На рідних землях в 1957-1991 рр. інтелектуальну порожнечу вдалося заповнити деякою мірою завдяки існуванню пунктів навчання на Сяніччині та Перемищині (зокрема, в самому Перемишлі), а також українських класів у І Загальноосвітньому ліцеї ім. Юліуша Словацького м. Перемишля (1957-1964 рр.). Однак у ситуації, коли польська комуністична влада послідовно гальмувала процес повернень українців на рідні землі (зате одночасно далеко більше готова була сповнювати вимоги українців, виселених на північно-західні території), до 1991 р. справжнє відродження українського шкільництва в Перемишлі не було можливе. Щоправда, у 80-ті рр. в рядах УСКТ й у середовищі місцевих українців виникла концепція відкриття українського ліцею, але вона залишилася нездійсненою. Щойно політичні зміни, які настали на зламі 80-их і 90-их рр., виправдали сподівання українців Перемишля на існування рідної школи.

Основні етапи становлення відродженої “шашкевичівки”
Демократична влада бачила проблему захисту нацменшин також у галузі освіти. Завдяки прихильності Міністерства національної освіти (МНО), зокрема, заступника міністра Анджея Яновського, відкрито Початкову школу з українською мовою навчання в Бартошицях, Загальноосвітній ліцей у Білому Борі та Ґурові-Ілавецькому. На хвилі тих подій навесні 1990 р. почалися клопотання про відкриття української школи в Перемишлі, ініціатором якого був заслужений діяч доктор Юрій Стабішевський. У перших вступних переговорах, які велися в депутатському бюро Януша Онишкевича (депутат з “Унії свободи”, пізніше – міністр оборони), українську сторону представляли зосібна: о. митрат Теодор Майкович, Ю. Стабішевський, Романа Золотник, Омелян Печинський та Іван Гук. Польськими представниками були: о. пралат Кшевінський, Анджей Матусевич та Януш Онишкевич. Необхідно також пам’ятати про підтримку цієї благородної ідеї зі сторони Володимира Пилиповича та – з польського боку – Станіслава Стемпеня. На зламі червня і липня того ж року, в узгодженні з віце-міністром національної освіти А. Яновським, покликано Організаційну групу для заснування Початкової школи з українською мовою навчання в Перемишлі у складі: голова Юрій Стабішевський, Юліян Бак, Романа Золотник, Марія Фіцак, Марія Туцька. Вказана група отримала уповноваження для ведення ділових переговорів і консультацій з представниками влади відносно рішень, пов’язаних з організуванням школи.
Коли врешті в березні 1991 р. міська влада Перемишля та Міністерство освіти видали позитивне рішення про відкриття школи, слід було сформувати колектив, відремонтувати приміщення (вже в перші дні квітня почався інтенсивний ремонт старого шкільного будинку), розробити концепцію її діяльності, призначити директора, а також переконати батьків- українців у спроможності нової освітньої установи дати дітям належну освіту й виховання. У відповідь на вимоги української громади куратор освіти і виховання м. Перемишля Пйотр Ідзіковський утворив 1 червня 1991 р. Початкову школу №17 в Перемишлі з українською мовою навчання, призначаючи їй осідок у будинку на вул. Смольки, 10 – у цьому ж самому, в якому колись знаходилася семикласна школа ім. М. Шашкевича (діяла вона в 1911-1945 рр.). Директором школи призначено Юліяна Бака.
Від 1 вересня 1991 р. до Початкової школи № 17 в Перемишлі – єдиного на рідних землях освітнього закладу з українською мовою навчання – почало ходити 120 учнів (протягом навчального року ця кількість збільшилася до 145) з дошкільної групи та класів І-VII. Не утворено VIII класу, оскільки батьки не хотіли переводити учнів останнього класу до нової школи. До складу вчительського колективу ввійшло 15 осіб. Одним з перших рішень директора Ю. Бака було повернення школі імені Маркіяна Шашкевича. Того ж самого року він звернувся до влади з відповідним проханням. З розпорядження куратора освіти й виховання м. Перемишля від 8 листопада 1991 р. українській школі присвоєно ім’я М. Шашкевича.
