Розмовляв Степан Мігус ■ РОЗМОВА ■ №19, 2013-05-12
Розмова зі Святославом ШЕРЕМЕТОЮ, депутатом Львівської обласної ради (ЛОР ), директором Комунального підприємства Львівської облради «Доля» з пошуку і впорядкування поховань жертв воєн, депортацій, політичних репресій та учасників національно-визвольної боротьби.
Степан МІГУС: Ольштинський відділ ОУП від імені мешканців Ульгівка Томашів-Люблинського повіту, депортованих у рамках Акції «Вісла» на Мазури, звертався до Вас із проханням допомогти встановити поховання понад двадцяти воїнів УПА на старому цвинтарі цього села й упорядкувати це занедбане місце. Ви вже там були. Що вдалося встановити?
Святослав ШЕРЕМЕТА: Ще минулого року група працівників нашого комунального підприємства «Доля» була в Ульгівку і провела візуальне обстеження території. Також ми подали звернення до Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва (РОПБіМ) про дозвіл на проведення земляних пошукових робіт з метою встановлення захоронень українців, які загинули під час ІІ Світової війни, і вояків Української повстанської армії. На превеликий жаль, до цього часу дозволів на пошукові земляні роботи ми ще не отримали. Маємо велику надію, що 2013 р. їх отримаємо від РОПБіМ та адміністрації Люблинського воєвідства. Тоді ми проведемо земляні пошукові роботи на території цвинтаря і прилеглого стадіону. Безумовно, пошукові роботи на згаданій території будуть складними з огляду хоча б на перепад висот кладовища та стадіону. Ми навіть не виключаємо, що захоронення в часи комуністичної Польщі були заорані бульдозерами. Але знову ж є й надія, що ми зможемо відшукати загиблих воїнів після одержання дозволу. Сподіваємося, що 2013 р. ми ці роботи проведемо, а відтак, після детальної праці в архівах зможемо дати якийсь висновок про можливість чи неможливість віднайдення місця захоронення вояків УПА. В будь-якому випадку, з огляду на те, що воїни були поховані на території кладовища або прилеглої території, це дає нам, після проведення досліджень, усі підстави звертатися до польської влади, щоб провести увічнення й поставити пропам’ятний хрест і таблицю.
Я почав від Ульгівка, але є значно більше таких місцевостей. Деякі учасники бойових дій УПА похоронені теж на північних землях, на які українців силоміць виселяли, хоча б у Мронґово, де на старому протестантському цвинтарі закопано вісім чи дев’ять хлопців боївки «Ясеня», яка пішки подалася з вітчизни за виселеними сім’ями і там через зраду загинула в бою з міліцією, УБ і військом. Їх теж доведеться шукати, бо ж закопували вбитих без свідків уночі, без повідомлення рідних та близьких. І, можливо, тишком перепоховали. Чи Ви можете проводити пошукові роботи також здаля від рідних земель депортованих українців?
Безумовно, ми можемо розшукувати й там загиблих українців – тому що наше підприємство «Доля» створювалося для такої мети, щоб займатися пошуком і похованням жертв воєн і депортацій та політичних репресій, учасників національно-визвольної боротьби. Для нас дуже цікава інформація про Мронґово. Судячи з попередніх даних, справа складна. Представники комуністичної Служби безпеки закопували, бо важко це назвати похованням, – мабуть, не було одягу чи якогось іншого супровідного матеріалу. Все ж таки ця тема надзвичайно цікава. І вона дуже важлива. Якщо була б на це згода представників місцевої влади і РОПБіМ, то ми з великим ентузіазмом провели б пошукову експедицію на території Вармінсько-Мазурського воєвідства. Якби пощастило, то ми з Об’єднанням українців у Польщі, з представниками української громади, провели б цю експедицію, щоб віднайти місце закопання тих героїв. Це було б дуже важливою справою у відновленні історичної пам’яті.
Як теперішні місцеві жителі реаґують на вашу присутність, чи трапляються конфліктні ситуації, коли проводите пошукові експедиції, зокрема, на Закерзонні?
