75 РОКІВ тому на Зелені свята

Степан ЗаброварнийІСТОРІЯ2011-06-10

П р о в о к а ц і я ч и п а т р і о т и ч н и й п о к л и к с е р ц я ?

У міжвоєнний період українці Перемишля й околиць вельми урочисто відзначали в перший день Трійці Свято стрілецьких могил. Того дня після врочистої Служби Божої в кафедральному храмі збирався багатолюдний похід з вінками і прапорами на Стрілецьку могилу в Пикуличах. Було так – розказували свідки цих заходів, – що коли перші ряди походу доходили до цвинтаря на “Лібаторні” в Пикуличах, то останні щойно вирушали з площі перед церквою. Безсумнівно, така велика мобілізація людей була ознакою щирого патріотизму перемиських українців, а також доказом їхньої високої культури, яка вимірюється саме ставленням людини до своїх померлих предків.

Зякихось причин 1936 р. похід на Пикуличі перенесено винятково на другий день Зелених свят, на понеділок, 1 червня. Так склалося, що того ж дня футбольна команда Українського спортивного клубу (УСК) “Сян” запланувала матч з військовою командою “Pogoń” з Катовиць – він мав відбуватися на спортивному майданчику команди “Polonia”. Організатори надавали цьому матчу велике значення, оскільки на змагання готувалися прийти найвищі військові достойники з ген. Борутою-Спєховичем, комендантом перемиського ґарнізону, офіцерами та рядовими жовнірами. Тому неможливо було цей матч відкликати або перенести на інший день. Це зажурило гравців “Сяну”, бо не могли вони взяти участі в поході на Стрілецьку могилу. На нараді у своєму гурті почали шукати іншого способу вшанування пам’яті тих, що віддали своє життя за Батьківщину. Вирішили, що капітан команди Омелян Федорович звернеться до судді, щоб той на одну хвилину перервав матч – і всі хвилиною мовчання віддадуть шану “борцям за волю України”. За словами О. Федоровича, таку думку підкинув Степан Романець.
Перед початком матчу, ще в ґардеробі, О. Федорович підійшов до судді – Мар’яна Драбіковського – та поінфор-мував його, що в цей час відбувається похід на Пикулицький цвинтар, в якому гравці “Сяну” не можуть взяти участі, і тому просять його, щоб перервав матч на одну хвилину для вшанування пам’яті полеглих. Суддя погодився, сказав “добре”, а коли через кілька хвилин він знову прийшов у ґардероб, капітан “Сяну” пригадав йому своє прохання і попросив поінформувати про все катовицьку команду. На це суддя відказав, що краще буде, якщо він сам піде до капітана “Pogoni”, щоб не виглядало так, що він – суддя – наказує. Додав ще: “А може скажемо, що помер гравець “Сяну”?”, – з чим О. Федорович погодився і подався до ґардеробу катовичан, але вони вже були на майданчику. Туди до капітана “Pogoni”, Єжи Поспєха, Федорович вислав гравця “Сяну”, інж. Кіцилу, який добре знав німецьку мову. При жеребкуванні суддя спитав капітана “Pogoni”, чи погоджується перервати матч на хвилину мовчання в річницю смерті гравця “Сяну”, на що цей дав свою згоду. Після цього поінформував обидві команди, яким буде знак на перерву змагань.
Зразу після початку матчу суддя дав цей знак. Гравці обох команд зупинилися і стали в позі “струнко”, а слідом за гравцями піднеслася з лавок і вся публіка разом з генералом, офіцерами і рядовими жовнірами. Як подавалося пізніше у звітах, публіка була дезорієнтована, бо ні в програмах, ні на самому матчі ніхто її не інформував, кому віддається шана. Спочатку думали, що цю шану віддавали з запізненням маршалкові Пілсудському або якомусь померлому гравцеві “Сяну”, що було у звичаї на футбольних матчах. Щойно пізніше – за словами керівника Окружного управління фізкультури і військової підготовки, підполковника Шольце-Сроковського – розійшлася вістка, що ця церемонія відбулася з ініціативи “Сяну” для вшанування українських героїв, які полягли в битві з поляками, бо в той час відбувався похід на український цвинтар. За його словами, якщо це правда, то такий вчинок слід розцінювати як провокацію щодо поляків, а зокрема до присутніх на матчі військовиків – її слід суворо засудити як введення політики до спорту. Він же доручив провести слідство у цій справі і, якщо закиди підтвердяться, зробити відповідні висновки стосовно ініціаторів, які є членами Польської футбольної асоціації (пол. PZPN), особливо судді.
На перерві після першої половини матчу суддю Драбіковського зняли з дальшого суддівства і його справа розглядалася в дисциплінарній комісії. Прослуховували також гравців УСК “Сян”: Омеляна Федоровича, Тараса Макара, Степана Романця, інж. Кіцилу та першого заступника управи клуб “Сян”, проф. Богдана Шеховича, секретаря управи клубу “Сян” Євгена Зиблікевича, а також управителя футбольної секції “Сяну” д-ра Мирона Куника. Усі вони, крім капітана “Сяну” О. Федоровича, відкидали звинувачення на свою адресу, а суддя притримувався версії, що його введено в оману, подаючи, що йдеться про вшанування померлого гравця “Сяну”. Подібно капітан команди катовицької “Pogoni”, Єжи Поспєх, у своєму письмовому поясненні написав, що він погодився на пропозицію капітана УСК “Сян” вшанувати пам’ять померлого гравця “Сяну”.
На засіданні західного підокругу львівського округу Польської футбольної асоціації в Перемишлі17 і 24 червня 1936 р. вирішено:
– покарати капітана УСК “Сян” Омеляна Федоровича тримісячною дискваліфікацією і позбавити його звання капітана команди протягом трьох років;
– висловити сувору догану гравцям першої команди УСК “Сян” за співучасть у порушенні, що його вчинив капітан команди.
На цьому вся справа і завершилася. Залишається тільки призадуматися над описаним інцидентом, щоб наблизити собі в уяві складні відносини і стан свідомості перемиського суспільства 75 років тому. Ще сьогодні часто виникають у декого питання при нагоді увічнення і вшанування пам’яті загиблих, а навіть безневинно вбитих: чи ці увічнення не є проти когось? Чи навпаки – це є прийнятий в усьому культурному світі звичай поминання померлих?

Для написання статті використано архівні документи Державного архіву Львівської області.

“Наше слово” №24, 12 червня 2011 року

Поділитися:

Категорії : Історія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*