Юлія Фурсова ■ ІСТОРІЯ ■ №25, 2022-06-19
Загарбницька політика росії щодо Української держави має глибоке коріння. Промовистим прикладом такої боротьби є гетьманська столиця Батурин, яка потрапила на жертовний вівтар виступу гетьмана Івана Мазепи проти москви восени 1708 р. Місто, яке більш ніж пів століття було адміністративним центром та втілювало кращі здобутки України ХVІІ–ХVІІІ ст., вщент зруйнували російські війська за європейський напрям розвитку, який обрала Українська держава на чолі з Іваном Мазепою. Про ці жорстокі події писали всі європейські видання, так само як і сьогодні всі говорять про Бучу, Бородянку, Маріуполь…
Сьогодні ми не маємо сумніву, що Україна вистоїть та відновиться.
Так сталося і з Батурином у середині ХVІІІ ст. завдяки старанням гетьмана Кирила Розумовського. Він добре розумів, що Батурин був символом боротьби українців за власну незалежну державу. Наслідком системної роботи гетьманського уряду стало повернення Батурину статусу столиці впродовж 1750-1764 рр. Саме з Батурина Кирило Розумовський керував державою, зробивши спробу відродити її у повній самостійності. Відомий історик Олександр Оглоблін влучно охарактеризував діяльність гетьмана: «Це була доба останнього піднесення старої козацько-гетьманської держави, доба економічного зростання Лівобережної України та буяння української національно-політичної думки, доба блискучого розквіту української культури та мистецтва». Кирило Розумовський докладав неабияких зусиль для розбудови як Української держави, так і гетьманської столиці.
У 1764 р., після скасування гетьманського устрою, Кирило Розумовський змушений був залишити Україну. Проте, попри труднощі, до Батурина він повертався за першої ж нагоди. З Батурином пов’язав своє життя і його син Андрій.
Хто ж такий Андрій Розумовський? Чому нам важливо знати його зв’язок з Батурином?
Його життєвий шлях добре відомий у Європі. Андрій Розумовський, без перебільшень, – фігура європейського політичного масштабу другої половини ХVІІІ – початку ХІХ ст., один із керівників та організаторів Віденського конгресу. Він відіграв суттєву роль у становленні світового імені Людвіга ван Бетховена, рекомендуючи його високим особам та підтримуючи матеріально.
У нашій публікації ми розкриємо читачеві батуринські сторінки життя Андрія Розумовського.
Перш за все варто наголосити, що життєвий шлях гетьманського сина – Андрія Розумовського – розпочався 22 жовтня 1752 р. у м. Глухові, що за 80 кілометрів від Батурина. Сьогодні за браком джерел ми можемо лише здогадуватися, чи бував маленьким хлопчиком Андрій на батуринській землі.
Достовірні відомості щодо його перебування у Батурині фіксуються 1776 р., коли у свідомому 24-річному віці Андрій приїздить до гетьманської столиці. Його перебування у місті дало можливість, перш за все, побути в сімейному колі.
Знову до батьківської оселі його приводить доля у 1799 р. У цей час його батько Кирило Розумовський уже постійно мешкав у Батурині, адже усвідомлено повернувся, щоб прожити тут останні роки і навіки спочити. Андрій та інші діти поважали думку батька і, звісно, підтримували його у непростий період життя. Тривале перебування Андрія в Батурині дало йому можливість спілкуватися з батьком, близько познайомитися з традиціями народу, оглянути Батуринську економію. До прикладу, у листах Андрія до дружини ми знаходимо згадки, що кожної п’ятниці разом з батьком він відвідує церковну службу, зазначає, що постійно читає книги, зокрема Євангелія. У 1800 р. Розумовський залишає батьківську домівку.
У 1803 р. гетьман Кирило Розумовський помер. Своїм місцем поховання він обрав Воскресенську церкву, яку збудував поряд з Мазепиною Цитаделлю – там, де навіки спочили борці за незалежність України 1708 р. Це був символічний вчинок гетьмана, тим самим він зробив це місце пам’ятним для багатьох наступних поколінь.
Навіть після смерті батька Андрій не втрачає зв’язку з Батурином впродовж 33 років. Так, згідно з батьківським заповітом, він став повноцінним власником Батуринської економії та палацово-паркового ансамблю. Одним з важливих вчинків Андрія із вшанування пам’яті батька стало замовлення для нього у скульптора Івана Мартоса надгробного пам’ятника.
Батьківська спадщина дозволила Андрію реалізувати його давні плани. Так, на його замовлення архітектором Луї Монтойе в 1806 р. у центрі австрійської столиці був зведений розкішний палац. Потяг до музики, прищеплений батьком, дав можливість Андрію у 1808 р. організувати квартет, який, до речі, називали «квартетом Бетховена», адже досить часто його репертуар складався із щойно написаних творів Людвіга ван Бетховена. Можемо стверджувати, що саме батьківська спадщина допомогла Андрію вписати прізвище Розумовських у світове музичне мистецтво. Завдяки його постійній підтримці Бетховена композитор на знак вдячності у 1808 р. присвятив симфонію №5 саме Андрієві Розумовському.
Навіть перебуваючи далеко за межами України, Андрій сприяв культурному розвитку Батурина. З Відня він відправив співаків на службу до Воскресенської церкви, усипальниці його батька. Не виключено, що саме про цих співаків було зазначено у спогадах подорожуючих у 1810 р.: «Я залишився на пів доби зайвого у Батурині, щоб їх почути. Вони при мені співали обідню. Справді, я не чув такої солодкої гармонії: які ніжні голоси! Яка музика!»
Вже на схилі свого життя, у 1819 р., Андрій вирішує відвідати Батурин та познайомити дружину Константину зі своєю Батьківщиною. Буденне життя в Батурині було розміреним, про що залишила відповідну згадку в своїх мемуарах Лулу Тюргейм, сестра його дружини, що також відвідувала Батурин: «…Життя у Батурині спокійне та мирне, ми постійно зайняті прогулянками…», «…О пів на третю ми обідаємо, … після вечері супроводжуємо Розумовського на полюванні». Окрім того, відомо, що Андрій оглядав стан справ суконної та свічкової мануфактури, кінного заводу.
Андрій Розумовський володів Батуринською економією до своєї смерті у 1836 р., він був останнім господарем Батурина з роду Розумовських. Своєю дипломатичною та меценатською діяльністю Андрій вписав прізвище Розумовських в європейську історичну спадщину. А в Батурині до сьогодні існує палацово-парковий ансамбль, власником якого він був впродовж свого життя.
