Наталя Кравчук ■ ПОДІЇ ■ 2008-12-19
Віднайдені архівні документи ще раз переконливо підтверджують: саме ретельна організація екзекуції українських селян надала голоду в Україні характер геноциду. У листі до Сталіна від 15 березня 1933 р. Станіслав Косіор (що очолю вав ЦК КПбУ, дозволив собі жахливу констатацію, мовляв, голодування не навчило ще дуже багатьох кол госпників “уму розуму”.
У 75-у річницю Великого голоду в Україні громадськість багатьох країн світу проводить дні пам’яті, молебні й панахиди, встановлює меморіальні знаки, проголошує резолюції, спрямовані на визнання голоду 1932-1933 років актом геноциду. У Варшаві 8 грудня ц. р. під патронатом Національного комітету Польщі у справах ЮНЕСКО проходила Міжнародна конференція з участю представників влади Польщі та України, дипломатів, науковців та варшав’ян (поляків і українців), які з пошаною ставляться до історичної пам’яті про злигодні, яких з рук комуністів зазнав український народ.
У залах Королівського замку конференцію і виставку малярства “Розколисані дзвони пам’яті” відкрив Надзвичайний і Повноважний Посол України в РП Олександр Моцик, наголошуючи, що на землі, яка була шпихліром житницею Європи, голодом убито мільйони українців.
{mosimage}
Зачитав листа від Президента Віктора Ющенка, у якому написано, що голод 1932-1933 рр. був свідомо організований сталінським режимом з метою винищення селянства та позбавлення можливості боротьби за незалежність держави. Глава української держави закликає міжнародну спільноту гідно вшанувати пам’ять жертв Великого голоду, визнати його геноцидом та засудити злочинців. Причому підкреслено, що Україна вдячна Польщі за солідарність у цьому питанні.
Великий голод – це найбільша трагедія в історії українського народу, це болісний досвід в історії Європи. І все це приховувалось і не допускалося до людської свідомості. Поляки, які також були жертвами тоталітарного режиму, розуміють трагедію і тому єднаємося у відновленні правди про події тамтого часу. Спеціальні декларації про те, що Голодомор треба вважати злочином проти людськості, прийняла й Польща, – було написано в президентському листі, зачитаному міністром Канцелярії президента Леха Качинського.
Драму Голодомору, що відбувався на очах усього світу, який мовчав, бо не вигідно було псувати собі стосунки з СРСР, учасникам конференції наближував віцеміністр закордонних справ України Юрій Костенко. Він назвав десятки країн, які тепер вшанували пам’ять Великого голоду і назвали його геноцидом. Однак на спеціальну резолюцію ООН про засудження Голодомору та визнання його геноцидом прийдеться ще почекати. А Росія, як правонаступниця СРСР, має на совісті й відповідальність за гріхи її комуністичного керівництва, до чого, на жаль, сьогодні ще не признається.
Міністр з подячним словом звернувся до 33ох країн світу, які провели акцію “Україна пам’ятає – світ визнає”, та до православного митрополита Сави, який на Вольському цвинтарі у Варшаві виділив ділянку для встановлення пам’ятника жертвам Голодомору. Українській громаді Кракова подякував за встановлення меморіального знаку на греко- католицькій церкві.
У свою чергу проф. Микола Жулинський – академік НАН України, згадуючи дитинство, проведене на Житомирщині, констатував: “Три голоди, яких зазнала Україна – це була цілеспрямована політика комуністичного режиму на придушення українського духу, українського прагнення до свободи і незалежності. Колективізація і виселення, знищення активної інтеліґенції як в Україні, так і на Кубані – це безперечно злочин, акт геноциду, який світова громадськість повинна врешті засудити”.
Доказом на знищення тоді українства нехай будуть промовисті свідчення королівського консула Італії у Харкові Серджіо Ґраденіґо, який 31 травня 1933 р. доносив своєму уряду: “Теперішня катастрофа спричинить колонізацію України переважно російським населенням. Це змінить її етнографічну природу. Можливо, у дуже близькому майбутньому не доведеться більше говорити ні про Україну, ні про український народ. Отже не буде й української проблеми, оскільки Україна стане частиною Росії”.
