Павло Маркушевський ■ ПОДІЇ ■ №40, 2023-10-08

Коли 25 років тому Роман Ревакович створив Фонд «Pro Musica Viva», що через рік організував перші Дні української музики у Варшаві, зацікавлення польської публіки українською класичною музикою було майже нульовим. Під час наступних едицій фестивалю кількість слухачів зросла – особливо останнім часом, з 2019 року, коли завдяки дотаціям міста Варшава його почали організовувати регулярно щоосені. 9-ті Дні української музики у Варшаві, які проходили 3–10 вересня 2023 року, зібрали рекордну кількість меломанів. І Концертна студія ім. Вітольда Лютославського, де відбулися перші два концерти, і величезний атріум офісної будівлі SENATOR на вул. Бєлянській, у котрому проходив фінальний концерт, були маже повністю заповнені.

Під час першого концерту, 3 вересня, прозвучали твори для фортепіано в чотири руки та для двох фортепіано у виконанні Kyiv Piano Duo – Олександри Зайцевої та Дмитра Таванця. Це один із найвидатніших українських фортепіанних дуетів, відзначений багатьма нагородами міжнародних музичних конкурсів. Їхні інтерпретації захоплювали ідеальною співпрацею та досконалим відчуттям музики, часом здавалося, що музиканти творять єдиний організм, чого важко досягти в специфічному репертуарі для дуетів. Прозвучали композиції одинадцяти сучасних українських композиторів – дуже різноманітні за стилем твори, де використано як елементи традиційної музики, так і авангардні композиторські прийоми.

У першій частині глядачі прослухали твори в чотири руки. Енергійні «Прадавні гірські танці Верховини» Євгена Станковича утворили цікавий контрапункт з рефлексивною «Карпатською піснею» Золтана Алмаші – обидві композиції створено під впливом українського фольклору, але використано його в дуже різний спосіб. Сугестивні мініатюри Євгена Оркіна з циклу «Мозаїки» – «Im Zwergenland» («У країні гномів»), «Rosa de Barcelona» – викликали в слухачів зовсім нові настрої. У цікавих за звучанням «Фанфарах та фугах» Олега Безбородька було представлено нетрадиційні виконавські прийоми: насамперед гру на струнах фортепіано; піаністи під час виконання цього твору використали також ударні інструменти. Експресивний «Ru-um-bambar» Богдана Сегіна, в основу якого покладено повторювані мотиви, чудово контрастував з ніжними «Відзвуками» Михайла Шведа, що досліджують красу звуку. Першу частину завершили дві прекрасні мініатюри Мирослава Скорика – «Сумний блюз», виконаний у стилі вільної імпровізації, та зухвалий, захопливий «Канкан зі старої грамофонної платівки».

Друга частина містила п’єси для двох фортепіано. «І дзвону дивного звучання, і тріпотіння листя на вітру…» Геннадія Ляшенка – це незвичний діалог між виконавцями, які досліджують різноманітне співзвуччя обох інструментів. У «Баркаролі» Ігоря Щербакова було використано різні способи творення форми. Чотиричастинна «Сюїта in C» Богдани Фролак – як на мене, найцікавіша п’єса в програмі вечора – твір дуже неоднорідний за стилем; найбільше враження на мене справили швидка «Токката» та ліричний, неотональний «Nocturne». На завершення пролунав ефектний, джазовий «Танок диявола» Костянтина Віленського, а виконавці, яким аплодували стоячи, вийшли на біс та зіграли знамениту «Мелодію» Мирослава Скорика в обробці в чотири руки.

Другий концерт відбувся 5 вересня. На відміну від більшості попередніх Днів української музики, які зазвичай були присвячені сучасній музиці, цього разу організатори вирішили глибше зануритися в багату історію української музики – сподіваюся, що це стане новою традицією фестивалю. Прозвучали два хорові твори композитора XVII століття Миколи Дилецького, досі маловідомого піонера української православної церковної музики, у творчості якого спостерігаємо незвичне поєднання багатовікової традиції східної літургії з тогочасними новинками, запозиченими з музики Західної Європи (Дилецький, за походженням киянин, здобув освіту у Віленській єзуїтській академії, потім, ймовірно, навчався в Марціна Мєльчевського – польського композитора, якого тоді цінували в Європі, і нарешті оселився в Москві). Музику Дилецького варшавським слухачам представив «Wrocław Baroque Ensemble» під керівництвом Анджея Косендяка – відомий і високо оцінений у польській музичній спільноті ансамбль, який спеціалізується на виконанні музики митців, котрі творили в часи І Речі Посполитої.

Під час концерту було виконано «Реквіяльну літургію» та «Воскресний канон» для 8-голосного хору a cappella – два твори, правдоподібно, створено з різницею лише у вісім років, але вони помітно відрізняються за стилем. «Літургія» – твір камерний, невеликий, однак тут цікаво поєднано елементи традиції православного церковного співу з очевидними впливами європейської музики часів Відродження та Бароко. «Канон» – твір більшого розміру та створений з помітнішим розмахом: майстерною поліфонією цього твору, безумовно, могли б пишатися найвидатніші митці тієї епохи. Ці відмінності чудово підкреслили виконавці. Варто відзначити надзвичайну точність виконання, яка варта ще більшого захоплення, оскільки в гурті Анджея Косендяка всього вісім осіб, тобто кожен голос виконували сольно. Суворі, дещо архаїчні звуки «Літургії» чудово контрастували з повним звучання «Каноном». І цього разу не обійшлося без виходу на біс – гурт знову виконав фрагмент «Воскресного канону».

