Іза Хруслінська ■ ІСТОРІЯ ■ №24, 2017-06-11
Ізабела Хруслінська, польська громадська діячка і публіцистка, пояснює, чому вона та інші поляки підуть 11 червня разом з українцями на український військовий цвинтар у Пикуличах.
Разом з Данутою Куронь 11 червня ми уже втретє будемо брати участь у поході вулицями Перемишля на український військовий цвинтар у Пикуличах. Наша участь у цьому заході має кілька вимірів. Перший – символічний. На кладовищі поховано близько 2 тис. вояків Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. Вони були інтерновані в таборі для військовополонених у Перемишлі-Пикуличах від листопада 1918 р. до 1921 р. (у кульмінаційному моменті там перебувало майже 30 тис. ув’язнених), де померли з приводу епідемії. Поховані вони в чотирьох спільних могилах на території колишнього австрійського військового кладовища.
Це були союзники Польщі, союзники Юзефа Пілсудського! Вони боролися за вільну Україну і вільну Польщу! А померли, тому що вже у вільній Польщі були утримувані в дуже поганих умовах, непридатних до життя. У мене таке відчуття, що ми, поляки, повинні зберегти пам’ять про петлюрівців і разом з українцями в тиші схилити голови над їхніми могилами.
Другий вимір, дуже важливий для мене особисто, – це присутність разом з українцями на відзначенні історичних подій, які нас, поляків та українців, об’єднували або, як це не раз бувало, ділили. Але сьогодні наше покоління отримало дар свободи, у тому числі дар вибору близьких нам етосів, того, з ким хочемо солідаризуватися, хто нам близький, з ким єднає нас почуття братерства. Здається, саме так сьогодні сказав би Яцек Куронь. Маю таку надію!
Сьогодні у Польщі в польсько-українських відносинах діється погано, накидається домінація однієї фальшивої пам’яті щодо подій і часів, коли ці події були одновимірні, а ситуація – проста. Союз Пілсудського з Петлюрою, який для українців завершився трагічно, а для поляків навпаки – незалежною Польщею в міжвоєнний період. Пілсудський до кінця свого життя вважав, що має борг перед Петлюрою.
Після Ризького договору 18 березня 1921 р. Юзеф Пілсудський у спеціальному наказі попрощався з військами УНР: «Спільно пролита кров і братські могили поклали наріжний камінь взаєморозуміння і процвітання обох країн. Тепер, після двох років важкої боротьби з варварським загарбником, прощаюсь з великою армією УНР і кажу, що в найважчі моменти нерівномірної боротьби вона високо несла свій прапор, на якому було написане: «За нашу і вашу свободу!».
Чи ті слова і ставлення Пілсудського до петлюрівців ми сьогодні пам’ятаємо і чи хочемо пам’ятати? І в цьому моменті є третій вимір присутності на кладовищі в Пикуличах – деякі з нас пам’ятати про це не хочуть, а повинні!
Торік процесія ішла 26 червня, і вперше у вільній Польщі аґресивно налаштовані народовці, футбольні фанати і представники організації Всепольської молоді напали на неї, розірвали вишиванку 60-літньому чоловікові і кинули на землю одну з церковних хоругов. «Демонстранти» бездумно скандували гасла: «Перемишль завжди польський!», «Знайдемо палицю на бандерівське рило!», «Польща антибандерівська!». Влада Перемишля, мер міста Роберт Хома не вважали за потрібне засудити цей напад. Р. Хома сказав, що поки українська громада в Перемишлі не визнає різанину на Волині геноцидом, повинна брати до уваги такі атаки в майбутньому. Багато разів Р. Хома як мер міста погоджувався брати патронат над маніфестаціями, організованими націоналістичними організаціями.
Торік у процесії брали участь також громадяни Речі Посполитої польської національності, зокрема з Варшави, Любліна і Перемишля. Ми думали, що під час подій, які стосуються спільної польсько-української історії, ми повинні бути разом з громадянами РП української національності. Спільна молитва та похилення голови перед похованими у братній могилі вояками й офіцерами Армії Української Народної Республіки, які були союзниками Польщі та Йозефа Пілсудського в боях за незалежність нашої країни, – це наш патріотичний обов’язок. Наша група відчитала при меморіальній могилі петлюрівців відкритий лист і поклала букет квітів.
Я хочу бути в цій групі й цього року. Разом зі мною 11 червня, як попереднього разу, буде група громадян РП польської національності. На знак солідарності з українцями й українською громадою в Польщі – солідарності в історичному вимірі та солідарності сьогодні! ■
