Владислав Демченко ■ УКРАЇНА ■ №19, 2017-05-07
Круглий стіл у Києві щодо Акції «Вісла»
У Києві 20 квітня ц.р. відбувся організований Українським інститутом національної пам’яті круглий стіл на тему: «Акція „Вісла” – злочин польського комуністичного режиму». Захід був присвячений 70-річчю примусового переселення українців з південно-східних реґіонів Польщі (Лемківщина, Холмщина, Надсяння й Підляшшя) на північно-західні землі, які Польщі перейшли в 1945 р. від Німеччини.
Учасниками були історики, професори, правники, журналісти, народні депутати, представники громадського сектору. Був також запрошений, проте не прийшов, посол Польщі в Україні Ян Пєкло. Замість нього прийшов представник польського посольства.
У рамках круглого столу надано історично-політичну та правову оцінку діям комуністичного режиму під час підготовки і проведення Операції «Вісла».
Основні висновки круглого столу:
● Українці одностайні щодо оцінки Акції «Вісла», оперуючи доказовою базою.
● Українська влада на державному рівні не приймає рішень, які мали б засудити Операцію «Вісла» та визнати її злочином проти українського народу.
● Польща нав’язує свою позицію в контексті українсько-польського конфлікту так, як вигідно їй.
● Шовінізм у Польщі процвітає, і на цьому роблять політичну кар’єру.
Нижче подаємо основні тези учасників круглого столу.
Історично-політична оцінка події «Вісла» з боку українців
Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті зазначив, що депортація українців з метою їх цілковитої національної асиміляції була співмірною з аналогічними діями радянського керівництва щодо народів Криму, Кавказу та Балтії. Цей злочин дуже добре задокументований, опубліковано багато збірників документів, записано багато свідчень постраждалих. Відповідно, є серйозна документальна база для оцінки цього злочину.
«Разом з тим, цей злочин досі не отримав правової оцінки. Є лише заява 1990 р. Сенату Польщі про засудження Акції „Вісла”, яка не має правової оцінки.
У такій оцінці зацікавлені як українці, так і поляки, які нині намагаються долати спадщину комуністичного тоталітарного режиму. Спроби виправдати Акцію „Вісла”, які останнім часом, на жаль, озвучують деякі політичні середовища в Польщі, є не лише аморальними щодо жертв цієї акції, вони є небезпечними, адже можуть стати прецедентом для переоцінки інших злочинів комунізму.
Саме в цьому, очевидно, зацікавлене керівництво Росії, адже реабілітація радянського минулого стала для Кремля ідеологічною платформою для спроб відновити свій вплив у Східній Європі», – резюмував В. В’ятрович.
Софія Федина, голова Світової федерації українських лемківських об’єднань, додала, що депортація тривала протягом 1944 – 1951 рр., депортовано 700 тис. українців. За її словами, люди не хотіли у 1944 – 1945 рр. добровільно їхати до Радянського Союзу, це і стало причиною Операції «Вісла». Тих, хто намагався повернутись, відловлювали.
«Нині лемківська громада вимагає, зауважуючи водночас, що вони проти перегляду кордонів, засудити Операцію „Вісла” як злочин з боку Польщі проти українського народу. Однак для цього Україна повинна зробити перший крок, оскільки поляки зауважують: чому ми маємо визнавати Операцію „Вісла” злочином, якщо Україна його таким не визнала?» – прокоментувала стан обговорення питання в контектсі Операції «Вісла» С. Федина.
Андрій Когут, директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України, повідомив, що СБУ видала спеціальний том «Вісла». На сайті Українського визвольного руху оприлюднені матеріали цієї справи.
Правова оцінка
Володимир Василенко, доктор юридичних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»:
«Операцію „Вісла” дехто називає етнічною чисткою з ознаками геноциду (в міжнародному праві нема такого визначення) або ж геноцидом, примусовою депортацією чи сукупністю злочинів. Але, враховуючи визначення, що містяться в пояснювальній записці до Римського статуту Міжнародного кримінального суду, Операція „Вісла” – це злочин проти людяності в цілому».
Сергій Рябенко, спеціаліст-правник Українського інституту національної пам’яті, у цьому контексті додав, що Операцію «Вісла» називають по-різному: етноцид (за польським дослідником Ґжеґожем Мотикою), воєнний злочин або злочин аґресії. Але він вважає, що Операція «Вісла» не була геноцидом, бо не було мети фізичного знищення українців, лише їх переселення та розпорошення на різних територіях з метою якнайшвидшої асиміляції. «За правовими визначеннями, Операція „Вісла” підпадає під ознаки злочину проти людяності та воєнний злочин», – підсумував доповідач.
Андрій Старух, представник громадської організації «Центр наукових досліджень колоніального впливу», у своєму виступі провів цікаву паралель: Операція «Вісла» – це лише епізод триваючого злочину (наче крадіжка трактора по запчастинах) поляків проти українців.
«На підставі даних Ґ. Мотики і М. Машкевич: вперше ідея щодо зміни етнічного складу населення виникла ще в керівництва ІІ Республіки Польщі, коли були змінені межі воєводств з просуненням кордонів на захід, щоб у випадку плебісциту, який передбачався 1919 р., отримати мандат на управління східною Галичиною. Того ж року був виданий закон, який надавав привілеї воякам на заселення Волині, Галичини та західної Білорусії», – зазначив мовець.
Олександр Рубльов, професор Інституту історії України НАН України, вважає, що Операція «Вісла» була політикою зачищення територій Радянським Союзом: «І що польське суспільство вирішило тими депортаціями? Південно-східні воєводства, звідки вигнали українців, найменш заселені воєводства. І зараз поляки закликають українців приїжджати до Польщі. То що, Польща потребує заклятих братів-ворогів українців?».
Володимир Сергійчук, історик, професор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, прореаґував на те, що частина учасників залишила дискусію, серед них представники Польщі: «А на що ви розраховуєте? Ви тут балакайте скільки завгодно, а поляки майже 30 років нас не слухають, уваги на нас не звертають. Ґ. Мотика є головним промотором того, що торік Сейм Польщі проголосував за резолюцію „Про встановлення 11 липня Днем пам’яті поляків, жертв геноциду, вчиненого ОУН-УПА”. Я знаю Ґ. Мотику майже 20 років, знаю, що він говорив спочатку і як змінив думку, коли його приструнили ветерани АК».
Він вважає, що Акцію «Вісла» треба назвати геноцидом. «Чому вірменів, які у воєнний час підняли повстання в тилу турецької армії, депортували? При цьому були жертви. Це світ визнає геноцидом, а коли у мирний час (!) депортують невинне українське населення на німецькі землі і розстрілюють його, то це не геноцид?! Якщо є якісь міжнародні стандарти, то треба їх дотримуватися, або брати за зразок!»
В. Сергійчук додав, що українська влада у 1990 – 2003 рр. нічого в цьому напрямку не робила. Коли ж Сейм РП почав вимагати спільну заяву, тоді українці долучилися до обговорення, однак проголосували за те, що поляки їм нав’язали.
«Минулого року Сейм Польщі проголосував за резолюцію „Про встановлення 11 липня Днем пам’яті поляків, жертв геноциду, вчиненого ОУН-УПА”. Що зробила українська влада за цей рік? Нічого! Навіть не було заяви відносно 70-річчя Операції „Вісла”. Вона лише чекала на те, що польська сторона зробить. Ми тут поговорили, а поляки встали й пішли. А ви собі балакайте…», – підсумував результати круглого столу В. Сергійчук. ■