Наступного, 1992/1993 навчального року перемиська “шашкевичівка” була вже повною – восьмикласною школою. Цього ж року вийшли з неї перші випускники: всі вони продовжували навчання в середніх школах. Коли після закінчення навчального року виявилося, що жоден з них не вчиться в українському ліцеї в Польщі, зродилася ідея відкрити таку школу в місті над Сяном. Наприкінці 1993 р. місцева українська громада звернулася до куратора освіти з заявою про відкриття в цьому місті загальноосвітнього ліцею з українською мовою навчання. У цій справі 9 березня 1994 р. відбулося засідання президії Воєвідського сеймику місцевого самоврядування, у якому брав участь воєвода Зиґмунт Цюпинський та куратор освіти Пйотр Ідзиковський. З’явилася проблема: ні воєвода, ні куратор не мали в розпорядженні відповідного будинку, в якому мав би знаходитися український ліцей. Кураторія пропонувала, щоб в одному з польських ліцеїв відкрити український клас, але заявники на те не погодилися, бо напевно дехто з них пам’ятав, якою короткою була історія українських класів при Загальноосвітньому ліцеї № 1. Після наступних зустрічей і розмов українська громада добилася того, що МНО присудило дотацію на суму 7 мільярдів “старих” злотих на розбудову Початкової школи (ПШ) № 17.
Однак будівництво приміщень для українського ліцею могло початися щойно за умови вреґулювання справи власності на шкільну ділянку. Належала вона Братству св. Миколая. Реалізація інвестиції була залежна від відмови від права власності Греко-католицької консисторії, що й стало реальністю в червні 1994 р. Тим часом рішенням куратора освіти в Перемишлі від 12 травня 1995 р. при Початковій школі № 17 відкрито Загальноосвітній ліцей з українською мовою навчання м. Перемишля. Пост директора обох шкіл зайняв дотеперішній директор ПШ № 17 Ю. Бак. У першому класі ліцею сіло у шкільних лавках 15 учнів, які до закінчення будови приміщень вчилися в будинку початкової школи. На жаль, не дочекався кінця будівництва ініціатор відродження української школи в Перемишлі Ю. Стабішевський, який нагло помер 20 липня 1994 р.
Відкриття ліцею було великим успіхом – тим паче, що тоді українська громада мала нагоду переконатися в браку зрозуміння, а навіть запеклості певної групи мешканців міста, яким не до смаку було організування Фестивалю української культури 1995 і 1997 р. в їхньому місті. Тиск з боку польської “патріотичної” групи, яка майже стероризувала місто, відчули також діти і молодь “шашкевичівки”. На школі № 17 23 червня 1995 р. на закінчення навчального року мали – як сценографію – антиукраїнські гасла на шкільному будинку типу: “Ukraińcy, precz z Przemyśla” чи повішений на шибениці тризуб. Пригадався тоді польсько-український конфлікт у цьому місті, який виник на початку 90-их рр. у зв’язку зі спробою повернення українцям греко- католицького катедрального собору¹.
Розбудова школи почалася у квітні 1996 р. і тривала до серпня 1997 р., тож 1997/1998 навчальний рік три класи ліцеїстів привітали вже в новозбудованому, просторому будинку.
