Богдан Гук ■ ПОДІЇ ■ №14, 2013-04-07
Березовим хрестом на 58 ділянці головного цвинтаря в Перемишлі на вулиці Словацького та дошкою на ньому з написом про похоронених на цій ділянці 68 українців-жертв Управління безпеки (детальніше див. мою статтю «Найбільший цвинтар українських жертв у Польщі», «НС» № 10/2013) в січні-лютому поцікавився Відділ комунального господарства і охорони довкілля Міської управи Перемишля. Виконувачка обов’язків голови Ельжбета Дупляґа 30 січня відправила в Раду охорони пам’яті боротьби і мучеництва (РОПБіМ) у Варшаву, а 4 лютого – у ряшівський Воєвідський комітет РОПБіМ інформацію про наявність дошки з написом на хресті. Класифікувала його як «увічнення» та звернулася з проханням надати інформацію про те, «чи зміст дошки та „увічнення” подано на погодження» до РОПБіМ. Це міг бути вступ до процедури ліквідації дошки, але пані Дупляґа могла також отримати відповідь з інформацією, що дошка польській державі та місту Перемишлеві не загрожує, хоч вона і нелеґальна, то Рада почне у відповідь на цю інформацію перевіряти, чи справді на 58-й ділянці захоронено якихось людей.
Далі сталося ось як. У Перемишль надійшли дві відповіді. Уже 8 лютого відповідь з Варшави була готова. «РОПБіМ не отримала будь-якої інформації про проект будівництва названого увічнення. З огляду на це повідомляю, що об’єкт, про який іде мова, поставлено нелеґально й щодо нього слід застосувати процедуру кваліфікації для розмонтування. Водночас РОПБіМ пропонує все-таки залишити на місці хрест, а демонтаж обмежити зняттям дошки», – написав Адам Сівек, начальник Вітчизняного відділу РОМБіМ. Натомість підкарпатська воєвода Малґожата Хомич, як голова Воєвідського комітету РОПБіМ, у відповіді, датованій 18 лютого, заявила, що «наше Управління не має документів, що підтверджували б захоронення на цьому місці всіх 68 чоловік, названих на дошці. Більше того: щодо 5 з-поміж перерахованих на ній, як випливає з матеріалів ІНП, узагалі не віднайдено інформації про їхню смерть. Отож це місце слід визнати не могилою, а лише увічненням». І рекомендувала діяти щодо нелеґального увічнення згідно з законом.
Закон передбачав те, що 24 лютого (а це була неділя!) написала начальниця Відділу комунального господарства і охорони довкілля Міської управи Перемишля в розпорядженні підрозділові Перемиського комунального господарства: «негайно демонтувати дошку (…) та передати її на збереження у склад до моменту, коли, можливо, з’явиться її власник». Таким чином 28 лютого 2013 р. «увічнення» – пластмасова дошка з іменами та прізвищами 68 українців-громадян Республіки Польща, убитих Управлінням безпеки, – було зняте й передане на схов. «Увічнення» простояло не весь рік, проте 68 державних жертв, найімовірніше, і далі спочиває на 58-ій ділянці головного цвинтаря Перемишля. На заяву про ексгумацію жертв Товариства «Українська спадщина» від 8 лютого від секретаря РОПБіМ Анджея Кунерта й далі нема відповіді. ■
