Юлія Боєчко ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №21 2016-05-22

Анатолій Ядловський походить з лемківської родини. За час своєї трудової і творчої діяльності видав п’ять поетичних збірок «Зупинена мить» (1994 р.), «Серце на долонях» (1995 р.), «Дар Всевишнього» (2002 р.), «У Бескидах – низьких горах» (2013 р.), «Палаюча твердь» (2016 р.) та книжки «Історія села Кам’яна», «Доля родини Ярослави Бандери (Опарівської)». Багато віршів поета стали піснями. «Лемківські ватри» у с. Ждині на Лемківщині, Монастириськах на Тернопіллі, в с. Рівні на Рожнятівщині не обходяться без пісень на його слова.

Він народився 12 березня 1953 р. в місті Підгайцях Тернопільської області в родині депортованих Марії (з дому Горощак) та Йосипа Ядловських, уродженців села Кам’яної Новосанчівського повіту, недалеко від курортного містечка Криниці. Мати і батько А. Ядловського походили з селянських родин. У складі своїх сімей були виселені відповідно в Полтавську і Херсонську області України. Звідти вони приїхали власним коштом у Підгайці, бо там уже були люди з Кам’яної. Уже тут вони зустрілись та одружилися.
Щоб вижити, необхідно було виконувати різну і важку роботу. Батько Йосип був майстром на всі руки, жодної роботи не боявся. Разом з ними жили татові батьки – Яків з дружиною Юстиною, уродженкою села Котів, що поруч з Кам’яною. Тут вони всі й дожили свого віку. Дідуся п. Анатолія (Якова) фактично вбили кадебісти. Вони прийшли до хати і вимагали віддати рештки зерна. Дідусь їм відмовив, а вони так його побили, що він прожив усього три дні. Всі родичі поховані на міському цвинтарі в Підгайцях.

Сумно ми на серці, сумно невесело,
бо ся юж не верну нигда в своє село.
Ся не верну нигда до своєй Кам’яной,
де колиси дружно жили сой горяни.
Сниться мі Кам’яна й церковця древ’яна.
Знам же диво виджу, бо єм зашов в хижу.
Й цмунтер зароснений до неба соснами.
І не витко навіт же він – з могилами.
З них діди й прадіди в нас помочи просят.
Лем чужи не чує, як они голосят.

Від 1960 р. до 1970 р. А. Ядловський навчався середній школі в Підгайцях, яку закінчив з Похвальною грамотою з фізкультури. Крім цієї грамоти, нагороджений ще рядом грамот за активну громадську роботу в житті школи. Він 1971 р. вступив у Тернопільський фінансово-економічний інститут, який закінчив 1975 р. (спеціальність – бухгалтерський облік у промисловості) і був скерований на роботу в м. Івано-Франківськ, де й досі живе. Під час навчання в інституті продовжував активно відвідувати танцювальний ансамбль «Пролісок», який діяв при інституті. У його складі став лауреатом одного з фестивалів художньої самодіяльності.
А. Ядловський писав вірші ще навчаючись у школі. Перший вірш був надрукований у газеті «Новий час» (тижневик Івано-Франківського обласного Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка) в січні 1992 р. Побачили світ також буклети віршів «Акція „Вісла”», «Воскресає Лемківщина», «Ватра у Ждині» та «Лемківська коляда», присвячені долі багатостраждального народу Лемківщини. Надруковані в газетах м. Івано-Франківська оповідання детективного спрямування: «Золоті монети», «Останній поцілунок», «Хтось зав-жди більш вправний», «Запальничка з непростих».
Композитор Ярослав Теплий з Житомира написав пісні на вірші – «Лемківська доля», «Моя Лемковино» і «Моя ти, чоколядко» (жартівлива), які він включив у компакт-диски та аудіо-касети. Їх виконує вокальний дует «Червоне та чорне», у складі якого – Я. Теп-лий і його дружина Валентина.

Лемківська доля

Лемківська доля ся деси згубива.
Де она гнески – нихто не відат.
А сонце і далі ся в горах ховат,
Та лемки чого си того не видят.

Они за тими вершками сумуют
І часто сой до них ночами приходят
І каждий си горак з ними погадат,
А потим юж житя най його пропадат.

А доля лемківська сой деси ходит
І глядат стежку до своєй родини.
Она ся всміхат до каждой дитини
І веде то дзецко до Лемківщини.