Перемиський воєвода передав ведення ліцею в серпні 1997 р. міській ґміні Перемишля. Від 1 січня 1998 р. ведучим органом школи стала Рада міста Перемишля. Результатом переговорів з владою міста і кураторією було поєднання 1 вересня 1998 р. Початкової школи № 17 та Ліцею з українською мовою навчання в Комплекс загальноосвітніх шкіл № 2 ім. М. Шашкевича. Депутати міської ради, приймаючи таке рішення 28 травня того року, обґрунтовували його потребою поліпшення функціонування обох шкіл, зокрема, в освітньо- виховній сфері. До часу проведення конкурсу обов’язки директора знову довірено Ю. Бакові. Під час традиційного Свята школи 6 листопада 1998 р. відкрито спортивний зал у новому будинку. Школа отримала також свій прапор з зображенням свого покровителя, який подарували сестри зі згромадження служебниць.
Директор Ю. Бак, якому довелося керувати школою в нелегкий час, вирішив побудовану та належно організовану школу залишити молодим вчителям, а сам вийшов на пенсію. Проведено конкурс, у результаті якого перемогла Марія Туцька – єдиний кандидат. Їй довірено виконування функції директора з 1 березня 1999 р. до 30 серпня 2000 р.
Внаслідок реформи освіти (1999/2000 навч. р.) у КЗШ № 2 м. Перемишля утворено І клас гімназії. Крім того, існували чотири класи ліцею, І-VІ і VIII класи початкової школи та дошкільний відділ. У червні 2000 р. відбувся конкурс на пост директора КЗШ № 2 ім. М. Шашкевича м. Перемишля, на який свої кандидатури подали Марія Туцька та Петро Піпка. Переміг Петро Піпка, який від 1 вересня 2000 р. і до сьогодні займає цей пост.
На основі постанови ради міста Перемишля від 31 січня 2002 р. від 1 вересня того ж року Загальноосвітній ліцей з українською мовою навчання реорганізовано в ІІІ Загальноосвітній ліцей. З цього часу у складі КЗШ № 2 ім. М. Шашкевича: дошкільна група (т.зв. нульовий клас), Початкова школа № 17, Гімназія № 7 та ІІІ Загальноосвітній ліцей. Таким чином, перемиська “шашкевичівка” зі всіх українськомовних шкіл у Польщі є найбільш розбудованим шкільним закладом.
На пропозицію начальника відділу освіти управління міста Перемишля П. Ідзиковського 30 березня 2010 р. Педагогічна рада КЗШ № 2 прийняла позитивне рішення про призначення П. Піпки на посаду директора на наступні роки.
За 20-літній період діяльності перемиської “шашкевичівки” в кожному окремому типі шкіл навчалася ось така кількість учнів (див. табл. 1). Як показує таблиця 1, кількість учнів у “шашкевичівці” постійно зростала до 2002/2003 навч. р. (учнів 271). Від того часу з кожним роком зменшувалася, аж 2010/2011 навч. р. кількість учнів небезпечно дійшла до числа 178 – майже такого самого, як 1993/1994 навч. р. (порівнюючи з 2002/2003 р. кількість учнів зменшилася на 65,7%). Однак з аналогічною проблемою змагаються не тільки українськомовні школи, але майже всі школи в Польщі загалом. Без сумніву, це зумовлене низьким рівнем народжуваності.
Варто згадати також про те, що перемиську “шашкевичівку” відвідували почесні гості, серед яких – видатні представники світу політики, науки й культури. Найважливішим і незабутнім фактом був візит президента України Віктора Ющенка у вересні 2009 р.
Перемиська “шашкевичівка” досягає високого освітнього рівня, доказом чого є результати зовнішніх випускних іспитів початкової школи, гімназії та ліцею. Найбільшого успіху 2007/2008 навч. р. досягли учні VI класу ПШ № 17, завоювавши перше місце в Перемишлі і дев’яте в Підкарпатському воєвідстві (досягли 9- го, тобто найвищого станина²) та учні ІІІ класу Гімназії № 7 – друге місце в Перемишлі та п’ятнадцяте в Підкарпатському воєвідстві (7 станин в області гуманітарних та 8 станин у сфері математично- природничих наук) (див. табл. 2).
Слід також підкреслити, що учні Початкової школи № 17 та Гімназії № 7 майже завжди складають іспити краще від своїх ровесників з інших шкіл Перемишля та Підкарпатського воєвідства. Варто це зауважити на прикладі одного року.
Високі результати отримують також ліцеїсти в іспитах на атестат зрілості (див. табл. 3).
Переважна більшість випускників ІІІ Загальноосвітнього ліцею з успіхом продовжує навчання у вищих навчальних закладах, доказом чого є з 8 -ме місце в Загальнопольському рейтинґу найкращих середніх шкіл, оголошеному 2004 р. тижневиком “Newsweek” (категорія – невеликі ліцеї, тобто такі, кількість випускників у яких на рік не перевищує 30 осіб). Школа набрала 79 пунктів зі 100 можливих. Дані були зібрані на основі інформації з вищих шкіл про те, з яких середніх шкіл походять їхні студенти. Необхідно згадати, що рейтинґ не бере до уваги те, що чимало випускників ІІІ Загальноосвітнього ліцею м. Перемишля навчається в престижних вишах в Україні, а саме в Києво-Могилянській академії, Київському національному університеті культури і мистецтва, Львівському державному медичному університеті ім. Данила Галицького, Буковинській державній медичній академії (м. Чернівці), Тернопільському державному медичному університеті, Музичній академії м. Тернополя, Львівському національному університеті ім. І. Франка та інших.
Лауреатами найпрестижніших загальнопольських, міжнародних і т.зв. “кураторійних” олімпіад та конкурсів у чергових навчальних роках стали:
1995/1996: 1. Оксана Зєйло – лауреат конкурсу з польської мови (ПШ)
2001/2002: 1. Петро Піпка – лауреат ХХVІІІ Загальнопольської географічної олімпіади (ЗЛ).
2002/2003: 1. Анна Волощук – ІІІ місце в Загальнопольському літературному конкурсі “За золоту шпильку” (ЗЛ); 2. ІІІ клас гімназії – ІІ місце в Загальнопольському великому фіналі “Western Union ближче до нас”; 3. Тома Гайдук – І відзначення в Загальнопольському конкурсі “Спір про увічнення минулого”, організованому Фондом Баторія та осередком “Karta” (гімназія).
2003/2004: 1. Олена Боровик та Анна Попович – лауреатки Загальнопольського полоністичного конкурсу “Альбус 2004” (гімназія).
2004/2005: 1. Олександра Сидор – ІІ місце і звання лауреата IV Міжнародної олімпіади з англійської мови в місті Більсько-Біла (ЗЛ); 2. Анна Волощук – фіналістка ХХ Загальнопольської екологічної олімпіади (ЗЛ); 3. Наталія Саладяк – лауреатка міждисциплінарного математично- природничого конкурсу (ПШ); 4. Ярослав Боднар – фіналіст фізичного конкурсу (гімназія).
2005/2006: 1. Анна Волощук – фіналістка Загальнопольської екологічної олімпіади (ЗЛ); 2. Наталія Саладяк, Мирон Фіцак, Олександр Цікуй і Йонатан Зазуля – лауреати Загальнопольського математичного конкурсу “Альбус 2006” (ПШ).
2006/2007: 1. Соломія Богуш – фіналістка біологічного конкурсу (гімназія); 2. Мирон Фіцак – лауреат міждисциплінарного математично -природничого конкурсу (ПШ); 3. Йонатан Зазуля – фіналіст міждисциплінарного математично- природничого конкурсу (ПШ).
2007/2008: 1. Наталія Саладяк – фіналістка математичного конкурсу (гімназія); 2. Наталія Саладяк – фіналістка конкурсу з англійської мови.
2008/2009: 1. Соломія Богуш – фіналістка XXIV Загальнопольської екологічної олімпіади (ЗЛ); 2. Анна Степан – фіналістка полоністичного конкурсу (гімназія); 3. Мирон Фіцак – фіналіст фізичного конкурсу (гімназія)
2009/2010: 1. Мирон Фіцак – лауреат математичного конкурсу (гімназія); 2. Мирон Фіцак – лауреат фізичного конкурсу; 3. Мирон Фіцак – фіналіст географічного конкурсу.
Від 2001 р. ліцеїсти, які досягають найкращих успіхів у навчанні, стають стипендіатами прем’єр міністра РП. За 20 літній період діяльності оновленої “шашкевичівки” ними стали: Петро Піпка, Катерина Піпка, Анна Маслій, Олександра Сидор, Аляна Феснак, Анна Попович, Соломія Богуш, Оксана Пульковська та Анна Степан.

