(гс) ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ 2010-09-09
{mosimage} Bieszczady, № 8, 2010, 52 C., Sosnowiec
Серпневий номер туристично-природничо- історичного щомісячни ка “Бещади” – це своєрідний путівник для тих, хто не конче бажає скористатися пропозиціями екскурсій у далекі країни. Адже цікаво може бути також на рідному подвір’ї, а вірніше у Бескидах, які приваблюють не тільки природою, а й історією, багатою пам’ятками української культури та архітектури.
Про реставраторські праці групи “Маґурич” на цвинтарях, зокрема там, де забракло їх натуральних опікунів, розповідає Шимон Моджеєвський. Варто також перед поїздкою в цей чудовий реґіон ознайомитися з текстом Адама Шарого, який пише про цікаві бещадські рослини, які прибули в гори внаслідок людської діяльності.
На шпальтах щомісячника знайдемо опис бурхливої історії церков у Хмелі та Лопенці. Про останню розповідає заслужений для її реставрації польський священик о. Пйотр Бартник. Греко-католицьку церкву Св. Параскевії з чудодійною іконою Божої Матері зведено в Лопенці в середині XVIII ст. – це найстаріша цегляна церква в Бещадах. У рамках акції “Вісла” з місцевості депортовано українців, а їхні будинки та церкву розграбовано. Після того храм довгий час служив притулком для овець. Ремонтні роботи почалися в 70-ті рр. Сьогодні церкві повернуто життя, водночас вона стала привабливим туристичним місцем. Священик Бартник розповідає, як він сюди потрапив, про пізніші заходи, коли намагався знайти навколо церкви поєднання з релігійною традицією греко -католицьких мешканців Лопенки. Легко не було, як і раніше в Горянці, де багато хто з парафіян задумувався, чому він реставрує уніатський іконостас.
– Після багатьох розмов ми вирішили, що храм буде відкритий для двох віросповідань – говорить о. Бартник про логічний та утриманий у християнському дусі консенсус у Лопенці. Шкода, що так само не можна оцінити всіх його думок у цьому інтерв’ю, а зокрема тих, де говорить: “Накинута ззовні ідея Самостійної України так сильно закоренилася у свідомості багатьох русинів, що стала втіленням нібито кращого майбутнього. Потім виявилася драмою. Австрійський чи німецький окупант не мали на думці їх добра”.
З окупантом так вже є, що не думає він про добро підкорюваної території та людей. Здається, що ментально недалеко від нього станули й ті, яким 1947 р. ідея казала вигнати натуральних бещадських мешканців. Думаю, що Бещади – як реальні, так і паперові, повинні заохотити до реальних мандрів і пошуків…
“Наше слово” №37, 12 вересня 2010 року{moscomment}