І справді, здійснився план Сталіна, бо колективізація села і культурна революція, нищенням традиції довели до русифікації народу, а європейська спільнота десятками років жила з переконанням, що це була ґлобальна модернізація країни. Щоб втілити ці задуми в життя, селянина треба було позбавити всього, що він мав, змусити страждати, а потім під виглядом небесної благодаті прийняти в колгосп і зробити з нього справжнього “трудівника соціалістичного суспільства”. На ці аспекти справи звернув увагу проф. Єжи Клочковський з Люблина.
“Трагедія українського народу торкнулася майже всіх родин, у тому числі й моєї, – згадував український депутат Борис Тарасюк. Протягом 1932-33 рр. у сім’ї мого батька під час Голодомору у селі Бистре на Житомирщині померло семеро з 13 дітей. Про цю трагедію тільки пошепки говорилося. Щойно з 2005 р. на державному рівні відзначалося і приверталося пам’яті роки Великого голоду”. Депутат висловив вдячність польським депутатам Європейського парламенту за винесення теми на засідання, а також польському президенту, що взяв участь у скорботі 22 листопада в Києві.
На початку 90их років було створено Асоціацію досліджень голодоморів в Україні, а в Інституті історії України НАН центр досліджень геноциду в Україні. І саме проф. Станіслав Кульчицький з Києва, що прибув на конференцію, представив польськомовне видання (у перекладі Богуслава Салея) своєї книжки “Hołodomor. Wielki Głód na Ukrainie 19321933 jako ludobójstwo – problem świadomości”, яка має стати важливою для освіти поляків, особливо молоді, бо розповідає про масштаб трагедії, що розігралася за межами Польщі, а тема Голодомору в Україні десятки років залишалася в списку суворо заборонених. Сьогодні в Україні видано бібліографічний покажчик праць про Голодомор, куди увійшло вже понад 10 тисяч робіт. Можна сказати, що осмислення того жахливого катаклізму набрало гостроти, а наслідки геноциду відчутні донині. Виправдання йому не може бути.
При нагоді конференції міністр Юрій Костенко ознайомив з декретом Президента України про призначення державних нагород і вручив відзначення – ордени України проф. Єжи Клочовському (директор Інституту Центрально- Схід ної Європи в Люблині), Робертові Куснєжу (науковець -публіцист, польський дослідник Голодомору), Миронові Сичу (депутат Сейму), Лукашу Горовському (почесний консул України в Познані), Юрію Рейтові (член ГР ОУП, директор Варшавського відділу Колегії Східної Європи ім. Я. Новака Єзьоранського), Стефанії Яворницькій (член ГР ОУП, багатолітня вчителька) та Степанові Мігусу (член ГР ОУП, редактор Польського радіо і “Нашого слова”).
У свою чергу посол України Почесною грамотою нагородив Колегію Східної Європи ім. Яна Новака -Єзьоранського (видали польською мовою книжку С. Кульчицького та з Посольством Ук раїни організували конференцію).
Учасники конференції мали нагоду вислухати концерт дуету “Ангелікус” (Наталя і Олександр Юрковські), в якому промовисто прозвучав твір Шевченка “Із -за гаю сонце сходить” на музику Якова Степового.
Тему Голодомору в Україні глибше аналізували науковці-історики, яких у той день запрошено до Посольства України у Варшаві. Проф. Володимир Василенко з Києва зосередився на юридичній кваліфікації Голодомору як винищення нації, що безперечно є злочином проти людства, а проф. Ґжеґож Мотика і д- р Яцек Бруський про зібрані документи листи дипломатів різних країн, що інформували про національну катастрофу в Україні, здійснену сталінським режимом. Однак у той час не було в державному інтересі Польщі наголошувати трагедію українського народу, бо в політичному питанні Україна перестала існувати, – сказав історикпубліцист Мирослав Чех.
“Волинь пам’ятає” – це книга -меморіал, присвячена вмираючим з голоду, хоча Волині злочин не охопив, але звідси люд організовував продовольчу допомогу. Діяла однак блокада кордонів України і селяни були приречені на голодну смерть. Книгу з архівними документами, пресовими публікаціями представляв сам автор, проф. Микола Кучерепа з Луцька.
Україну обезлюднено з сільського елементу. Задумавшись над цим, можемо зрозуміти, чому ще й сьогодні нас вражає широта полів та віддаленість населених пунктів один від одного. Коли б не голод, війна і депортації, то сьогодні Україна нараховувала б близько 80 млн. населення.
“Наше слово” №51, 21 грудня 2008 року {moscomment}
