Степан Мігус ■ ПОДІЇ ■ №50, 2012-12-09
Бджільництво в Асунах розвинулося одночасно з поселенням в селі українців 1947 р. Давніші джерела не згадують про те, щоб німці, які проживали там раніше, займалися пасічництвом. Якщо навіть і робили це, то з певністю не так масштабно, як теперішні мешканці цього наскрізь українського села. За збігом обставин, через 65 років після переселення в рамках Акції «Вісла» асунський Районний гурток бджолярів 17 листопада одержав від громадськості Кентшинського повіту і Барцянської ґміни почесний прапор за досягнення в пасічництві.
Прапор голові гуртка бджолярів Дарієві Качмару передали заступник кентшинського старости Збіґнев Новак, голова Воєвідської спілки бджолярів з Ольштина Юзеф Зиск та війт Барцянської ґміни Ришард Козира. Та ще перед тим греко-католицький парох Асунів о. Микола Козицький і римо-католицький парох недалеких Молтайнів кс. Яцек Гондер відправили врочисту Службу Божу, підкреслюючи в проповіді благородність професії пасічника і значення бджіл у житті людини. Потім відбулося освячення прапора, на якому – патрон бджолярів святий Амвросій.
Разом з пасічниками з Дуй, Молтайнів, Ленкниці та інших місцевостей асунські бджолярі до 1995 р. належали до районного кола в Барцянах. Пасіки були чи не в кожному господарстві. Від слова до слова – і жителі Асунів та українці навколишніх сіл вирішили заснувати свій бджільницький гурт. Це сталося 20 квітня 1995 р., після одержання згоди Воєвідської спілки бджолярів в Ольштині.
– Уже на самому початку до кола належали шістнадцять бджолярів, – говорить Д. Качмар. – Першим головою вибрано Антона Старуха, секретарем – Олександра Рацького (обидва нині вже покійні). Скарбником став Віктор Радьо. Сьогодні маємо тридцять трьох членів, які походять з Асунів і навколишніх сіл, хоч далеко не всі нині тут живуть. Є давні уродженці, які виїхали до Кентшина чи Ольштина, але відчувають зв’язок з цим селом. Група нібито невелика, але маємо дві з половиною тисячі бджолиних родин – тобто ми на третьому місці у воєвідстві. Радує й те, що наші пасічники мають нащадків.
Д. Качмар – один з роду бджолярів, який захопився пасічництвом, бачачи приклад свого покійного вже дідуся. Він займається бджільництвом, хоч мешкає в Ольштині (за 130 кілометрів від Асунів), де працює заступником директора Воєвідського відділу Аґентства реструктуризації та модернізації рільництва. Пасіку має також його батько. Подібна ситуація – в родинах Рацьких, Градовичів, Щудлів, Баранів, Кулешків та інших.
Голова асунського гуртка дослідив, як творилося пасічництво в Асунах: ніхто з переселенців не привіз зі собою бджіл з вітчизни. Перші здичавілі рої знаходили в дуплах, у кронах дерев, у закутках приміщень – і поселяли в побудованих або віднайдених вуликах… Так поставали пасіки, які мали навіть по двісті і більше вуликів. Нині господарюють там чергові покоління пасічників. Асунські бортники вирізняються ще й тим, що активно включаються в громадську, культурну і самоврядну діяльність у своєму селі та ґміні. ■