Керівник і виконавець гурту «Зорепад» Іван Пелещишин з Підгайців написав і виконує пісні на вірші «Дзвони Лемківщини», «Лемківщино, рідна мати», «Ватра у Рівні», «Синьоокий простір неба» i «Ти стала нею». Степан Сулич з Івано-Франківська поклав на музику вірш «Гори кличуть». Мав неодноразові виступи в радіо, телебаченні і перед громадськістю.
А. Ядловський – член Івано-Франківської обласної організації Всеукраїнського товариства «Лемківщина» з 1991 р. З цього часу і по даний час активно висвітлює в пресі, у радіо і телебаченні новини з життя лемківської громади краю. Деякий час займав посаду заступника голови обласної організації товариства.
Нагороджений Почесною грамотою голови Державного комітету України у справах національностей міґрацій «За активну громадську діяльність, спрямовану на збереження і розвиток лемківської культури та традицій…», також – Почесною відзнакою Міністерства культури та мистецтв України «За досягнення в розвитку культури та мистецтв».
Голова Світової федерації українських лемківських об’єднань, відома лемківська співачка зі Львова Софія Федина виконує його пісню «Лем за лемка».

Лем за лемка

Вийду заміж лем за лемка.
Вийду лем за нього.
Бо він ми по духу близький
І серцю дорогий.
Він бесіду зна лемківську –
Співаночки співат.
Гарді буде мене цьомав –
Гарді пообнимат.

Буде істи він компери
А навіт бандурки.
А ціж з квасним млеком –
Смачни барабульки.
Я до него ся притулю.
Як ми ся захоче.
Тото може бити вден.
Може бити вночи.

Я го буду барз любити.
А він мня кохати.
Й покля тото ся не скінчит
Не вийдеме з хати.
Я любчика свого нігда,
Нігда не розлюблю.
І до смерти, аж до смерти
Йому вірна буду.

Вірші «Лемківщино, рідна мати», «Ватра в Монастириськах» («Дзвони Лемківщини») і «Ватра у Рівні» поклав на музику керівник вокально-інструментального ансамблю «Зорепад» Іван Пелещишин з м. Підгайців Тернопільської області.
Письменник Василь Бабій, читаючи різні збірки віршів А. Ядловського вказує, що поет творить власне поетичне обличчя «ще ніким не бачене». Перший цикл збірки «Палаюча твердь» – це пошуки змісту буття, перетікання часу, віднаходження самого себе. Інший цикл під назвою «У Бескидах – низьких горах» (вийшов окремою книжкою), поетична розповідь про малу батьківщину поета – Лемківщину. Втрачену батьківщину його батьків і дідів, смуток через утрату якої нікуди не дівається. А наприкінці спокійний, розмірений плин життя був значно жорстоко порушений сталінськими репресіями. Розмір вірша й епічність розповіді дещо нагадує твори Гомера. Цей даний цикл найбільший за розміром і найповніше розкриває родову ностальгію поета за втраченою батьківщиною. Тут вистачає смутку і навіть відчаю душі. І, разом, нездійсненої надії.
У свій час п. Анатолій дуже хотів побільше дізнатися про Лемківщину, лемків, зокрема батьківське село Кам’яну. І як тільки з’явилася така можливість, він у складі охочих відвідати «Лемківську ватру» у Ждині, зумів потрапити в рідне село батьків. Невдовзі він глибше познайомився з історією Лемківщини, завдяки першому голові товариства лемків в Івано-Франківську Петрові Пиртею. Дуже хотів знати, хто такі лемки. А Ядловський разів із п’ятнадцять побу-вав на «ватрах» у Ждині, декілька разів – на заходах фестивалях у селі Мокрому, Зиндранові, Михалові. Його зачаровувала лемківська пісня, поезія, танці і самі лемки – такі талановиті й неординарні, дружні особистості, які зуміли піднятися з забуття і воскресити лемківські культурні надбання.
Протягом 2013–2016 рр. п. Анатолій читав свої твори на літературно-мистецьких фестивалях, зокрема на 23-й міжнародній «Галицькій літературній осені» (українсько-польській), «Літературній творчій осені» в Горлицях – Кам’яній у Польщі.
А. Ядловський підтримує дружні контакти з багатьма лемками, відмічає сподвижницьку працю на відродження Лемківщини таких вихідців з Лемківщини, як Іванна Сенько, Степан Криницький і світлої па-м’яті Петро Пиртей, Ірина Криницька-Омельченко та інших активістів лемківського руху. ■

Поділитися: