Єва Довжмцька, випускниця 2009 р. ■ ПОГЛЯДИ ■ 2011-01-01
Хоч я вже закінчила навчання в українській школі, то все-таки завжди із сентиментом до неї повертаюся думками. І так теж було під час ювілею школи. Наша улюблена “вісімка” в Бартошицях, – так ми називали нашу школу, – відзначала 20 років! Коли я прочитала інформацію про цю подію, тоді зразу вирішила, що мені треба там бути.
Уже від самого початку святкувань був піднесений настрій. Власне кажучи, я вперше мала нагоду приглядатися всьому ззовні. До церкви я прийшла за 15 хвилин перед богослуженням і бачила, як наша сестра Франциска енергійно підключає інструменти, а діти з ансамблю “Дар любові” шукають своїх брязкіток і займають відповідні місця. Ще торік (а може трішки давніше…) я стояла б разом з моїми молодшими колеґами та готувалася до літургії. Сьогодні я лише спостерігала за всім і в душі відчувала радість.
Перед богослужінням я дізналася, що приїхали гості з України, зі Синькова. Я дуже зраділа та зразу підбігла до них, щоб привітатися. Однак виявилося, що немає серед них моєї подружки, з якою я познайомилася під час першого міжнародного обміну, організатором якого була наша школа. “Ох, моя наївність!” – подумала мимохіть. Якщо в нас час минає, закінчили школу всі ті, хто їздив 2007 р. в Україну, то наші ровесники зі Синькова – також уже випускники. Зустріла я тільки молодшу сестру моєї подруги, яка на потіху подарувала мені шоколад.
Після літургії всі поспішили до Бартошицького будинку культури, де продовжувалися святкування. І я подалася туди, однак не зовсім мені хотілось добиратися пішки. На щастя, М. Степанюк взяла мене до автомобіля. У залі будинку я знайшла собі місце серед інших глядачів і очікувала на ювілейний концерт. На сцені з’явилися конферансьє: Гриць та Наталія….. і розпочалося! Струнко! Однієї команди вистачило, щоб увесь зал піднявся з крісел. Прозвучали гімни Польщі та України. Давно я не співала Державного гімну України. Соромно чи ні про це говорити – але в моїх очах з’явилися сльози.
Ведучі пригадали історію школи. Я уважно слухала, хоч і знаю її добре. Адже я також була співтворцем цієї історії. У моїй школі я провела аж 11 років – від нулівки до гімназії. Чи ж не є так, що учні та вчителі спільно творять історію школи?
Великою несподіванкою та сюрпризом був виступ учителів. Я не знаю, як інші глядачі, але я не сподівалася, що побачу наш педагогічний колектив на сцені. Учителі справді вдало заспівали пісню про школу з гарними словами.
Я під враженням від своїх молодших колеґ, учителів і директора, що підготовили таку гарну врочистість. Бажаю дальших успіхів!
Після концерту люди розійшлися, кожний у свій бік. Частина готувалася до забави, більшість однак попрямувала на вулицю Лісну – до школи, щоб там позгадувати давні добрі часи. Я також зі своїми подругами відвідала школу та побачила, як багато протягом короткого часу змінилося.
Уже минулого року я бачила нову підлогу в коридорі, спортивний майданчик – годі звикнути до такого образу школи. Я не сподівалася, що в кожному кабінеті буде ноутбук, мультимедійний проектор. Я радію, що школа розвивається, іде з духом часу, але ще більше задоволення приносить мені те, що сучасний технічний проґрес не вбиває родинної атмосфери в нашій школі.
Учителі підготували повну ґалерею фотографій з життя школи. Як приємно було пригадувати собі події, зафіксовані на них, про які я вже забула. З великою радістю випускники віднаходили себе на чергових фотографіях та порівнювали, як дуже ми всі змінилися.
Усі приятелі школи могли також вписатися до шкільного літопису. З великою приємністю і я залишила кілька милих слів.
Сьогодні, після річного навчання в іншій школі, помічаю те, що відрізняє нашу школу від інших. Коли я вчилася в гімназії, мені здавалося, що трішки перебільшуємо, кажучи про родинну атмосферу в нас, але щойно тепер я зрозуміла незвичайність цього тепла, яке дає нам українська школа. А пісня “Шануймо школу – це наш дім”, яку співають хористи, насправді віддзеркалює дійсність.
Можливо, мої слова зазвучать банально, але я справді горджуся тим, що я – випускниця Бартошицької школи з українською мовою навчання та радію її гарним 20-річчям.
Закінчуючи свої роздуми, вітаю всіх учителів та учнів з ювілеєм. Завдяки вам наша школа є і буде! Вітаю всіх директорів цієї школи, бо саме вони вміли і надалі вміють нею добре і правильно керувати. Усій шкільній громаді бажаю, щоб ніколи не втратила чудової родинної атмосфери!
“Наше слово” №1, 2 cічня 2011 року {moscomment}
