Роксана Тхір ■ ПОДІЇ ■ 2010-12-16
– Це загальноєвропейський проект. Варто сказати, що ОУП – єдина меншинна організація, яка бере участь у цьому проекті як організація-лідер у нашій державі. В інших державах це організації, суто пов’язані з мас медіа, – каже Анна Кертичак, тренер, яка працює при проекті “БЄМ”.
Протягом першого дня майстер класів молоді білоруси, українці, німці, кашуби і роми намагалися дати відповідь на запитання: чим є багатокультурність у мас медіа та як створити зразкову передачу для меншин?
Слід сказати, що вишкіл вели професійні журналісти, які радо ділилися своїм цінним досвідом. Тереза Кудиба, авторка понад 200 документальних фільмів і телерепортажів, багатьох публікацій у польській та німецькій пресі, лауреатка польських і німецьких нагород, а з березня 2010 р. – голова “Польського радіо Ополе”, аналізувала радіо й телепередачі, радила, як уникати журналістських помилок, а також допомагала створити зразок ідеальної передачі для меншин у Польщі.
Багато говорилося про проблеми, з якими зустрічаються журналісти передач для меншин. І хоч учасникам вдалося створити вимріяний зразок програми для меншини, то виявилося, що на практиці його неможливо реалізувати, бо журналісти, які працюють для меншин, діють на волонтерських принципах або за майже символічну зарплату. Необхідно підкреслити, що ЗМІ в Польщі не створюють умов для поліпшення статусу передач. Розгляньмо українську ситуацію – хоч наша меншина не є самотня з цими проблемами. Отже, журналісти меншин не є штатними працівниками, а лише співпрацівниками на принципах договору підряду (винятком є лише “Польське радіо Білосток”) – і це головна проблема. Зате штатними журналістами, які займаються проблематикою меншин, є представники більшості – тобто поляки. Черговою проблемою є брак журналістської майстерні, тому вишкіл у Щецині був тим більш важливим.
Окремою проблемою є некорисний час виходу в ефір українських передач (у Вроцлаві, наприклад, вона починається о 23:30). Ця дискусія мала своє продовження ще й увечері в одному зі щецинських клубів, де розважалися учасники майстер- класів після занять. Представник кашубської меншини Петро, слухаючи про наші проблеми, дійшов до висновку, що кашуби мають дуже добру ситуацію, адже в них є власне радіо (Радіо “Кашьобе”) – отже, він не повинен нарікати.
– Багатокультурність треба у ЗМІ показувати на високому професійному рівні. Цим не можуть займатися самі лише поляки, – радила Т. Кудиба, – тут мусить бути також особа зі середовища меншин, яка має знання про реґіон. І слід створювати передачі у співпраці з вашими польськими колеґами, які мають свіжий погляд на те, що для вас очевидне. Проте пам’ятайте, чим більш відкритими та правдивими ви будете, тим краще для вашої групи суспільства.
Другого дня відбулися практичні заняття. У двох групах – радіо і телебачення – учасники аналізували власні передачі, які привезли до Щецина. Заняття для радіогрупи вів Славомир Савчук, від 1997 р. – журналіст “Польського радіо Білосток”, автор передач “Українська думка”, заступник керівника редакції національних та етнічних меншин “Польського радіо Білосток”. Спільно аналізуючи матеріали, учасники дізналися, що треба змінити, над чим ще необхідно попрацювати, у якій формі слід вести передачі та як правильно ставити проблематичні запитання. Потім молоді журналісти, озброєні в мікрофон, атакували учасників та організаторів.
З координатором проекту Ізабеллою Хруслінською говорила Надія, білоруска з Ґданська:
Чим для Вас є багатокультурність у ЗМІ?
-Багатокультурність у ЗМІ я бачу на кількох рівнях. Найважливіше для мене, як для глядача або слухача – це обов’язкова присутність представників меншин. Передача їхніх проблем та функціонування в суспільстві більшості, тобто в Польщі. Культура, історія, політика – важливі, але я б також дуже хотіла почути про взаємовідносини меншин з більшістю. Це один рівень. Далі, дуже б мені подобалося, якби самі ведучі походили з меншин і робили не лише програми для меншин, щоб вийшли в ширший контекст – європейський. А якщо йдеться про телепрограми, реалізовані мовами меншин, необхідно, щоб були субтитри, щоб вони були зрозумілими й для більшості, тому що, по моєму, це збагачує все суспільство і дає нам почуття більшої колоритності й різноманітності.
Які Ви бачите проблеми в зображенні національних меншин у загальнодержавних ЗМІ?
-Не можна цього узагальнювати. Отже, залежно від конкретної меншини, ці проблеми бувають у різних сферах. Для деяких національних меншин, особливо для українців, німців, литовців, багато проблем виникає з приводу зображення їх крізь призму історії. Звісно, тут не говоримо про програми для меншин, реалізовані їхніми мовами. Іншою проблемою, яка торкається всіх національних чи етнічних меншин, зокрема української, ромської та єврейської, є показання їх лише крізь фольклор, тобто музику: бо вона гарна та приємна для вуха, і здається, що цього вистачить.
Майстер-класи були надзвичайно цікавими. Шкода тільки, що так швидко закінчилися, адже ж важливо, щоб користуватися такою скарбницею досвіду довголітніх практиків. Протягом цікавих дискусій можна було також дещо дізнатися про проблеми інших меншин та спільно спробувати їх вирішувати, бо кожна така група в Польщі – своєрідна і має специфічну суспільно-історичну ситуацію.
“Наше слово” №51, 19 грудня 2010 року {moscomment}