На території Підкарпаття працюємо другий рік. Перша леґальна експедиція з погодженням усіх влад Польщі, включно з Варшавою, відбулася 2011 р. Наступні пошукові роботи проводилися минулого року. Безумовно, це ще невелика кількість експедицій. Ми дослідили декілька місць на території двох воєвідств, і, на щастя, не стикалися з якимось ворожим ставленням чи протидією місцевого населення. Як мінімум, коли нас бачили, то не звертали на нас уваги, а коли відбувалося спілкування, то в межах толерантності і виваженості, якоїсь аґресії ми не зустрічали. Натомість під час пошукових експедицій і моєї особистої діяльності з питання впорядкування поховань на території Польщі, зустрічаємо деколи дивне ставлення представників місцевої влади до наших експедицій чи впорядкування поховань. Та переважно все ж таки вдається знаходити порозуміння і навіть деякі задавнені справи доводимо до кінця. Деякі питання щодо увічнення пам’яті українців тривають роками, але я сподіваюся, що, як каже Біблія, «стукайте і вам відчинять». Ці питання ставитимемо спільно з ОУП, ЛОР та урядом України. Вірю, що зможемо погодити всі проблеми стосовно впорядкування й пошуку. З прикрістю хочу сказати, що на деякі наші пропозиції пошуку на території Польщі, хоч не отримуємо відмови, то йде довготривалий процес вичікування державних чиновників. Але я сподіваюся, що ситуація буде змінюватися в кращу сторону.
Ви згадали про біблійне стукання ЛОР до високих державних дверей. Чому цього не робить центральна влада України, як це роблять, і дуже активно, поляки на найвищому рівні, стосовно своїх поховань та увічнень в Україні?
Дійсно, був період, хоча б 2010 р., коли влада в Києві не проявляла жодної зацікавленості: як питаннями пошукових робіт на території Польщі, так і питаннями українців, загиблих на території Польщі в 1944–47 роки чи під час першої визвольної боротьби, тобто в період армії УНР та УГА. Але тепер ситуація змінилася. Повністю помінявся склад Державної комісії з увічнення пам’яті жертв воєн і політичних репресій у Києві, яка займається увічненням пам’яті українців. Зрештою, коли польська сторона почала виносити питання Волині, вдалося побачити зрушення і зі сторони офіційного Києва. Є вже певні доручення влади, державної комісії, минулого року частину наших експедицій фінансувала ЛОР, а частину – Державна міжвідомча комісія з увічнення пам’яті жертв воєн і політичних репресій. Отже, ситуація змінюється. Цього року також згадана комісія передбачила продовження заходів з проведення пошукових експедицій у Польщі, навіть передбачила їх фінансування.
Так склалося, що протягом 22 років незалежності і до цього часу саме ЛОР дбала про місця пам’яті й увічнення пам’яті українців на території Польщі. Зокрема, на її кошти добудовано меморіал у Заліській-Волі, також фактично закінчується перший етап будівництва меморіалу воїнам армії УНР та УГА в Ланьцуті. Цього року теж, коли будуть виділені кошти на другий етап і добудову меморіалу в Ланьцуті. Перший етап – це встановлення пам’ятника, побудованого 1921 р., і покладення бруківки, а другий – це написання майже 600 прізвищ загиблих вояків армії УНР та УГА і створення бронзового барельєфу С. Петлюрі та Ю. Пілсудському. Сподіваюся, що, можливо, цього року, а найпізніше наступного, роботи будуть завершені. це все – ініціатива і кошти ЛОР.
Не можна не запитати про Сагринь. У цьому селі увічнення пам’яті кількох сотень помордованих українців тягнеться роками. Чому?
Мені однозначно важко відповісти: чому? Мабуть, немає державної волі в керівників української держави поставити питання відкриття меморіалу в Сагрині. Абсолютно логічно було б урочисто відкрити цей меморіал наступного року, на сімдесятиріччя трагічних подій у Сагрині. Меморіал уже побудований і чекає свого офіційного відкриття. Він – у нормальному стані, його треба тільки підчистити. Тому сподіваюся, що 10 березня наступного року врешті цей меморіал буде відкритий*. Ми були в Сагрині 2 листопада минулого року, щоб у рамках акції «Запали свічку на Закерзонні» поставити там лампадки. Як депутати, так і представники громадськості Львівщини проїхали 1 і 2 листопада територією Підкарпатського та Люблинського воєвідств і запалили свічки на наших похованнях. Хотілося б частіше на тих шляхах зустрічати нащадків примусових переселенців. ■
*Згідно з неофіційною і непідтвердженою інформацією, у Сагрині планується відкриття меморіалу 30 серпня 2013 р. з участю президентів України та Польщі. (ред.)
