Михайло Козак ■ ГРОМАДА ■ №39, 2012-09-23
Коротка біографія з нагоди ювілею
Іван Назаревич, син Івана та Анни (дівоче прізвище Ожибко), народився 7 вересня 1912 р в селі Грушовичах на Ярославщині. Після закінчення
в рідному селі початкової школи, залишився з батьками і приватно брав уроки німецької мови. На початку 1930-х років працював у Ревізійному союзі українських кооперативів.
Згодом, 1940 р., І. Назаревич став членом ОУН. З групою шести інших хлопців він нелеґально переправився через кордон на Сяні, прибув до Радимна на парафію о. Івана Черкавського. У Ярославі всі отримали доручення пробиратися через Австрію до Берліна. Там пройшли короткий вишкіл і з більшою групою були скеровані до Львова, куди прибули 16 червня 1941 р.
У Львові Українські національні збори проголосили 30 червня 1941 р. Акт відновлення Української Держави і сформували уряд (Українське державне правління) на чолі з Ярославом Стецьком. Увесь уряд Я. Стецька і тисячі членів ОУН були арештовані й опинилися в німецьких тюрмах і таборах. Похідні групи змушені були піти у глибоке підпілля. Іван отримав завдання пробратися зі своєю групою навесні 1942 р. на схід України і там, за лінією фронту, організовувати в селах та містах українську адміністрацію. Так Іван під псевдонімом «Куліш» дійшов аж до Білої Церкви. Восени 1942 р. повернувся до Грушовичів і став пропаґандистом ОУН в II Районі. Одночасно він почав працювати в Союзі кооперативів у Ярославі, у бухгалтерії, а також навчався в середній торгівельній школі.
У липні 1944 р. вдруге прийшла радянська влада. Іван «Куліш» був змушений жити нелеґально до 1947 р. Потім Іванову родину депортовано до Лемборка. Сам же він 1948 р. одружився з Анною Колач і почав працювати у ґміні Будзиновицях на Вроцлавщині, де проживала його дружина з батьками. Та недовго судилося Іванові жити на волі. У середині червня 1951 р., їдучи велосипедом, був арештований на шляху з Олави до Болехова. Слідство почалося в Олаві, потім його катували у Вроцлаві та Ряшеві (1 місяць), а далі – перевезли до Ярослава. На суд його повернули до Ряшева і засудили до 15-ти років позбавлення волі. Першою була тюрма у Вронках (3 місяці), потім – у Новоґарді і Ґоленеві, де перебував аж до виходу на волю 1956 р. Після 5-ти років ув’язнення Іван повернувся на Вроцлавщину до родини – дружини Анни і сина Богдана, які жили в Болехові. Там почав працювати в кравецтві аж до виходу на пенсію.
Ось і 1986 р., разом з дружиною і двома синами Богданом (1950 р. н.) та Юрієм (1957 р. н.) І. Назаревич повернувся до Перемишля. Це місто стало щасливим місцем проживання для для всієї сім’ї. Тут, на рідних землях, з дружиною Анною вони створили собі спокійне і затишне сімейне життя. У добросусідських відносинах, душевному задоволенні від громадської праці в українському середовищі, І. Назаревич дожив до такого прекрасного ювілейного віку. Хоч живе самітно (овдовів), але серед природи у своєму городі отримує велике задоволення від вирощування помідорів і ярини.
Бог обдарував його чудовим голосом. Ще колись у Грушовичах дириґував сільським хором у «Просвіті». Тепер у неділі і свята постійно відвідує рідну церкву, у якій протягом багатьох років співав у церковному хорі «Горі серця», і далі продовжує співати на недільних утренях разом зі своїми приятелями Володимиром Пайташем і Володимиром Головачем. Його найбільшим хобі є церковний спів.
Щасти Йому, Боже, на довгі літа! ■
На фото: Іван Назаревич з Катериною Козак (ліворуч) та Марією Паньків під час святкування свого 100-ліття у Перемишлі