А після концерту ще одна новинка фестивалю – коротка зустріч з Анджеєм Косендяком, яку модерував Роман Ревакович. Диригент розповів про своє знайомство з музикою Дилецького, поділився спостереженнями щодо музичної мови творів, розповів про наявні в них впливи західноєвропейської традиції, але і їхню оригінальність та самобутність, також анонсував вихід альбому з музикою Дилецького. Ця розмова чудово доповнила концерт, і сподіваюся, що такі зустрічі (може, теж з композиторами?) стануть новою традицією Днів української музики.

І, нарешті, фінальний концерт, 10 вересня, який відбувся в незвичному місці – атріумі офісної будівлі SENATOR, розташованій на вул. Бєлянській. Це, мабуть, перший концерт у цьому залі з приголомшливим інтер’єром, але за акустикою більш схожому на готичний собор, ніж сучасний концертний зал. Хор із кількох десятків осіб тут, безперечно, прозвучав би чудово. Однак зал не дуже підходить для виступів оркестру. Багато цікавих деталей, особливо у швидших частинах музичних творів, було втрачено під час реверберації. (Цікаво, що в записі такого ефекту вдалося уникнути – і цей, і попередні концерти фестивалю транслювали в прямому ефірі в інтернеті, та їх досі можна переглянути на ютуб-каналі Фонду «Pro Musica Viva», що я однозначно рекомендую).

У програмі відбулись дві світові прем’єри творів сучасних українських композиторок, обидві композиторки були присутні під час концерту. У першій частині прозвучав «Концерт для гобоя з оркестром» Богдани Фроляк. Її монументальну симфонію-реквієм «Праведная душе» можна було почути торік у Варшаві. Цього разу композиторка представила суто інструментальний твір, написаний для Ігоря Лещишина – першого гобоїста оркестру «The Kennedy Center Opera House» у Вашингтоні, який блискуче виконав складну сольну партію. Його супроводжував чудовий Симфонічний оркестр Вроцлавська філармонія NFM під керівництвом Романа Реваковича. Богдана Фроляк вкотре довела, що належить до провідних сучасних митців, не тільки українських. Надзвичайна експресія – особливо в ліричних повільних частинах, що, без сумніву, відсилають до музики минулих епох, – поєднувалася з майстерним інструментуванням, що кожного разу демонструвало нове, витончене співзвуччя. Цікавим ефектом стало використання в складі оркестру клавесина, який відігравав мало не роль другого сольного інструменту. Дуже цікавий твір – сподіваюся, що він буде постійним гостем концертних програм.

У другій частині концерту представлено кантату Олени Ільницької «До перемоги» для вокального секстету та оркестру, створену на замовлення Фонду «Pro Musica Viva» у співпраці з Фондом «Most the Most» та Банком крайового господарства (BGK). Сольні партії віртуозно виконав відомий Вокальний секстет proMODERN, майже культовий гурт у середовищі сучасної польської музики; його знову супроводжував Симфонічний оркестр Вроцлавська філармонія NFM під керівництвом Романа Реваковича. Дуже об’ємний твір, тривалістю майже годину, попри свою назву має досить рефлексивний, часом навіть елегійний характер; Ільницька поєднала тут елементи традиційної музики із сучасними композиторськими прийомами. Твір сповнений надзвичайно сугестивних фрагментів, іноді навіть звуконаслідувальних, що нагадують звуки війни, яка триває. Кульмінацією стала зворушлива пісня «Пливе кача» у виконанні солістів a cappella, без супроводу оркестру. Публіка зустріла твір оваціями.

Фонд «Pro Musica Viva», який цього року святкує чверть століття своєї діяльності, та його президент Роман Ревакович, невтомний діяч, який працює над поширенням української музики, заслуговують величезних вітань і подяк за ще один проведений фестиваль, що з кожним роком стає все більш важливою подією на культурній мапі Польщі. Проте його організація була б неможливою без допомоги головних партнерів: Фонду «Most the Most» та Банку крайового господарства (BGK); спонсорів: польського Міністерства культури та національної спадщини, Національного інституту музики та танцю, міста Варшава, Фонду MAGOVOX та агенції STOART; партнерів: Товариства захисту авторських прав ZAiKS, Об’єднання українців у Польщі, Фонду «Український дім» та ESTELL – естетична медицина та стоматологія, а також медійної підтримки: «Нашого слова», 2-ї програми Польського радіо, Польського радіо для України, Телебачення «Культура», журналів «Tina» та «Пшияцюлка», інтернет-порталів: ЗБРУЧ, «Наш вибір», «Укрінформ», «Лівий берег», «Music-review Ukraine», агенцій: «Укрінформ» та «Україна молода».

Поділитися: