Ярослав Присташ ■ ПОГЛЯДИ ■ №34, 2013-08-25
Колишній міністр закордонних справ Польщі Даніель Ротфельд у Президентському палаці на конференції про Волинську різню сказав, що президент Югославії Слободан Мілошевич 1989 р., на 600-ті роковини поразки сербів у битві під Косовим Полем, своєю промовою звертався до почуттів співвітчизників та історичної пам’яті сербів. Його емоційні слова запалили всю Югославію. Це показує, яку важливу роль відіграє історична пам’ять народів, побудована скоріше на міфах та уявленнях, ніж на істині, та відповідальність осіб, які беруть слово у справі міжнаціональних конфліктів. «Сказавши правду про всі ті події, які відбулися в міжнаціональних стосунках, можна було б запобігти дуже багатьом неґативним наслідкам», – говорив проф. Ротфельд.
Наводжу ці вислови, щоб читачі усвідомлювали, що відповідний добір слів у дискусії на важкі, дражливі теми має особливе значення. Відповідальність авторів статей, політиків, журналістів, публіцистів за своє слово відіграє значну роль. Адже їх слухають, читають і потім роблять свої висновки. А від висновків до дій – недалеко.
Ось приклади. Польських фанатів футболу після бійок з поліцією захищали праві політики опозиційної партії «Право і справедливість». Боронили їх як патріотів. Нещодавно безкарність довела фанатів до ряду скандальних подій. У Вроцлаві на матчі «Силезія Вроцлав» – «Вісла Краків» фанати розтягнули великий транспарант «у християнському дусі»: «Ніколи Креси не пережили такого здичавіння – для людиновбивць нема прощення», а також «Fuck UEFA». За другий банер Польська федерація футболу покарала клуб. Якщо робити зі стадіонів політичну трибуну в Польщі дозволено, то некультурні вислови про європейську футбольну федерацію – ні. Ось таке вибіркове право.
Однак те, що в Познані польські фанати на матчі Єврокубка «Лех Познань» – «Жальґіріс Вільнюс» вивісили напис «Литовський хаме, на коліна перед польським паном», викликало міжнародний скандал. Що цікаво, ці ж фанати в першому матчі у Вільнюсі співали польський гімн і кричали «Польський Вільнюс». Виправдовуючись, один з уболівальників познанського клубу заявив, що саме історія впливає на сучасні міжнаціональні відносини, і фанати вважають себе ревнішими шанувальниками польської історії та пам’яті, ніж інші середовища Польщі. Цим самим вони показують приклад. Чи після слів і жестів прийде пора на дії?.. Такі патріоти потрібні польським правим?
Таким самим чином можна трактувати і петарду під греко-католицькою церквою в Тшеб’ятові наступного дня після славної реконструкції в Радимні. У дискусії на тему Волині в 1943–44 роках у Польщі домінувала одна-єдина риторика: геноцид і злочинність УПА й ОУН. Наслідки не забарилися. Крім петарди, польсько-українським відносинам загрожує «пам’ятникова війна». Жертвою має бути пам’ятник, присвячений УПА в Грушовичах, який був встановлений, здається, нелеґально 1994 р. Українська партія ВО «Свобода», знаючи про це, у відповідь домагається знесення меча «щербця» на кладовищі «Орлят» у Львові, який, на їхню думку, є також нелеґальним. Фанати клубу «Погоня Львів» обіцяють, що боронитимуть його навіть силою. Чи євродепутат Томаш Поремба, який домагається знести пам’ятник, усвідомлює наслідки? Подейкують, що й польський меморіал у Биківні встановлено поза всякими процедурами, лише на основі домовленості президентів Польщі та України… Чи ми не сягнемо межі абсурду, щоби відплатити опонентові?
Такі делікатні справи можна вирішити в більш сприятливий час, а не після відзначення роковин Волинської трагедії. Можна зрозуміти польську реакцію на грушовицький пам’ятник, але повинно бути таке ж саме розуміння і української вразливості, коли ставляться меморіали в Україні.
Відповідальність за слово стосується також нашої громади, авторів «НС», дописувачів тощо. Своїми гострими висловами, образливими епітетами, неправдивими фактами ми ставимо себе поряд з тими, з ким боремося. Наслідки можуть бути болісними. Ніхто не буде сприймати нас серйозно – як партнерів у дискусії, а лише – як об’єкт обпльовування.
Знаю, що контроверзії викликав текст Богдана Гука «конструювання волинської брехні» (№ 31) про реконструкцію в Радимні волинських подій. Одні читачі люблять безпардонну атаку, інші – витончений аналіз. Тут складно знайти середину. Проте журналіст повинен принаймні ретельно перевірити факти, перш ніж оцінювати подію в «кресовому» дусі, що взагалі повинно бути далеким від нашого стилю. ■
