Ірина Колодійчик ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №40, 2015-10-04
Нещодавно на каналі TVP1 відбулася прем’єра нового польського серіалу «Дівчата зі Львова», який виходить в ефір у вечірній недільний прайм-тайм (час в ефірі з найбільшою кількістю глядачів – ред.) замість серіалу «Ранчо». Над виробництвом «Дівчат зі Львова» працювала знімальна група серіалу «Ранчо», режисер-постановник Пйотр Адамчик та сценарист Роберт Брутер.
Перший сезон серіалу складатиметься з 13 серій, а сам сюжет розповідає про чотирьох українок, які у пошуках роботи і щастя вирушають до Варшави. Світлана в Україні була інженером, але звільняється з роботи та їде заробляти гроші на краще майбутнє своїх дітей. Уляна, скрипалька зі Львова, що самотньо виховує доньку, також їде з України, тому що втрачає працю у Львівській філармонії. Підприємливу Поліну до виїзду в Польщу підштовхує банкрутство її аґентства моделей і шахрайство бізнес-партнера. Наймолодша з усіх героїнь Оля – наївна, довірлива і безтямно закохана – покидає в Україні хлопця Ігоря, який постійно її принижує та вимагає, щоб вона заробляла на його утримання.
У першій серії з дещо затягнутою експозицією героїні втікають від жахливих чоловіків і свого теперішнього життя в Україні: Уляна – від неадекватного, брутального п’яниці, який до останнього моменту намагається відібрати в неї паспорт, щоб перешкодити виїхати; Поліна розправляється з шахраюватим спільником, розпродуючи на свою користь усі речі з бюро фірми. Перша серія аж надто передбачувана й очевидна, але в другій сюжет уже набуває динамізму. У кадрі з’являється Варшава зі своїм вокзалом «Варшава Західна», пізньосоціалістичними будинками, розмальованими ґрафіті та досі не відремонтованими кам’яницями. Господар однієї з таких старих кам’яниць, яку планують знести, винаймає українкам дешеве і не надто пристосоване до нормального життя житло, а ще провадить незрозумілі ґешефти, звичайно, приховуючи їх від своїх квартиранток.
Оглядач кіно тижневика «Політика» Кася Чайка у своєму блозі «Попкультурний звір» («Zwierz popkulturalny» – www.zpopk.pl) у дописі, присвяченому цьому серіалу, вважає, що культивування серіальної моди, яким публічне польське телебачення в останні роки годує свого глядача, спрямоване на дотримання загального безтурботного і байдужого настрою. Вона ставить також питання про те, чи в теперішній геополітичній ситуації в Україні цей серіал взагалі є доречним? «Важко мати безтурботний настрій, думаючи про події в сучасній Україні», – твердить вона. Однак диктат попкультури і телевізійних рейтинґів керується власними законами, які, безумовно, формує загальна маса глядачів, котрі в недільний вечір просто вмикають телевізор, переключають канали і зупиняються на якомусь з них, не бажаючи заглиблюватись у новини й аналітику. За даними рейтинґів з 15 вересня, із 20-ти програм, які є новинками осіннього телесезону в Польщі, серіал «Дівчата зі Львова» лідирує за кількістю глядацької аудиторії, яка протягом другої серії 13 вересня, в неділю, склала 3,27 мільйонів глядачів у Польщі.
Проте я вважаю, що радіти телевізійному успіху цього серіального мила про українських заробітчанок не варто, краще критичніше проаналізувати відверті та непрофесійні промахи знімальної групи. Одним з них є спроби діалогів польських акторок нібито українською мовою. Можливо, для виконавиць головних ролей, польських актрис Анни-Марії Бучек, Маґдалени Врубель, Катажини Ухерської чи Анни Ґорайської спроби говорити з екрану мовою, якої вони не знають, – це веселий і дотепний досвід, а для продюсера – це своєрідна родзинка і перевага над іншими серіалами, однак для носіїв української мови діалоги з телеекрану дивною мовною мішаниною, тобто польсько-українсько-російським суржиком, замість того, щоб веселити, немилосердно ріжуть вухо і викликають роздратування, а як наслідок – повну неприйнятність серіалу.
Після виходу першої серії в коментарях українців з Польщі в дискусіях у Фейсбуці звучали питання: «Чому команда продакшину серіалу не скористалася послугами фахового консультанта з української мови?», «Невже польське телебачення настільки бідне, щоб економити на такому важливому для цього серіалу елементі?» Та чи не найголовнішим питанням було: «Чому в цьому серіалі не зіграли акторки з України?». Справді, невже не можна було зробити текстовий дубляж польською? Звичайно, це не кіно, а телевізійний серіал, але загальна його банальність і недоброякісність тандетність обурюють навіть поляків, особливо тих, які не перший рік працюють у відеовиробництві і медіа. На запитання, чому в серіалі про українських заробітчанок у Варшаві не зіграли акторки з України, мені спадає на думку лиш тонка іронічна відповідь, подібно до тієї, яку часто в Польщі можна почути в консервативних та проти міґрантів налаштованих колах, мовляв, міґранти забирають у поляків роботу: «Українські акторки у польському серіалі про українських заробітчанок у Варшаві не зіграли через те, що, не доведи Господи, виявилося б, що вони забирають у польських колеґ їхній законний хліб». ■
