Григорій Сподарик ■ ПОГЛЯДИ ■ №46, 2016-11-13
Якщо взяти людину і собаку, – то в середньому в кожного з них по три ноги. І в цьому проблема. Бо математично ніби все погоджується, але трьохнога тварина чи людина — це, однак, аномалія.
Польська влада сьогодні статистикою пробує пояснювати певні відтинки дійсності. Постійно переконує, наприклад, що в державі абсолютно не зростає ненависть до людей іншої, ніж польська, національності. І немає значення, що ряд експертів говорять зовсім протилежне. «Математика не бреше», – сказав на присвяченому проблемі ненависті засіданні Спільної комісії уряду та нацменшин міністр Себастян Хвалек. Слова прозвучали після звіту представників поліції, у якому згадувалося, що з-поміж 900 тис. усіх справ лише трохи більше ніж 1,5 тис. стосується вчинків, мотивованих ненавистю. На уяву також мав би впливати процентний показник, який у даному випадку становить всього 0,17 %. Однак у процентах і цифрах не видно знищених німецьких двомовних таблиць, залякуваних у листах від націоналістів словацьких лідерів («Ми завітаємо до вас!».) та представників білоруської спільноти чи атакованих у Перемишлі учасників хресної ходи тощо. Бо це конкретні ситуації, живі люди і їхній страх. А все це дійсність лише останніх місяців. Водночас, у першому півріччі 2016 р. проведено 29 слідчих дій, у яких підставою атаки було українство. В аналогічний період 2015 р. таких справ було 21. Тому представник Державної прокуратури переконував, що «якась помітна зміна не відбулася». Сама кількість слідств когось дійсно може не лякати, але майже 30-процентний зріст таких справ упродовж одного року – це насправді «незначна зміна»? Цифрами на цьому засіданні описано ще й рух на польсько-українському кордоні. Перетинів цього року відбулося 36 мільйонів, з чого 15 мільйонів стосувалося громадян України. За даними Прикордонної служби лише у 18 тис. випадків українцям відмовлено у в’їзді. Показник знову-таки можна вважати невеликим. Отже в чому проблема? Коротко кажучи, у тому, що цифри – це не життя. Бо в числі 18 тис. був, наприклад, конкретний гурт «Оt Vinta», який мав виступати в липні на Купальському святі у Перемишлі. Прикордонна служба не впустила гурту, бо, як відзначалось, їхня присутність у Польщі в даний день становила небезпеку для суспільного порядку. На жаль, ні державна сторона, ні прикордонники не пояснили, у чому полягала небезпека, тим більше, що раніше гурт без жодних проблем виступав у Польщі багато разів. Відомо лише, що в липні ц.р. «під обстріл» потрапив лідер гурту за фотографію на фоні пам’ятника С. Бандери. Чи це мало похитнути польський громадський порядок, таки не пояснено. Тому не дивно, що українські представники Григорій Купріянович та Петро Тима поставили питання про те, як в майбутньому прийматимуться рішення у таких ситуаціях. І дізнались, що, запрошуючи на свої заходи гурти з України, постійно братимуть участь в чомусь на кшталт лотереї. Бо, як відзначав С. Хвалек, якийсь гурт завжди «може зайнятись дуже цікавими темами або включитися в якусь небезпечну діяльність». Отже, ці слова прямо вказують на те, що натуральний для збереження ідентичності громади зв’язок з Україною, для громадських діячів означає ніщо інше, як азарт. Справа «Ot Vinta» демонструє ще одне маловтішне явище. Відразу, коли стало відомо про заборону на в’їзд гурту, у Міністерство внутрішніх справ і адміністрації потрапило офіційне письмо з проханням пояснити причини. Українська сторона відповіді не отримала. Тому на засіданні комісії Г. Купріянович запитав, чи державна адміністрація має обов’язок відповідати на офіційні звернення громадських установ. «Як треба, то відповідає», – сказав міністр С. Хвалек, чим проілюструвати відкритість відомства радше не дасться.
Варто відзначити, що на згадуваному засіданні, коли функціонери звітували про хід справ щодо атаки на процесію в Перемишлі, у центрі повідомлення знов опинилися цифри – 20 затриманих, 170 задіяних функціонерів, довжина ходи, швидкість реакції виміряна хвилинами тощо. Для державної сторони вся ця статистика становить відповідь на запитання про ефективність і серйозний підхід до проблеми. Але цифри не говорять нічого, наприклад, про те, що зробила влада у справі превентивності, оскільки сиґнали про можливість атаки українська сторона подавала ще задовго до сумнозвісних подій у Перемишлі. А якщо справа має бути комплексно з’ясована, то чому відомство внутрішніх справ усе ж не погодилось на участь у комісії експертів до т.зв. мови ненависті, юридичних представників української громади чи лідерів, які були свідками подій у Перемишлі. Якщо це був окремий «хуліганський вибрик», то як пояснити той факт, що нападники ходили колоною, всі мали ідентичні футболки з візерунком С. Бандери, а на форумах організації «Вшехпольська молодь» відбувалась мобілізація перед «акцією у Перемишлі». Треба просто не хотіти бачити фактів, щоб ситуацію називати окремим інцидентом, а не системним підготовленим заходом.
Так, як і центральна влада, системності не бачить і президент Перемишля Роберт Хома, який брав участь у засіданні. Атака на процесію, в його оцінці, це лише інцидент, на основі якого не можна говорити про хвилю ненависті у місті. Президент опікується школами, у тому числі місцевою українською і, як відзначав, ніколи звідти не мав сиґналів про атаки на учнів. Президенту, може, дійсно ніхто не звітував, але навіть у загальнопольських мас-медіа українці під власним прізвищем говорили нещодавно про побиття, нищення майна, погрози. Зрештою, загально можна вважати, що дійсність, у якій живе президент Р. Хома, є якоюсь кращою. Він, наприклад, про що сам сказав на засіданні, не відмовляється від спів-праці з «Вшехпольською молоддю», бо це організатори «мирної ходи мовчання у роковини Волинської трагедії». Тих «вшехполяків», які у червні вигукували до українців «znajdzie się kij na banderowski ryj», в дійсності пана президента, мабуть, немає.
Отже, коли влада, посилаючись на певні факти і цифри, говорить, що хвилі ненависті нема, то для збільшення вірогідності статистичного рахунку варто було би ще врахувати реальний страх слабшої сторони. ■