Участь “шашкевичівки” в європейських і загальнопольських проектах і програмах

“Шашкевичівка” бере участь у різних програмах і проектах. З метою підготовки молоді до життя в новій дійсності Євросоюзу та заохочення її до позаурочної діяльності у 2002-2005 рр. перемиська школа здійснювала проект “Comenius” під заголовком “В дорозі… Розвиток у Європі”. В його рамках налагодила співпрацю з трьома партнерами: “Ies Jorge Marnique” з Паленсії (Іспанія), “Gymnasium Kaiser-Friedrich-Ufer” із Гамбурґа (Німеччина) і “Torring Amtsgymnasium” із Торрінґа (Данія). Співробітництво полягало в організуванні конференцій, у яких брали участь вчителі та учні вищезгаданих шкіл. Молодь шкіл- партнерів опрацьовувала такі спільні теми, як- от “Авторитети”, “Лелеки”, “Клонування”, “Міґрації” та “Релігії”. Через молодіжні обміни учні перемиської “шашкевичівки” мали змогу поглибити знання іноземних мов та ознайомитися з культурою й історією європейських країн. Нагородою за активність української молоді в реалізації проекту “Comenius” 2000 р. була поїздка 2002 р. 40-особової групи школярів до Гамбурґа і Торрінґа. Натомість 2004 р. “шашкевичівку” відвідали учні з гімназії з Данії. У рамках програми “Comenius-C21” – “From the Margin to the Centre” (“З околиць – до центру”) – 2004/2005 навч. р. школярі “шашкевичівки” брали участь у конкурсі есеїв, організованому для учнів української нацменшини в Польщі. Найкращі есеї трьох учениць: Анни Степан, Оксани Пульковської та Наталії Стець були на друковані в книзі “From the Margin to the Centre. Сapturing the Perspectives of Young People from European Minority Groups” (“З околиць – до центру. Збір перспектив молодих людей- представників європейських груп нацменшин”), що вміщала праці учнів з усієї Європи.
Останнім часом проектами Євросоюзу, що їх реалізовують І-ІІІ класи початкової школи, були: “Перший учнівський досвід – шлях до знань” (2009-2011) та “Місце відпочинку” (2010-2011). Метою першого з них було введення гнучкої моделі освіти, адаптованої до індивідуальних потреб та можливостей учнів. Завдяки цьому проектові школа збагатилася навчальними ресурсами.
Зате 2010/2011 навч. р. в рамках загальнопольських проектів Національного центру культури м. Варшави “шашкевичівка” здійснила два проекти польсько-українського обміну молоддю: “Молодь у Києві і в Перемишлі” та “Спільне маємо ім’я – інтеґрація шкіл ім. Маркіяна Шашкевича”. Завдяки першому з них учні ІІІ класу гімназії у травні 2011 р. виїхали на екскурсію до Києва, де налагодили співпрацю зі Спеціалізованою школою № 252 української столиці. Натомість учні Середньої загальноосвітньої школи -гімназії ім. М. Шашкевича з Дулібів у жовтні цього року відвідають перемиську “шашкевичівку”, де візьмуть, зокрема, участь у ювілеї школи.
Школа активно співпрацює з Україною. КЗШ № 2 налагодив 2005 р. спів працю з Малою академією літератури і журналістики (МАЛіЖ) – організатором фестивалю “Рекітське сузір’я”. Через три роки директор П. Піпка став керівником відділення МАЛіЖ у Польщі. Натомість 9 років тому школа встановила контакти з “шашкевичівками”, що діють на території України, а саме з Середньою загальноосвітньою школою (ЗОШ) №34 м. Львова, Середньою ЗОШ №2 зі Золочева, ЗОШ села Новосілки Буського району на Львівщині, ЗОШ с. Білий Камінь, Педагогічним коледжем ім. М. Шашкевича м. Броди та Середньою ЗОШ-гімназією з Дулібів. Учні й педагогічні колективи вищезгаданих освітніх установ беруть участь у Міжнародних зустрічах шкіл ім. М. Шашкевича, метою яких є координація спільних дій в обміні та поширенні досвіду.
У 2003/2004 навч. р. Комплекс загальноосвітніх шкіл № 2 ім. М. Шашкевича налагодив співпрацю з проектом “Єврореґіон Карпати”, за посередництвом якого отримав гроші з фонду PHARE. Рік співпраці дозволив школі здійснити низку заходів під назвою “Шкільні художні презентації”. Головним партнером “шашкевичівки” з боку України була Середня школа № 3 з польською мовою навчання та Відділ освіти м. Мостиська. Заходами, які школа вибрала для здійснення проекту, були Конкурс образотворчого мистецтва та фотографії “Моя мала батьківщина”, Огляд вертепів і колядок, Презентації драматичної діяльності та груп живого слова, Конкурс великодніх писанок та Огляд художніх ансамблів (танцювальних, вокальних, вокально-інструментальних і інструментальних).
Від 2005 р. у “шашкевичівці” відбувається Декламаторський конкурс ім. Уляни Кравченко, в якому беруть участь не лише учні української школи, але і з польських шкіл Перемишля. Захід дає неповторну можливість розвивати літературні зацікавлення, декламаторські вміння, удосконалювати польсько-українські взаємини в галузі культури та популяризувати українську культуру як в ориґіналі, так і в перекладі польською мовою. Конкурс проводиться у трьох вікових категоріях: початкова школа, гімназія та середні школи.

Активність учнів

Ансамбль народного танцю “Аркан” існує від часу відновлення “шашкевичівки”, тобто від 1991 р. Його першими хореографами були Віталій Гусовський, Віктор Слобожан і Андрій Путько (2002-2008), а від 2008 р. ним займається Олег Копильчак. Нещодавно колектив отримав звання лауреата Міжнародного фестивалю хореографічного мистецтва у Львові, а також вирізнення у Міжвоєвідському огляді народного танцю “Танцювальний круг” в Перемишлі та у Воєвідському огляді дитячих і молодіжних ансамблів народного танцю “Garniec” у Ланьцуті.

Ансамбль “Веселі бандурки”.
У 1996-2004 рр. при Перемиському відділі ОУП діяла капела бандуристів “Перемишль” під керуванням Наталії Якимець, у якій грали учні “шашкевичівки”. Символічним продовженням існування цього колективу є діяльність шкільного ансамблю “Веселі бандурки”, керівником якого сім років є Марта Корецька. “Веселі бандурки” 2006 р. посіли ІІІ місце на фестивалі “Наша земля Україна”, що проходив у Криму. Натомість 2009 р. як гість виступали на І Міжнародному дитячому конкурсі юних бандуристів “Волинський кобзарик” у Луцьку.

