Степан Мігус ■ ГРОМАДА ■ №2, 2015-01-11
Практично десятиліттями українці Ольштина чекали на відкриття українського гастрономічного закладу. Мають у столиці реґіону свої ресторани курди, іракійці, татари. Позаторік відкрили свій ресторан росіяни, але в меню помістили майже половину українських страв. А ось українського кулінарного закладу не було, хоч міг би пригощати відвідувачів не лише варениками вже щонайменше понад рік тому. Український ресторан «Думка» в Ольштині почав це робити щойно на зламі осені й зими минулого року.
Як виявилося, не всім сподобалася ідея відкриття українського гастрономічного закладу в Ольштині. Його власниця Вікторія Рудницька, черкащанка родом, мусила «по повній програмі» подолати всі можливі барикади бюрократичної системи, до чого, в значній мірі, примусили її люди, які писали заяви, щоб не давати згоди на відкриття українського ресторану. Однак раніше більшість мешканців будинку на вул. Нєдзялковського, в якому знаходиться ресторан, дала свою згоду на відкриття закладу. Вистачила одна-дві особи, які в невибагливий спосіб запротестували, щоб дату відкриття відкласти на рік.
Почалося все після закінчення контракту В. Рудницької в Угорщині, на якому вона була з чоловіком. Коли настав час повертатися, вона поговорила з мамою і бабусею про дальші плани.
– Мама, яка була в нас в Ольштині (чоловік походить з цього міста), побачила, що тут немає де з’їсти хоча б якусь українську страву, запропонувала мені ідею: «А спробуймо показати українську кухню з української сторони, спробуємо зробити так, щоб людям смакувало, щоб було приємно прийти, посидіти, з’їсти і поговорити українською мовою, адже українців тут дуже багато», – наводить слова матері В. Рудницька. – Мама ще нагадала, що вони з бабусею з дитинства вчили мене готувати найсмачніші українські страви.
Слухняна дочка, якій теж припала до вподоби ідея матері, почала шукати в Ольштині приміщення. Це виявилося до того непростою справою, що пані Вікторія відкинула думку про український ресторан. Але життя пише свої несподівані сценарії.
– Моя дочка пішла до школи, і виявилося, що в ній дуже багато дітей з українських сімей, які живуть в Ольштині, і цим людям немає де зустрітися, поспілкуватися, з’їсти традиційну українську страву, – усміхається українська ресторатор. – І ця ідея вернулася.
В. Рудницька продовжила пошук приміщення для ресторану. Одні власники просто її обдурили, хоч при процедурах був присутній і нотаріус. Беручи чималий завдаток, «забули» поінформувати, що свою руку за борги «поклав» на приміщенні судовий виконавець, який не дозволив відкрити бізнесу. Завдаток пропав. Урешті приміщення вдалося знайти на вул. Нєдзялковського.
– І почалася адміністративна війна, – поважно говорить пані Вікторія. – Дуже важко було погодитися з адміністративними процедурами, яких дуже багато при відкриванні такої діяльності. Допоміг мені Центр зайнятості (Urząd Pracy), за посередництвом якого я отримала фінансування від Євросоюзу на відкриття діяльності. І почала процедуру відкриття. Проходила крізь міський Відділ архітектури і будівництва, будівельний нагляд, ряд інших установ…
І хоч я мала згоду переважної більшості спільноти мешканців, то через одну-дві особи, які відкрито виступили проти ресторану, довелося продовжувати процедури одержання згоди ще раз і ще раз, аж до воєвідської самоврядної колеґії включно, яка була єдиною адміністративно-самоврядною структурою, що не змусила зацікавлену чекати до кінця обов’язкового терміну. Оббиваючи пороги муніципальних установ, бізнесмену-початківцю, який планував дати працю з десятку осіб, коли входила до бюро, прийшлося чути і про «волинську різню».
– Доводилося чути від деяких ольштинян, які живуть недалеко ресторану, що тут законспірувалися сепаратисти, бандерівці, які виробляють ґранати, що гроші на відкриття я привезла з Майдану, де грабували банки. Мені казали, що мене бояться, бо прийдуть бандерівці і буде війна. Багато поганих речей я чула і про Україну, і про українців, і про чорне піднебіння.
На додаток, ніби цього всього було замало, її обікрали будівельники… Після відкриття українського ресторану не було негативних відгуків. В. Рудницька каже нині, що були в неї на шляху чималі гори і свій «Еверест», який важко було подолати. Проте вона радіє, що на вкрай важливому шляху зустріла і доброзичливих людей, котрі намагалися їй допомогти. Це віце-президент Ольштина Малґожата Бартніковська-Богданович та ряд інших людей, наприклад, пожежників, працівників будівельного нагляду, інспекторів санстанції. Нині український ресторан «Думка» в Ольштині вже пропонує добрий десяток українських страв, серед яких борщ з часниковими пампушками та вареники з кільканадцятьма начинками. Можна в «Думці» теж замовити їжу навинос. Незабаром повинно бути і пиво, звичайно, українське. Оболонський квас вже є. Українці, особливо старші й самітні, засіли 6 січня в ресторані до Святої вечері. Інші ж захотіли організувати ще в січні в «Думці» дві українські помаланкові забави. ■
