Публікацію підготував Богдан Гук ■ ІСТОРІЯ ■ №45, 2016-11-06
Знищення пам’ятника мешканцям Верхрати, українцям, громадянам Польщі, які загинули, захищаючи своє життя від збройних формувань Радянського Союзу та Республіки Польщі, ставить на порядок денний питання про загальну кількість жертв у цьому українському селі, а також те, кого змогли увічнити верхратчани, а кого ні. Публіковані нижче фраґменти історичного документа анонімного автора «Коротка історія села Верхрата» показують, що сільський цвинтар цього села прийняв від жорстоких режимів значно більше трупів, ніж ми досі могли думати. «Історію» написав член верхратського самооборонного кущового відділу взимку з 1946 на 1947 р. Документ зберігається в архіві Інституту національної пам’яті у Ряшеві під шифром: IPN-Rz-071/1.
Коротка історія села Верхрати
[…] Узимі 1944 р. на терені Верхрати почала діяти більшовицька партизанка. На присілку Лози цього року звели бій з цією партизанкою німці. Жертви були по обох сторонах. Весною 1944 р. більшовицька партизанка забрала з села Верхрати 7 осіб до лісу, де в жорстокий спосіб замордувала.
Літом 1943 р. напала на село Верхрата польська банда в числі 10 осіб, рабуючи в кількох селян одіж, взуття і інше. Такий самий напад був і на присілок Дагани.
Наш рух спочатку був законспірований, опісля почав діяти значно ширше. Було Юнацтво і актив. 1943 р. з села пішло двох хлопців до УНС. На весну 1944 р. до УПА відійшло 22 хлопців, з них трьох згинуло у бою з німцями. Цього року весною створено збройну самооборону, котра охороняла село від нападів польської та більшовицької партизанки.
Надходить фронт
22 липня 1944 р. ввійшли до села більшовицькі війська. […] Опісля в селі почала оперувати більшовицька партизанка. Почалися страшні ревізії, арештування та переслідування. 26 липня більшовицька партизанка забрала з поля 4 хлопців від жаття збіжжя, а саме: Юнко Іван літ 20, Демчина Олекса літ 23, Демчина Микола літ 20 і Максимець Микола літ 23. Опісля їх в жорстокий спосіб замордували, мали виколені очі та інші жорстокі рани. Розстріляли таких людей: Мацелко Іван літ 43, Филь Атаназій літ 60, Довгань Микола літ 46. Відтак проголосили мобілізацію, на яку пішло около 60 чоловік. До місцевої самооборони, котра тоді створилася, пішло 23 чоловіки, до УПА відійшло 12 чоловік, решта лишилася вдома.
Самооборона зробила два рази засідку на НКВД. Після того більшовики зробили велику облаву дня 2 IX 1944 р., де брало участь около 3000 більшовиків. В облаві тій розстріляли таких селян: Голаєвич Дмитро літ 48, Снігур Дмитро літ 30, Бздель Осип літ 23. На присілку Мриглоди спалили тоді 7 господарств. Від селян почали стягати контингент як збіжевий, так м’ясний. У село часто впадало НКВД та арештувало людей. 15 IX 1944 р. на присілку Затилля більшовики спалили 7 господарств.
Почалися часто облави. В облаві 5 ХІІ 1944 р. пограничники розстріляли хлопця Титла Теодора ур. 1926 р. Восени 1944 р. більшовики арештували таких селян: Петришин Іван літ 35, Бабик Михайло літ 42, Смут Василь літ 30, Бухнич Михайло літ 22, Типа Михайло літ 50, Федірко Дмитро літ 35. У присілку Монастирі тоді арештували: Василинка Михайло літ 23. Усіх тих арештованих вивезли в Сибір. Про деяких нема вістки по сьогоднішній день. Крім цього було ще більше арештованих, але їх по деякім часі звільнили.
До сего часу село Верхрата після адміністративної приналежності належало до повіту Рава-Руська. Від зими 1944 р. (грудня) Верхрата лишилася поза лінією Керзона та, приділена до Польщі, адміністративно приналежна зістала до повіту Любачів воєвідства Ряшів. Від сего часу більшовики робили облави, ревізії й різні переслідування разом з поляками, як Військо польське (ВП) і Міліцією обивательською (МО), а також з УБП (Ужонд безпєченьства публічнеґо). Дня 18 ХІІ 1944 р. до села Верхрати приїхало 5 авт ВП, котрі по селі робили ревізію та грабували майно що попало. Над населенням знущалися, декотрих страшно побили. У місяці тім ще раз приїздило ВП до села та грабувало убрання, взуття, збіжжя і т.п. Зимою приходили тільки більшовики час від часу та робили ревізії.
Священика в селі знову не було. Школа рівнож не була урухомлена. Щойно в місяці лютому населення зорганізувало приватну школу.
Дня 2 березня 1945 р. ВП знову напало на присілок Монастир, Дагани І, Дагани ІІ й спалило більшу половину господарств на кожнім присілку. При тім і розстріляли селян. На присілку Дагани ІІ розстріляли 3 особі, з них 2 укинули в вогонь та зрабували 2 коні. На присілку Дагани І розстріляли одну жінку і зрабували коня. У Монастирі розстріляли 3 селян, також з них двох укинули в вогонь, 6 мужчин тоді вдушилося в криївках від диму. А також зрабували тоді 29 коней.
Літо 1945 р. було спокійне. Восени в місяці листопаді знову почало нападати ВП та грабити. Прийшла вістка, що будуть виселяти і тут, бо виселення таке переводило вже ВП дальше від нас, на заході. Населення не думало навіть виїжджати, тому зачало закопувати збіжжя та інші речі. […]
Дня 6 грудня 1945 р. до села Верхрати прийшло коло 300 чоловік ВП, котре зачало переводити виселення. Людей прямо арештували та під конвоєм відставляли до вагонів. Разом з військом рабувало також і цивільне польське населення по тих господарствах, що люди повтікали. У місяці грудні виселено з села около 100 родин.
Дня 30 ХІ 1945 р. вночі ВП напало на село Верхрату. Спалили 7 господарств та арештували 9 мужчин, забираючи їх до Горинця. Там так їх тортурували, що 3 померло, а саме: Юсковля Онишко ур. 1903 р., Гринюка Василь ур. 1920 р. і Шупер Михайло ур. 1930 р. Решту після тортур звільнено. […]
У місяці травні 1946 р. виселення повторилося. Тим разом акція та була під більшим терором. В тому місяці виселення таке робили 3 рази. Останні раз, коли ВП провадило валку людей до вагонів, українські повстанці зробили засідку. В висліді стрілянини все розбіглось. Відтоді виселенчої акції більше не було. З села Верхрати виселили всього 451 родину в числі 2151 осіб, лишилося 213 родин в числі 886 осіб. Після виселення населення почало жити трохи свобідніше. У серпні 1946 р. знову почались часто облави та переслідування. […] ■
Знімки з домашнього архіву Ірини Снігур
