Григорій Сподарик ■ ПОГЛЯДИ ■ №28, 2013-07-14
Хроніка діалогу
Спільна декларація, яку напередодні 70-річчя Волинської трагедії підписали ієрархи Греко-католицької та Римо-католицької церков, досить широко обговорювалася в польських та українських мас-медіа. У більшості коментарів наголос поставлено на великому значенні цього документа для майбуття відносин між поляками та українцями. Коментатори говорили про «зламний момент» на шляху до польсько-українського примирення.
Віце-ректор Українського католицького університету у Львові Мирослав Маринович у виданні «Газета по-українськи», відзначав зокрема, що митрополит УГКЦ Святослав своїм візитом до Польщі та підписанням декларації «затулив собою діру, що зяяла від неприсутності президента України та його владної команди». В оцінці Мариновича, волинська тематика повністю паралізувала український політичний світ, тому глава УГКЦ в Польщі виступав не лише як церковний ієрарх, але також як державний муж: «Святослав виграв бій, не приймаючи його й не беручи до рук зброї. Коли в більшості інших учасників цьогорічних дискусій закипала кров і настовбурчувалися загривки, цей ієрарх зберігав спокій і випромінював мир. Його єдиним захистом було Євангеліє – і формулами й духом цієї вічної Книги він і підкорив серця», – підсумовував М. Маринович візит митрополита Святослава у Польщі. Ректор Українського католицького університету відзначав, що прийнята Церквами декларація допоможе в майбутньому представникам двох народів уникати «гріха ненависті»: «Ворог роду людського посіяв у душах багатьох поляків та українців чимало зла й недовіри. Але мужній візит блаженнійшого Святослава з єпископами до Варшави й не менш мужні кроки з боку президента Коморовського, польського керівництва та ієрархів Церкви зробили головне: зло змушене було – хай навіть тимчасово – відступити», – закінчив свій текст у «Газеті по-українськи» М. Маринович.
Візит блаженнійшого Святослава і декларації Церков прокоментував черговий український авторитет, історик Ярослав Грицак. У тексті «Примирення – це постійний процес…» в журналі «Країна» (№ 179, 4 липня) Грицак, ширше аналізуючи польсько-українські відносини, наголошує, що зараз вони є заручником політиків, які більше дбають про свої електорати, ніж про довготривалу перспективу. «Натомість теперішні дискусії показують важливу тенденцію: уперше в них повноправно включилося громадянське суспільство. Досить назвати діяльність комітету „Примирення між народами”, спільну заяву українських церков щодо Волині. Чи панахиду з участю патріарха Святослава Шевчука та польського президента Броніслава Коморовського, а особливо спільну заяву про примирення між Українською греко-католицькою і Польською римо-католицькою церквами, прийняту 28 червня. Це – зразки вдалої народної дипломатії, на яких варто повчитися і перейняти політикам», – пише Грицак. І додає – немає чогось такого, як примирення раз і назавжди: «Примирення – це постійний процес, а не лише одноразові акти».
Варто відзначити, що візит митрополита Святослава супроводили прямі трансляції на телеканалі TVP панахиди у Варшаві та святкувань, у тому числі архиєрейської літургії, в Ґурові-Ілавецькому. Крім того, багато коментарів з’явилося в різних засобах масової інформації. Досить широко візит обговорювало Католицьке інформаційне аґентство. Серед коментаторів аґентства був, зокрема, євродепутат і прихильник України Павел Коваль. За оцінкою політика, візит українського ієрарха і підписання декларації про примирення є подіями «більш теологічного, ніж політичного характеру»: «Перенесення пам’яті про Волинський злочин у теологічний простір дозволило знайти слова, завдяки яким можемо собі взаємно простити». П. Коваль говорив також, що візит митрополита Святослава до Польщі нині, коли відбуваються гарячі дискусії навколо оцінки трагедії на Волині, є доказом розуміння «значення польсько-українських відносин не лише в міждержавному, але також у широкому європейському контексті».
Візит митрополита Святослава описували теж щоденні газети. Зокрема, коментаторка видання «Gazeta Wyborcza» Катажина Вісневська наголошувала, що польські та українські ієрархи, підписуючи декларацію, «однозначно стали на боці тих, хто хоче діалогу, а не підбурювання». За її словами, всі, хто сьогодні вимагає визнання трагедії на Волині геноцидом, діють задля відсвіжування польсько-українського конфлікту. У свою чергу, Томаш Кшижак з газети «Rzeczpospolita» переконував, що підписана у Варшаві заява Церков має також політичний аспект. Автор наголошує, що в документі єпископи дають виразний сиґнал: місце України – в структурах Європейського Союзу. «І думаю, що саме в цьому знаходиться велич цієї декларації. З одного боку тут історія та прощення. Проте з іншого – добра співпраця, яка спиратиметься на справжній діалог. Його не буде без усунення поділів…», – пише коментатор.
Звичайно, церковні ініціативи переконали далеко не всіх. Неформальний представник кресових середовищ у Польщі кс. Тадеуш Ісакович-Залеський у багатьох коментарях для правоспрямованих ЗМІ відзначав, що в декларації забракло окреслення волинських подій геноцидом. У висловленні своєї оцінки духівникові абсолютно не перешкоджає те, що термін «геноцид» – це юридично-історичне визначення, а Церкви своєю декларацією звертаються до морального простору людського буття. Таким чином кс. Ісакович підтверджує припущення згадуваного в цьому тексті М. Мариновича, що радикалам у двох країнах «вибачення суперників видаватимуться недостатніми, а прощення своїх – надмірним і невиправданим». Церковні ієрархи у своєму спільному документі, оприлюдненому у Варшаві, виразно показали, що такий підхід – це шлях у нікуди. І, що найважливіше, показали, якою саме дорогою слід нам усім іти. ■