Ансамбль народних інструментів. У школі 1999 р. засновано Ансамбль сопілкарів, яким 10 років керував Нестор Сорока. В ньому грали учні початкової школи і гімназії. У цей час його найбільш досвідченими членами були Орест Піпка, Петро Коляса, Мирон та Омелян Фіцаки. Дует Фіцаків 2006 р. на фестивалі “Наша земля Україна” в Криму завоював ІІ місце (категорія – сопілкарі). На його основі виріс Ансамбль народних інструментів під керуванням Олега Корецького, який діє від 2009 р. і своїми виступами прикрашає свята в Перемишлі.

Вокальний квартет “Троянди” (спочатку тріо). Заснований 2008 р., продовжує багатолітні традиції вокального співу в “шашкевичівці”. Під орудою Євгенії Феснак учениці початкової школи вивчають естрадну й народну музику. Дівчата – Наталія Хома, Оксана Романець, Олександра Садовська та Марія Шумада – виступали на святах школи, шевченківських концертах, на зустрічі в школі з міністром національної оборони Богданом Кліхом, у січні 2011 р. на благодійному балі в Коросні, а останнім часом – на з’їзді “шашкевичівок” у Золочеві.

Учні “шашкевичівки” є членами Молодіжного хору ім. Михайла Вербицького (дириґент Ольга Попович), що від 2005 р. діє при товаристві “Перемиський центр культурних ініціатив “Митуса”” (у 1993-2005 рр. діяв як шкільний хор). Колектив виступав не лише в Польщі (зокрема, на Фестивалі української культури в Сопоті і на зустрічі президентів Польщі та України Леха Качинського і Віктора Ющенка у Варшаві 2008 р.), але й виїжджав до Чехії, Австрії, Словаччини та України. Ще як шкільний хор 2002 р. в рамках проекту “Comenius” концертував у Гамбурзі й Торрінґу. Деякі учні та вчителі “шашкевичівки” співають також у перемиському архикатедральному хорі.

Вокальний ансамбль “Джерело”. Діяв у 2001-2004 рр. і виконував народну музику, колядки і лемківські пісні. 2002 р., в рамках програми “Sokrates” разом з Молодіжним хором виступав у Гамбурзі і Торрінґу. Наступного року записав компакт диск “Колядки п’яти народів”.

Вокальний колектив “Надія”, заснований 2003 р., існував до 2008 р. Першим художнім керівником гурту була Оксана Масна, а після її відходу – Марія Фіцак. Від 2005 р. керувала ним Ірина Спольська-Онишко. Колектив був лауреатом конкурсів та фестивалів, а саме: посів ІІІ місце в конкурсі “Співай разом з нами” (Перемишль, 2005) та ІІ і І місце в Підкарпатському фестивалі туристичної пісні (Вітошинці 2005, Вапівці 2007).

Вокальний ансамбль “Лілія”. Існував у 2007-2010 рр. і згуртовував учениць ліцею. Дівчата залюбки презентували живий фольклор, прикрашаючи своїми виступами різні шкільні заходи та шевченківські концерти.

Театральна діяльність “шашкевичівки”
Не лише в “шашкевичівці”, але й у Народному домі в Перемишлі, архикатедральному соборі та у василіанській церкві школярі – під наглядом вчителів – організовують вечори поезії і літературно -музичні композиції, присвячені Маркіянові Шашкевичу, Лесі Українці, Василю Стусові, Уляні Кравченко, Богданові-Ігорю Антоничу та іншим видатним поетам. Звичайно, не забувають згадати про важливі події з історії українського народу, такі як Великий голодомор, проголошення незалежності Української Народної Республіки та проведення акції “Вісла”.
Цікаву сторінку в історії школи записала діяльність шкільного кабаре ТОР – Трупа обмеженого розумування, яке існувало у 1996-1999 рр. Належали до нього ліцеїсти, які, під керуванням Богдана Поповича та Андрія Саладяка, презентували багато дотепних програм на Молодіжному ярмарку в Ґданську.
Безсумнівно, найбільші успіхи має молодь, що належить до шкільного драмгуртка під орудою Анни Леськів. У травні 2003 р. учні ІІІ класу Гімназії №7 взяли участь у Загальнопольському великому фіналі “Western Union ближче до нас” (“Western Union bliżej nas”), у якому за скетч “Як засновано світ?” (“Jak powstał świat?”) їх нагороджено призовим ІІ місцем. У листопаді того самого року “шашкевичівка” організувала в себе День Данії, в рамках якого гімназисти показали театральну виставу “Пастушка і малий сажотрус” на основі казок Г.-К. Андерсена. Цю саму інсценізацію учні представили в листопаді на Огляді художньої діяльності шкіл у Перемишлі, де здобули звання лауреата. Наступні успіхи мали місце 2006 р. – учні ІІ класу гімназії за представлення уривка комедії “Помста” Александ ра Фредра отримали “Срібну маску” в перемиському театральному конкурсі з нагоди Міжнародного дня театру. театральна група, яка 2010 р. почала виступати під назвою “ПоприВсе“, знову з п’єсою “Пастушка і малий сажотрус” на Воєвідському огляді малих театральних форм “Антракт” посіла І місце, а на Воєвідському огляді художньої діяльності шкіл стала лауреатом (обидва відбувалися в Перемишлі).
Найбільший індивідуальний успіх досі відзначила учениця ліцею Олена Цікуй (тепер – випускниця Державної вищої театральної школи м. Кракова), яка 2006 р. стала фіналісткою 51 Загальнопольського декламаторського конкурсу в Зґожельці та здобула ґран прі ХХХV Загальнопольських аматорських зустрічей театрів одного актора “ОСАТЯ” м. Зґожельця.

