Степан Мігус ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №7, 2013-02-17
Суспільно-релігійний альманах «Календар „Благовіста”». Видає Українська греко-католицька церква в Польщі. Видавництво «Благовіст», Ґурово-Ілавецьке, 2013, 304 с.
Демократія в Церкві – це одна з найбільш цікавих тем у «Календарі „Благовіста”» на 2013 рік. Церква, якій уже понад два тисячоліття, асоціюється передусім з ієрархічною структурою, і в такій ситуації на демократію в ній, здавалося б, немає місця. Однак слово «демократія» автор статті «Довкола питання „демократії” в Церкві», професор о. Ярослав Москалик, взяв у лапки. це не означає, що дехто не мріє про демократію без лапок у цій чи не найбільш ієрархізованій і монолітній установі у світі. Час від часу з’являються прихильники своєрідної «демократії» у Церкві, яка – принаймні в ситуації Української греко-католицької церкви в Польщі – могла би принести пастві неабияку шкоду, хоч далеко не всі це розуміють. Проф. Я. Москалик, аналізуючи проблему, приглянувся до неї всесторонньо і прискіпливо. У матеріалі можна знайти чимало прикладів, які показують, що вміле використовування здобутків демократії може корисно вплинути на церковну громаду. Але необдумана забава в демократію – мовляв, живемо у вільній країні й усе дозволено – може принести лише шкоду, на що є не один приклад і в наш час.
Автор не обмежується аналізом ситуації, чи то пак розвитку «демократії» в Греко-католицькій церкві, але теж аналізує ставлення до неї ієрархів чи духівництва інших віросповідань, хоча б латинників. «Якщо сьогодні вважаємо, що це все вже в минулому та тепер нам немає чим турбуватися, то ми не зовсім праві, – попереджає о. Я. Москалик. – А в чому справа? Якраз, в загальному, у недостатній уяві про відмінність обрядову, цього разу східну, відносному зацікавленні вивченням іншої традиції та духовності і врешті стриманому відношенні до усякого іншого, що складає результат виховного процесу в семінарійних інститутах та, деякою мірою, колишнього менталітету. Тому не секрет, що чимала частина духівництва латинського обряду в нашому просторі проживання ще й тепер не проти підкорити чи навіть поглинути східних католиків, поскільки тут важче щодо православних та євангеликів. У кращому випадку вона намагається вказати т.зв. з’єдиненим, на їхнє місце і позицію серед християнських спільнот. (…) нещодавно вирішив це зробити колишній очільник східних католиків у Польщі примаc Юзеф Ґлемп. (…) надумав розкрити свою душу перед православними в Польщі, та в інтерв’ю-бесіді, попри свою філософію бачення Московської патріархії та її теперішнього наставника, не залишив поза увагою і греко-католиків». Далі наводяться відомі фраґменти розмови примаса, у яких він принижує греко-католиків, якими колись опікувався. Ю. Ґлемп – уже покійник, а отже персонально не зможе просити вибачення. Можна лише сподіватися, що фраґмент його заповіту «…Żałuję za słowa pochopnej krytyki, za za-niedbania i słabości…» стосується й неславних слів про греко-католиків.
Вартісний матеріал проф. Я. Москалика слід прочитати від початку і до кінця, хоч він написаний досить-таки науково. Автор уміло, з чуттям, розставляє крапки над «і» в багатьох суттєвих для нас справах. Це особливо важливе саме нині, у «рік віри», яким Церква проголосила рік 2013-й, і коли активніше, ніж досі, треба протиставитися асиміляційним процесам – вони щораз активніше «насідають» на нашу громаду.
Уже сам перелік авторів згаданого альманаху повинен заохотити сягнути по нього. Професор Михайло Лесів пише про «особові власні назви блаженних підляських мучеників та їх найближчих рідних», посилаючись на ряд досі рідко використовуваних джерельних матеріалів. Диякон Петро Сивицький зібрав дані про УГКЦ в Польщі чверть століття тому, аналізуючи не лише церковні статистики. Дані засівають песимізм. Отець Богдан Панчак аналізує, зокрема, останнє видання катехизису й інші церковні видання з точки зору відповідності ориґіналові. З-понад десятка авторів особливої уваги заслуговує і Богдан Тхір, журналіст, митець-фотограф, провідний член редколеґії календаря, який уже багато років збирає матеріали про сакральні архітектурні пам’ятки, фотографує їх, організовує виставки. Цього разу він узяв «на приціл» свого об’єктива монастирі Галичини, і тема буде мати продовження наступного року.
Слід тільки захоплюватися невеличкою редколеґією, яка зуміла підготувати видання на 300 сторінок, запрошуючи до громадської співпраці десятки іменитих авторів. Альманах традиційно має свою календарну частину з уміло підібраними до кожного місяця віршами. Далі «йдуть» річниці подій, які спокійно могли б ще бути поширені на чимало інших світських історичних фактів. Остання частина вже традиційно присвячується «Шематизмові греко-католицького духовенства в Польщі» з розбиттям на Перемисько-Варшавську архиєпархію, Вроцлавсько-Ґданську єпархію, чернечі чини і згромадження в Польщі. Календар можна придбати насамперед у греко-католицьких храмах. ■
