявити, що більшість з нас, тих, що живуть на Любущині, це виселенці з Лемківщини. Враховуючи таку специфіку цієї території, ми у щоденній організаційній праці намагаємося інтеґрувати нашу громаду, а не ділити, тому більшість українців сприяє ОУП або є його членами.
Найважливішою українською подією останніх 14 років у Любуському реґіоні залишаються Дні української культури. Торік вони проходили під гаслом 25-річчя української державності. Всі заходи, які в нас відбувалися, мали за мету приблизити українській громаді і людям інших національностей, які живуть на Любущині, незалежну Україну та її досягнення за минулі 25 років. Завершенням культурного року був листопадовий ґала-концерт. Так склалося, що захід відбувався день після офіційної презентації фільму Войцеха Смажовського «Волинь». Тому програма ґала-концерту мала показати, що ми разом і ніщо не зможе заперечити досягнень польсько-українського співробітництва. На сцені, крім передбачених раніше виконавців, виступали також польські артисти. Але головним учасником свята був чоловічий хор «Журавлі».
Варто додати, що перед концертом відбулася наукова конференція з участю вчених з України і польських науковців. Крім Днів української культури, протягом року в нашому реґіоні організовано ряд культурних заходів, пов’язаних, зокрема, з духовною сферою, тобто Великодніми і Різдвяними святами.
До культурних заходів завжди включаються українські діти з різних пунктів навчання, так само з пункту в Зеленій Горі. Наше головне завдання – до громадської діяльності заохотити і дітей заробітчан, які до нас прибули з України. Працюючи в Почесному консульстві України в Зеленій Горі, я відсилаю до місцевого пункту навчання дітей, що приходять сюди з батьками у своїх шкільних справах. Трапляється й так, що у фабриці працюють люди з вищою освітою, а теж артисти і музиканти. Ми мусимо про це знати, щоб у міру можливостей залучити їх до праці в нашому середовищі. Таким чином ці люди допомагають нам у культурній діяльності в українському середовищі. Наприклад, ми маємо щось одне таке, що відрізняє громаду Любуського реґіону від інших українських громад у Польщі. Це – Конкурс писанок імені Михайла Ковальського, який уже 42 раз відбуватиметься в Ґожові-Великопольському. Учасниками конкурсу є багато місцевих українців, а також громадян України, які живуть у Польщі.
Плани на 2017 рік
Головні події цього року будуть приурочені 70-літтю нашого тут буття. При цій нагоді ми хочемо показати вклад нашої громади у розвиток Любущини, показати наші спільні досягнення, але й наголосити на тому, що протягом минулих десятиліть ми все-таки зберегли свою національну тотожність. У цьому контексті ми хочемо провести ряд різних заходів. Сьогодні ще завчасно говорити про подробиці. Наразі ми оформляємо проекти, плануємо складати внески про додаткове фінансування.
Але Дні української культури проводитимемо традиційно восени. Це знову буде велике завершення всіх заходів у реґіоні, присвячених 70-м роковинам Акції «Вісла». Це будуть наукові конференції, показ історичних фільмів, виставки фотографій, спогади очевидців, концерти тощо. Ми хочемо представити знаменитих людей нашого українського середовища, науковців, людей культури, підприємців, діяльність яких позитивно позначилася на розвитку Любуського воєвідства.
До наших цьогорічних починань долучається і Почесне консульство України, запросимо також митців з України. Так ми хочемо приблизити мешканцям реґіону досягнення сучасної української держави.
Прекрасно складається і наша спів-праця з польськими культурними установами на місцях – театром та осередком культури у Зеленій Горі. Це для нас корисна співпраця, бо місцеві структури ОУП не мають штатних працівників.
На початку цього року ми починаємо реалізувати проекти, які можна назвати інвестицією в молодь. Спочатку це буде проект з участю серболужицької меншини в Німеччині, німців та українців з Польщі, місцевих поляків і громадян України. Організуємо 4-денний молодіжний табір, під час якого відбуватимуться майстер-класи, присвячені великоднім традиціям різних народів.