Шкільний часопис “Розпалка”
Ще 2010 р. свої здібності молодь перемиської “шашкевичівки” могла розвивати в журналістському гуртку, члени якого видавали шкільний часопис “Розпалка”. Уперше він побачив світ у листопаді 2006 р. і з цього часу виходив реґулярно раз на місяць. До часопису дописували учні початкової школи та гімназії, якими піклувалися вчительки Анна Смолинчак-Баґінська та Сабіна Беднарчик. “Розпалка”, видавана українською та польською мовами, описувала актуальні як шкільні, так і позашкільні події – наскільки були вони пов’язані з життям шкільної громади. Уміщала також рецензії польських та українських літературних творів, музичних компакт -дисків, концертів; давала можливість представити власну творчість. На останніх сторінках у розважальній категорії знаходилися цікавинки, загадки та хрестівки. На фестивалі “Рекітське сузір’я” (Рекіти, Україна) 2008 р. “Розпалка” завоювала І місце в категорії шкільних газет. Хоч минулого року припинено видавання часопису, то все- таки хочеться вірити, що він ще відродиться.

Спортивна діяльність
Від моменту оновлення школи в ній діє спортивний клуб “Сянова чайка”, який продовжує традиції довоєнного клубу, заснованого в Перемишлі 1909 р. Найбільшими досягненнями могла похвалитися футбольна секція, яку тренував Зенон Войтович. Це зокрема: І місце у Загальнопольському футбольному турнірі українських молодіжних команд (Ельблонґ, 2001 та 2002 рр.), І місце в ІV Загальнопольському футбольному турнірі парафіяльних спортивних клубів (Тихи, 2003), ІІ місце в Міжнародній парафіяді (Варшава, 2002 і 2004 рр.) та І місце на Лемківській спартакіаді (Ждиня, 2002 й 2004 рр.). До найкращих футболістів слід зарахувати Мирослава Войтовича, якого 2003 р. на турнірі в Тихах визнано найкращим бомбардиром.
Чималі успіхи мала туристично-краєзнавча секція, яка в 1999-2007 рр. діяла під керуванням Андрія Саладяка. Її члени неодноразово (у 2001, 2002, 2004 і 2005 рр.) займали перші місця в Чемпіонаті Підкарпаття в бігах на орієнтир.
Під орудою Мирослава Варла щораз кращих успіхів досягає дівоча команда з уніхокею. Вона 2004 р. здобула IV, зате 2006 р. вже ІІ місце у Воєвідському фіналі гімназіади з уніхокею дівчат. Гімназія № 7 завоювала 2008 р. І місце в Повітовій гімназіаді з уніхокею дівчат.
Цього ж самого року шахова команда, у складі якої були Йонатан Зазуля, Емілія Шумада, Мирон Фіцак і Володислав Юхимишин, посіла І місце в повітовому та VIII місце у воєвідському шаховому турнірі. Індивідуального успіху досягнув учень гімназії Лука Сич (член Перемиського товариства велосипедистів), що 2008 р. опинився в колі 50 спортсменів, за яких голосували в ХХІІІ Плебісциті на 10 найкращих – найпопулярніших спортсменів 2007 р. (оголошеному тижневиком “Życie podkarpackie”).
Варто згадати, що від 2007 р. сама “шашкевичівка” організовує в себе Міжгімназійний турнір з уніхокею дівчат і хлопців за Кубок директора КЗШ № 2.
Широка, різноманітна діяльність перемиської “шашкевичівки” була б неможлива без фінансової та моральної підтримки батьків і добродіїв школи. Зокрема слід відзначити благодійну діяльність Стипендіального фонду ім. Ярослави Поповської, який діє при Товаристві “Український народний дім”, основною метою діянь якого є збереження української традиції і культури, особливо на рідних землях. Фонд не тільки надає фінансову допомогу самодіяльним гурткам та іншим установам, що займаються вихованням та розвитком дітей і молоді, але й підтримує дітей і молодь, яка опинилася в матеріальній скруті – учнів і студентів. На практиці полягає це у фінансуванні або частковій оплаті екскурсій (передусім організованої щороку поїздки до Києва), приплаті за закупівлю костюмів, інструментів, обладнання для шкільного ансамблю пісні і танцю. Фонд призначує фінансові кошти на купівлю нагород, обладнання шкільної світлиці тощо. Від 2003 р. вже традиційно на Свято школи Рада фонду призначає учням “шашкевичівки” одноразові стипендії за досягнення в навчанні, художню, спортивну і суспільну діяльність.

