20 РОКІВ «Руху» – прекрасне минуле, невеселе сьогодення

Петро АндрусечкоУКРАЇНА2009-09-17

Цього року минає 20-та річниця створення “Руху” – найважливішої суспільно-політичної сили, яка долучилася до отримання Україною незалежності та вплинула на формування незалежної держави. В Україні про цю подію нагадують численні бігборди з гаслом “20 років з вами”. Тривають урочистості в реґіонах. 6 вересня в Палаці культури київського Політехнічного університету відбулися Всеукраїнські урочисті збори, приурочені 20-річчю Народного руху України. Ще раніше вшанували пам‘ять лідера Руху В‘ячеслава Чорновола біля його пам’ятника.

Хоча в Україні відзначають вже 20-ту річницю “Руху”, насправді “Рух” – дитина попередньої боротьби українських дисидентів. Саме утворення “Руху” могло би стати канвою для політичного тріллера. Треба пам’ятати, що попри перебудову, яка 1989 р. вже утікала з рук самому Михайлові Горбачову, в Україні ситуація була важчою – першого секретаря Комуністичної партії України Володимира Щербицького вважали партійним бетоном. Все ж таки, хід історії затримати не вдалося. На початку 1989 р. були готові програма та статут нової масової громадської організації, запропонованої Спілкою письменників України, однак влада не погоджувалася на друк. Делеґація Спілки відправляється в Москву, до самого Горбачова. Не відомо, чи сам Генеральний секретар допоміг, але документи йдуть 16 лютого 1989 р. до друку в “Літературній Україні”. Протягом березня – вересня 1989 р. в більшості областей пройшли установчі конференції, а 6-8 вересня 1989 р. в Києві відбувся установчий з’їзд організації під назвою “Народний Рух України за перебудову”. Початково “Рух” об’єднує широкий спектр політичної думки – від лівих до народних демократів. З часом власне народно демократичне крило стає ідеологічною підставою для відбудови незалежної української держави. Починають з масових акцій, найвідоміша з них – “Живий ланцюг”, який 21 січня 1990 р., у день 71-річчя Злуки УНР і ЗУНР поєднав Львів та Київ. Згідно з офіційними даними, в акції взяли участь 450 тисяч осіб, а за неофіційними – навіть близько 3 мільйонів.
Офіційно Рада Міністрів зареєструвала організацію “Рух” 9 лютого 1990 р. “Рух” взяв участь у виборах, і попри протидію з боку влади, в тому числі президента Леоніда Кравчука, “Рух” добивається успіху, вдається створити фракцію у Верховній Раді, а також у місцевих радах на Західній Україні.
Під час ІІ з’їзду “Руху” 1990 р. з назви організації виключено слова “за перебудову” та записано, що головною її метою є досягнення незалежності України. Наступні роки виявилися передвісниками процесів, які відбулися серед політичного народно -демократичного табору наприкінці 1990-х. Важче було утримати єдність у лавах “Руху”. Тим більше, що виникли нові політичні партії, які спочатку входили до неформальної коаліції в рамках “Руху”. Проте з часом вони отримували щораз більшу самостійність на політичній сцені. Наслідком цього стала відсутність єдності у підтримці кандидатури В’ячеслава Чорновола на перших президентських виборах, які відбулися 1 грудня 1991 р. На початку 1992 р. досягнули компромісу і тим самим уникнули поділу “Руху”. Народний Рух України перейшов в опозицію, а єдиним лідером став В’ячеслав Чорновіл. На з’їздах 1992 – 1993 рр. НРУ перетворено на політичну партію.
Головна мета “Руху” – незалежність України – досягнута, однак для НРУ наступні роки пройшли під знаком втрати впливу. У березні 1999 р. в загадкових обставинах загинув лідер партії В. Чорновіл. Він ще за життя помітив розкол “Руху”. Відтоді переважає думка, що якби він залишився живим, “Руху” вдалось би повернути втрачені позиції, а сама Україна виглядала б інакше. Попри послаблення ролі “Руху”, варто зазначити, що він відіграв істотну роль у президентській кампанії 2004 р., організувавши підтримку для Віктора Ющенка, а також у виборах 2006 р. в складі “Нашої України”. Наразі НРУ входить до парламентської фракції “Наша Україна – Народна самооборона”. Однак її лідеру Борисові Тарасюку сьогодні ближче до Юлії Тимошенко, аніж до Віктора Ющенка.
Підтвердженням цього стала участь в Урочистих зборах прем’єр- міністра, яка сказала багато теплих слів як на адресу рухівців, так і їхнього лідера Тарасюка: “Всюди, куди я їду за кордон, вашого, нашого(!) Бориса Тарасюка усі знають”. Участь Ю. Тимошенко можна зрозуміти як елемент неофіційної виборчої кампанії. Їй залежить на підтримці “Руху”, який далі тішиться певною підтримкою в Західній Україні. З іншого боку помітний конфлікт на лінії Тарасюк – Ющенко. Президент не лише не прибув на урочистості, організовані НРУ Тарасюка, але й не запросив самого Бориса Івановича на заходи, організовані під його патронатом. Сам Тарасюк звинуватив президента у спробах розбиття “Руху”.
Зловтішники твердять, що урочистості з нагоди 20-річчя “Руху” Тарасюк старається насамперед використати для власного піару (він сам не виключає участі у виборах). Тому на бігбордах, приурочених річниці, розміщене передовсім фото Тарасюка, який власне й нагадує про пам’ятну дату. Критики лідера “Руху” кажуть, що Тарасюк 20 років тому перебував ще у лавах Комуністичної партії. Лише віднедавна з’явилися бігборди з портретом В’ячеслава Чорновола та гаслом “Україна починається з Тебе”.
НРУ традиційно старається залишитися у тісних зв’язках як з Українською православною церквою Київського патріархату, так і з Греко-католицькою церквою. Це також виразно проглядалося під час Урочистих зборів. Першим зі зверненням до делеґатів виступив патріарх Філарет. Він підкреслив, що “Рух” відіграв величезну роль у здобутті Україною незалежності. “Те, про що мріяв Народний Рух, Господь дав. А про що ми зараз мріємо? Ми мріємо про Велику українську державу. Ми вже не думаємо про те, “буде” чи “не буде” українська держава. Українська держава є і буде”, – заявив Філарет. Його виступ звучав ледь не у бойовому тоні, особливо щодо стосунку до української незалежності зі сторони великого сусіда, а також щодо дій Російської православної церкви на території України. “Ми будемо робити все, щоб не втратити дар свободи, демократії, розвитку, який дав нам Бог. Сила у нас, в українців велика. Якби не були ми великою силою, то нас би не намагались приєднувати до себе сильні”, – зазначив Філарет.
У певний момент здавалося, що у приміщенні Політехнічного університету, де відбувався з’їзд, повернувся дух двадцятирічної давнини. Однак водночас важко подолати враження, що той вигляд, який мав Рух двадцять років тому, швидше за все залишився в історії. Останні роки виявили кризу і розкол національно -демократичних сил в Україні замість об’єднавчих процесів. На жаль, у цьому випадку найкраще підходить прислів’я “Де двоє українців, там троє отаманів”.

“Наше слово” №38, 20 вересня 2009 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Україна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*