Наталя Кравчук ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №4, 2017-01-22
«РІДНА мова» № 25 І 26/2016, Журнал фонду «Просвіта» і Об’єднання українців у Польщі, Ст. 132 І 182.
В журналі «Рідна мова» (№25) головний редактор Марко Сирник замість вступного слова написав повчальне введення – слово, спрямоване до всіх, хто займається шкільництвом чи, взагалі, станом розвитку української мови серед громади. Він питає: «До кого писати? До тих, кому все байдуже, чи до тих, для кого український світ є чимось на кшталт заповідника, до якого свідомо зійшли, і з якого (теж свідомо) вийти не хочуть. Отже, де Ви, дорогі вчителі-українці?». Саме їм редактор присвятив два дуже вимовні вірші – Василя Стуса та Івана Франка.
Звичайно, не всі педагоги мають дар чи бажання проявляти свою активність назовні, але я вважаю, якщо вчитель має знання з рідної мови і хоче у шкільних умовах (а найчастіше в пунктах навчання) заохотити молоду людину до вивчення та вживання української мови, то це вже велика справа і вклад у майбутнє української громади в Польщі.
На сторінках журналу «Рідна мова» надруковано дуже цінну розмову Ярослави Кобилко, вчительки з Ґіжицька, з професором-мовознавцем Михайлом Лесевим, якого, на жаль, уже нема поміж нас. У цій розмові серед відповідей на різні питання, пов’язані з навчанням і методичними консультаціями, є одна дуже суттєва думка: «Наш український вчитель рідної мови – це людина, яка думає ідейно, вона любить свою мову, шануючи також інші мови, і хотіла би, щоб ця мова вживалася ще довго новими поколіннями в іншому, ширшому мовному середовищі (польськомовному, англійськомовному, російськомовному…)».
Пам’яті професора Лесева відведено й дуже особистий і теплий спогад Катерини Дарвай-Дропко з Люблина: «Я мала честь бачити і пізнавати його протягом свого життя, а також у родинному колі. Я думала про нього: це – вуйко Михайло, а не професор Михайло».
стаття-роздум проф. М. Лесева «Рідна мова в родині» вписується у провідну лінію журналу: «Коли дитина засвоїть рідну мову в її усній та писемній формі, то ніхто й ніщо не перешкодить їй далі розвивати знання мови, яку вона прийме за свою». Саме на родині покладено великий і нелегкий обов’язок дати початок мовного виховання молодих поколінь. Професор, пишучи ці практичні поради батькам, немов залишив нам декалог, цінну вказівку, як шанувати і передавати нащадкам рідну культуру, традиції і мову. Не забуваймо про це!
Згадане число журналу вміщає багато матеріалів науковців з України, які можна використати на лекціях української мови. Наприклад, «Конспект заняття з художньої літератури для дітей старшої групи (6–7 років життя)» Олени Бояковської, методиста з України, яка темою занять зробила оповідання Анатолія Григорука «Хочеш бути щасливим, не будь лінивим». Авторка дає можливість дітям розповісти про свої спостереження і скласти невеличкі розповіді з власного досвіду. В наших умовах цей конспект можна використати у старших класах. «Пошук добра і зла у творчості письменників-шістдесятників» – таку тему пропонує О. І. Шилова з Маріуполя. Читач може прочитати й есе про Івана Франка авторства Симона Петлюри, який назвав його «знавцем української душі».
Серед постійно активних учителів, які дописують до журналу, є згадувана вже Я. Кобилко. На цей раз вона пропонує текст і завдання для учнів 6 класу на тему «Українська хата – гарна, рідна і багата!». Очима уяви я вже бачу креативність учителя, школярів і батьків, а також цікаву інсценізацію. Принесе вона радість дітям, а урок української мови стане особливим святом. Спокійно можна з тим їхати на дитячі фестивалі. Учителька пропонує так само сценарій про 9 березня та село Моринці. От і що тут більше треба? Лише бажання братися до цього діла, а в усіх залишаться гарні спогади про Шевченків день.
Головний редактор наступне число (26-те) журналу присвятив надрукуванню документів, які торкаються навчання української мови у Польщі 2016 р. Насамперед, що дуже цінне, дізнаємось про оцінку функціонування наших шкіл органами педагогічного нагляду (кураторіями). Підсумок виявився дуже позитивним! І хоч кількість учнів у школах збільшується за рахунок дітей громадян України, то, на жаль, кількість учнів української меншини у школах трагічно зменшується! Навчального 2015/16 року вчилося у школах 760 учнів, у міжшкільних пунктах – 2376. М. Сирник турбується про всі етапи і нюанси розвитку рідної освіти, бачить недоліки та байдужість, брак підручників і методистів, маразм значної частини батьків, а подекуди й учителів, демографічний спад та асиміляцію. І коли цього навчального року у Варшаві створено три пункти навчання української мови для громадян України, у яких навчається 150 дітей, то це великий виклик для посольства: необхідна у столичному місті окрема шкільна одиниця. У виданні головний редактор акцентує й на інших постулатах, у реалізації яких повинна посприяти Україна. Читайте їх на 6 сторінці журналу. У цьому виданні поміщено також чимало методичних порад, які підготували вчені наукових установ України.
Отже, вчителі повинні слідкувати за кожним випуском журналу і знаходити в ньому допоміжні матеріали для цікавого ведення уроків.
У розділі «Історія» колишні учні Педагогічного ліцею № 2 у Бартошицях з приємністю прочитають матеріал Миколи Лесюка про педагога Івана Брука, який там учителював та з великим патріотизмом на зламі 50 і 60-х років навчав української мови. Атмосферу того часу і постать учителя-вихователя згадують його донька Марійка та випускниця Анастасія Фуйчак-Білецька. Спогади проілюстровані шкільними світлинами, на яких побачимо однаково одягнених учнів, що вказує на велику охайність і дисципліну, адже початок школи сягає 1956 р.
У кінцевій частині журналу поміщено довідник навчання рідної мови у Польщі. Два номери «Рідної мови» були надруковані завдяки фінансовій підтримці Міністерства національної освіти. ■