Підсумки
“Шашкевичівка” – це єдина українська освітня установа в Польщі, яка продовжує славне минуле довоєнних часів. Безперечно, вона добре закоренилася в перемиське шкільництво. За 20 років свого існування стала візитною карткою міста і відомою на весь реґіон своїми навчальними, художніми та спортивними досягненнями. Адже школа дає учням не тільки освіту, але й можливість розвивання зацікавлень і талантів. Молоді люди беруть участь у багатій культурній спадщині польсько- українського прикордоння. Великим козирем “шашкевичівки” є близькість України, що сприяє встановленню і налагодженню усесторонніх контактів. Крім того, здійснюючи різні проекти, школа добре підготовляє молодь до життя в європейській дійсності. Необхідно підкреслити, що серед випускників відновленої “шашкевичівки” є священики, лікарі, вчені, журналісти, інженери, економісти, учителі, художники та інші.
Проте, як і інші українськомовні школи Польщі, перемиська змагається з деякими проблемами. Виразно помічається постійне зменшення кількості учнів. Важко це неґативне явище пояснювати виключно зниженням рівня народжуваності в країні. Часто-густо батьки не хочуть посилати дітей до української школи, арґументуючи це високими коштами, відставанням чи – усупереч високим результатам на випускних екзаменах – низьким рівнем навчання (деякі переконують, нібито високі результати – це виключно заслуга платних форм додаткового навчання та самих учнів, а не вчителів). Звичайно, хотілося б, щоб більше навчалося молоді з т.зв. “терену”. Можливо, слід було б ще краще подбати про популяризацію чи рекламу школи. Одним зі способів вирішення цієї проблеми могло б бути відкриття гуртожитку (незалежно від того, що така ідея несе зі собою певний ризик). Усі українські школи в Польщі, крім перемиської, дають таку можливість. Стосовно дидактичних питань, варто задуматися над створенням мовного профілю, який передбачав би збільшення кількості годин з іноземних мов, особливо англійської. З другого боку, це не так просто зробити, оскільки і без цього ліцеїсти проводять у школі 39-40 годин на тиждень!
Незважаючи на це, безсумнівно, варто вчитися в перемиській “шашкевичівці”. Жертвенна праця вчителів, батьків та учнів і допомога добродіїв приносили досі багаті плоди, отож треба надіятися, що школа надалі буде гарно розвиватися й міцніти на добро української громади в Польщі.

Стаття написана на основі ІІ частини книжки: С. Заброварний, І. Спольська-Онишко Перемиська “Шашкевичівка”, яка поточного року має вийти друком.

Цей задум викликав хвилю протестів т.зв. кресового середовища. Утворився Суспільний комітет захисту польського костелу кармелітів, який не тільки не дозволив, щоб у квітні 1991 р. в давній греко католицькій катедрі відбувся інґрес владики ординарія Івана Мартиняка (остаточно проходив у римо католицькій катедрі), але й зустріч папи Івана-Павла ІІ під час його паломницького візиту в Перемишлі у червні того року. Влітку наступного року отці кармеліти самовільно зняли хрест та почали демонтаж бані.
² Т.зв. “станинова” шкала (skala staninowa) використовується при вимірюванні дидактичних результатів; дає вона відповідь на запитання, яку позицію займає результат учня, школи на тлі результатів цілої популяції. В цій шкалі 9 “станин” означає найвищий результат, 8 – дуже високий, 7 – високий, 6 – вище від середнього, 5 – середній, 4 – нижче від середнього, 3 – низький, 2 – дуже низький, 1 – найнижчий.

“Наше слово” №43, 23 жовтня 2011 року {moscomment}