Богдан Гук ■ ІСТОРІЯ ■ №45, 2014-11-09
«Богатежи» йдуть «Каленевим слідом»
На щастя, команчани не бачили учасників пробігу під назвою «Марш слідами старшого сержанта артилерії Каленя» (пол. «Marsz śladami оgniomistrza Kalenia»), який відбувався увечері 18-го та вранці 19 вересня. Можливо, дехто іронічно посміхнувся, проте дехто міг би й засумувати, тому що якраз такі вояки, як вигаданий Калень, 1947 р. спалили майже всі села у ґміні Команча. Мені пригадується покійний сусід Іван Мацко. Він мешкав навпроти будинку команецької залізничної станції, а трішки над нею, в період Акції «Вісла», мали свій пост польські вояки. «Вечорами стріляли. Запальними кулями стріляли. Серії лишали смуги в повітрі. Відомо було, де за мить буде пожежа. Горіла то хата, то шопа, то стіг сіна…», – розказував мій сусід. «Ваша хата також була під стріхою, але не згоріла», – відповів я, намагаючись змалку бути критичним. «Так, у нашу хату також стріляли, але стріха від куль не загорілася, бо була дуже рідка…». Хто не вірить, той нехай у державному архіві в Сяноці загляне в документи ґміни Команча. Там він знайде звіти солтисів про те, як Військо польське палило Команчу, Чистогорб, Вислік, Явірник, Прелуки, Душатин, Миків, Волю-Мигову, Зубинське, Лупків, Щавне, Куляшне, Височани, Ославицю, Туринське… Коли нині виходжу на автобусній зупинці біля залізничної станції в Команчі та прямою дорогою іду до дому батьків, який стоїть над Мацковим домом, знаю, що це дорога тих запальних куль. І знаю, що цим кулям завдячує Команча те, що в 70-ті роки тут не стояли старі хати. Їх спалила не УПА, а Військо польське. Інші села у ґміні польські «bohaterzy» («герої») випалили у 70–80%. По багатьох з них взагалі не залишилося сліду, зате є слід по друзях Каленя, чиє прізвище чомусь нагадує мені ім’я Каїна…
Каїн: варіант для польської молоді
Переночувавши в ресторані «Під коминком», учасники пробігу подалися наступним маршрутом: Лупків–Зубинське–Бальниця–Хрищата–Миків. Хто побіг? Учні загальноосвітнього комплексу понадгімназійних шкіл ім. Т. Костюшка у Сталевій Волі, але також молодь з Ряшева та Варшави. Хто в їхні голови вклав пієтет для старшого сержанта артилерії Каленя? Люди з керівництва та інструктори приватної фірми з Варшави «Польська система рукопашного бою Галлер» (ПСРБ; пол. «Polski System Walki Wręcz HALLER»). ПСРБ «Галлер» – це проект Фонду «Інститут інформації», який, як можна прочитати на його сторінці, спеціалізується на «соціотехніці інформаційного переказу, інформаційній боротьбі та геоекономії». Серед членів ПСРБ є майстри спорту, колишні члени польських спецвідділів. У них є знайомі в державних службах, є впливи. Прикриваючись службою «Білому орлу», легко проникають у школи, парафії. Там ці дуже дозрілі/підозрілі люди шукають дуже недозрілу молодь.
Маршрут, про який мова, назвали додатково «Шляхом боїв Війська польського з бандами УПА». Хай молодь знає те, чого не бувало: пропаґанду. На території ґміни Команча Військо польське в 1944–1947 рр. мало кілька боїв, напр., у березні 1946 р. – під Кожушним, у квітні 1946 р. – у Смільнику. Більше боїв вели прикордонники з Війська охорони кордону, напр., у Яселі та Лупкові у березні 1946 р., насправді ж Військо польське воювало проти українського цивільного населення, напр., у Команчі 7 квітня 1946 р. вело «бій» з місцевим грекокатолицьким священиком Орестом Венгриновичем і його сином Олександром. Результат «бою» – два трупи на українському боці, спалена плебанія, обгоріле тіло священика.
У ті місцях, де бої справді були, сучасні варшавські «богатежи» віком 50 років і більше не повели своїх підопічних. Реальні місця замінили уявними, тому що вся та авантюра – це результат хворої уяви варшавських експертів з ПСРБ Здзіслава Патжалка, Ришарда Ґумінського і Пйотра Пакули про минуле в Карпатах. Ця уява дуже стара й до болю проста. Її ядром є кресова уява польської шляхти ХІХ ст. Ця кресова уява та її цінності 1919 р., замість проти комуністів, штовхнула ген. Галлера воювати проти українців. Після ІІ Світової війни уявлювані «креси» запліднили комуністичного командира і письменника Яна Ґергарда написати воєнний роман «Заграви у Бещадах» (Варшава, 1959), а режисерів Еву та Чеслава Петельських – зняти воєнний фільм «Оґньомістж Калень» (Варшава, 1961).
Завдяки саме такій конструкції, за уявного поводиря молоді-старі наставники обрали Каленя, героя фільму Петельських. Пробіг тривав 3 дні, проте враження мали бути сильні, формотворчі, на все життя…
Варшава полює на Команчу
Зі сценарію маршу «Слідами Каленя» видно, що для деяких мешканців Варшави Карпатські Бещади – це територія польсько-українського конфлікту, який триває також і сьогодні. Випало на ґміну Команча – саме там є ворог, посиланням на якого можна активізувати молодь та надати цій активності польський сенс. І молодий учасник маршу мусить уявити собі українця не інакше, як ворога. Має оборонитися перед ним – найкраще шляхом уявного убивства.
Молодь зі Сталевої Волі чи Ряшева, як здогадувалися організатори пробігу, недостатньо знала свого українського ворога, отож існувала небезпека, що погано його уявить, не зуміє зіндентифікувати. І от ПСРБ «Галлер» дає відповідні (?) інструменти пізнання. У спеціальному рекламному ролику пробігу (він доступний в Інтернеті) розміщена така сцена з фільму Петельських: польські вояки дивляться, як другою горою йде відділ УПА. Командир-поляк сумно говорить: «Не зможемо їх наздогнати». Тут старий фільм обривається, а в наступному кадрі показано, як кудись (читай: у погоні за ворожими українцями) біжать молоді підопічні «Галлера».
Крім такої візуальної пропаґанди, ідеологічним ґрунтом заходу стала стаття на правій сторінці «Польська думка» (www.mysl-polska.pl). І тут сучасні спадкоємці комуністичного Війська польського, варшавські експерти з ПСРБ Здзіслав Патжалек, Ришард Ґумінський, Пйотр Пакула, а також їх друзі-офіцери з Прикарпаття не змогли встояти перед вибором: антикомунізм чи антиукраїнськість. І вибрали комунізм. Адже УПА була збройним формуванням, ворожим до комунізму, також польського комунізму, але до поляків як поляків – ніколи. Отож колаборація ПСРБ «Галлер» з комунізмом стає виразною, як на долоні. Цій «школі» (може б замінити в її назві Галлер на Калень?) ніяк не заважає те, що прищеплює учням польських шкіл пошану до комуністичних убивць з-під знаку комуністичного Війська польського. Якщо порахувати, скільки злочинів у відношенні до українців у 1944–1947 рр. скоїло Військо польське, то стає страшно думати про маніпуляції, які проводять офіцери нинішнього Війська польського в учнівських головах. Відомо, що польський комунізм став спадкоємцем Національної демократії, проте навіщо нинішнім ендекам повертатися до комунізму? Імовірно, близькість тут така очевидна, що годі знайти інший вихід. Таким чином, генерал Галлер стає сєржантом Каленем: обидва воювали з українцями. То, може, у назві школи самооборони замість Галлер дати б Калень?
Реальна Команча?
Жертвою дозрілих людей, які не бачать різниці між демократією та комунізмом, коли вони називають себе польськими, могла стати і ґміна Команча, куди приїхали непрошені гості зі своїми уявленнями, готовими до полювання на українців. На порядку денному постало тоді таке питання: чи сьогоднішні мешканці ґміни згідні репродукувати варшавські уявлення про свою ґміну? Питання стосується, насамперед, самоврядної влади. Ніхто інший, крім неї, не дав-бо втягнути себе в ігри, улаштовані ПСРБ. Справа в тому, що на офіційній інтернетній сторінці ґміни кілька днів можна було прочитати оголошення про пробіг «Каленевим шляхом».
Заступник війта в розмові з журналісткою «Виборчої» сказав, що ґмінна влада дала згоду на його розміщення, думаючи, що це просто черговий культурний захід. «Ознайомившись з ближчими інформаціями про пробіг, ми дійшли до висновку, що не хочемо давати йому наше ім’я»? – закінчив Єжи Крисяк.
Є. Крисяк сказав неправду. Адже на моє питання про причини вилучення інформації з ґмінного сайту Станіслав Бєлявка, війт ґміни Команча, сказав мені: «Після телефонної розмови з заступницею підкарпатського воєводи Аліцією Восик ми дійшли висновку, що оголошення слід зняти».
Отож потрібний був аж телефонний дзвінок від представниці уряду (наскільки я знаю, і не лише від неї). Але якби не дзвінок з Ряшева, то виконавча влада ґміни Команча була згідна з пропозицією реанімації Каленя та його «українських ворогів». Я не вірю в заяву Крисяка для «Виборчої», в якій він сказав: «Ми присвятили багато років, щоб зберегти в нашій ґміні багатокультурність. Нам це вдалося, отож не хочемо цього втратити». До речі, поки що я не знаю ніяких проектів ґміни, спрямованих якраз на збереження місцевої української культури. Чи не тому управа ґміни так легко погодилася розмістити на своєму сайті інформацію про візит «друзів Каленя», що сама не вміє запропонувати чогось кращого?
Полювання триває…
Оце 23 жовтня серед учасників пікету Почесного консульства України в Перемишлі проти української держави за її нібито схильність до т.зв. «бандерівського фашизму» була молодь зі Сталевої Волі. У цій же Сталевій Волі керівники ПСРБ «Галлер» набрали найбільше охочих полювати в Бещадах…
Як на іронію, на сторінці ПСРБ http://www.psww.com.pl розміщена інформація, що сучасна людина може стати об’єктом інфо-аґресії, яка здатна нею маніпулювати і зводити на соціо-психологічні манівці. Справді, невибагливого сорту національна уява варшавського центру може бути причиною національної сліпоти провінції. ■