Про реформу шкільництва
Коли запроваджували гімназії, тоді я, вчителька з багатолітнім досвідом, обурювалася. У шкільництві роками панував хаос. Уся енергія освітян була спрямована на зміни інфраструктури шкіл, пристосування будинків до вимог гімназій, перенесення з місця на місце шкіл.
На сьогодні цей етап завершився, прийшла стабілізація освітньої системи в Польщі. А тепер знову мають бути зміни. Це, на мою думку, шкідливий процес. Чергова реформа завадить процесові підвищення рівня навчання, спричинить адміністративний хаос.
Якщо взяти до уваги потреби навчання української мови в Польщі, реформа, на мою думку, може, хоч і звучить це парадоксально, принести користь.
Існування шкіл гімназійного типу розбивали нам навчання рідної мови у малих шкільних пунктах. Наприклад, до однієї повітової гімназійної школи привозили дітей з різних сіл, тоді ці діти не змогли залишатися тут самі після уроків для навчання української мови. Як потім могли б повернутися додому? Тепер у 8-річній початковій школі всі діти будуть разом, тому, на мою думку, легше буде їх зібрати на навчання української мови.
Мова ненависті в Любуському реґіоні
Я можу прокоментувати це на основі щоденного досвіду праці в Почесному консульстві України в Зеленій Горі. Сюди кожного дня у своїх справах приходять громадяни України. Я їх питаю про прояви аґресії з боку націоналістів, а також про те, як до них ставляться польські працедавці. Приміщення консульства – на площі Ринок у центрі міста. Довший час було тут спокійно, однак тепер інший час. Голову піднімають неприхильні нам сили. Почалося все від того, що прийшов колись до нас представник впливових сил у владі міста і заявив, що треба змінити вивіску біля входу у консульство. Ця людина з власної ініціативи довела до того, що дошку з Державним гербом України поміняли на іншу, з гербом Зеленої Гори. Я про це повідомила відділення поліції. Справа тепер є в суді. За тиждень до свята Дня незалежності України торік я мусила щоденно біля входу наново встановлювати Державний прапор України, бо його забирали і ламали деревце, на якому він висів. Зловмисники не чіпали польського прапора, який висів поруч, зате український топтали. Ми про всі ці випадки повідомляли правоохоронним органам. У День незалежності України прийшла я до консульства у вишиваній сорочці, а прапора знову нема.
Біля входу до Почесного консульства України в Зеленій Горі в річницю Волинської трагедії відбувалися пікетування. Їх учасники вигукували: «Banderowcy! Hitlerowcy!» і т.п. Оскільки мені знайомі обличчя членів місцевих кресових товариств, то учасники тих пікетувань, здається, прибули з-поза нашого реґіону. На мою думку, хтось заплатив отим футбольним кіболям.
Трапляються теж ситуації, що до консульства приходять старші люди і намагаються проводити «лекції історії». Я їм відповідаю, що мені відомі історичні публікації, при чому не лише з кресового середовища.
Почесне консульство України в Зеленій Горі
Головні завдання консульства від років залишаються незмінними: сприяти польсько-українському співробітництву, економічній співпраці, обміну молоддю тощо. Усі ці напрямки нам досі вдавалося потрохи втілювати в життя. Коли 9 років тому почало працювати консульство, я встигала з усіма поточними справами у визначений робочий час.
Тепер я не встигаю зробити все, що треба, за 6 годин, тобто 3 дні на тиждень по 2 робочі години, призначені на мій робочий час. Практично доводиться працювати весь тиждень, але часу мені і так замало.
Наприклад, сьогодні від ранку я вже телефоном проводила юридичні консультації між одним підприємцем з України, який хоче тут відкрити ресторан, і санітарним управлінням, що має дати згоду на таку бізнесову діяльність. Це наявний приклад того, що з України приїжджають не лише заробітчани, яких працедавці часто обдурюють, але й ділові люди, які інвестують у Любуському реґіоні. Маємо безліч справ з оформленням документів на проживання, влаштування дітей у школу тощо. Праці перед нами безліч, однак ми залишаємось оптимістами. ■
