Анна Вінницька ■ ПОДІЇ ■ №25, 2013-06-23
Хоч публіку важко здивувати чимось новим кожного року, декому це таки вдається. Дні українські культури (ДУК) «Понад кордонами» у Щецині щороку багаті на пісню й танці, а також на мистецтво родом з України. Однак родзинкою цьогорічних днів, які тут тривали від 29 травня до 2 червня, були виставка і майстер-класи з петриківського розпису.
Як для мене, щецинські ДУК цікаві насамперед можливістю спілкування зі справжнім українським мистецтвом. Цього року близько трьох десятків майстрів з України радо розказували про своє захоплення: чи то петриківським розписом, чи виробленням біжутерії або горщиків. А всіх їх об’єднує одне – пристрасть до мистецтва.
– Цього року вперше представляємо Україну так багато: від Волині й Гуцульщини аж по Дніпропетровщину: оскільки йдеться про те, щоб ми не зосереджувалися виключно на Західній Україні й показували, скажімо, лише Гуцульщину, бо так найпростіше, – ділиться думкою Іван Сирник, голова Щецинського відділу ОУП, організатор заходу. Він переконаний, що потрібно показувати Східну Україну: щойно тоді ми зможемо представити велич і розмаїття українського мистецтва. Тому під час щецинських ДУК, крім української музики, тут широко були представлені українське мистецтво і кухня.
Велику зацікавленість викликали майстер-класи з петриківського розпису. Їх проводила, зокрема, майстриня цього мистецтва Анатолія Рибак, яка походить саме зі славетного села Петриківки на Дніпропетровщині. Сонячні творіння, сяючи своєю красою, не залишали байдужими перехожих: попри холоднечу надворі, часом важко було добитися до митця. У Щецині петриківський розпис показано вперше, хоч представлена тут виставка «Петриківський розпис» досить відома у світі й побувала вже останнім часом у Японії, Канаді та Франції.
Іншим цікавим видом мистецтва, що його можна було побачити у Щецині, була вибійка на тканині, яка прийшла в Україну зі Сходу – Індії та Китаю. Перші згадки про неї – це період Київської Русі, XI–XIII ст., а на Полтавщині, звідкіль приїхали майстри, особливу популярність здобула в середині XIX – на початку XX ст. Нині найбільш поширений зразок вибійкового виробу, який наново повертає Україні майстер художнього різьблення Володимир Маркар’ян з Полтави – це полтавський вибійковий рушник. Вибійка має старшу традицію, ніж вишивка, останній сплеск поширення вибійки спостерігався після Другої світової війни. Незаможні люди хотіли прикрасити свій одяг і предмети вжитку, тож ішли до різьбярів, а ті наносили в присутності замовника взір з виконаної раніше форми на тканину – виходило швидко, дешево і гарно. А тепер так само можна було виконати прикрасу на тканині під час ДУК у Щецині – охочі приносили сорочку, а В. Маркар’ян відбивав на ній вибраний взірець.
Ще інші митці приїхали з Гуцульщини. Привезли косівську кераміку, якій немає аналогів у всьому світі: вона невдовзі буде занесена до реєстру ЮНЕСКО. Можна було також придбати косівський килим, вироби з дерева, гуцульські вишивки. Оскільки українці недавно переживали Христову перемогу над смертю, то не могло забракнути писанок, які з Коломиї (що відома єдиним музеєм, збудованим у вигляді писанки і де зберігається понад 15 тис. писанок з різних куточків світу) привезла Світлана Стадник. До Щецина майстриня розпису писанок привезла родинну колекцію – кілька десятків писанок, які сама розписувала, але також її матір і доня. Ці витвори мистецтва захоплювали своєю майстерністю.
Можна було взяти участь у майстер-класах з гончарства, скуштувати українських страв, які приготував щецинський ресторан «Україночка», і багато-багато іншого… Зацікавлення крамом було справді велике – люди підходили, роздивлялися та купували… Хто – вишивану сорочку, хто – гуцульський килим, а ще інші – просто прикрасу для вбрання. Натомість шанувальник української музики поніс до хати компакт-диск улюбленого виконавця, який теж тут міг придбати.
У той час на музичній сцені Замку поморських князів відбувалося дійство з участю гуртів «Фліт» і «Козак-Систем», які дослівно розігріли зібраних, бо надворі стало дуже холодно – це в суботу. А в неділю виступив ансамбль пісні і танцю «Колос», гурт «Веселка», «Горицвіт», а також тріо бандуристок «Вишиванка». Атмосферу концерту підсилювала архітектура місця проведення заходу, тобто Замок поморських князів. Уже ввечері у Щецинській філармонії можна було послухати ансамблю солістів «Крещендо». Думаю, що слова композитора Дмитра Шостаковича, які гурт «Крещендо» виніс на свою офіційну веб-сторінку – щоб полюбити музику, треба перш за все її слухати, – підтверджують доцільність улаштовування таких заходів. Справді, з боку щецинян, без огляду на їхню національність, відчувається зацікавлення ДУК – це саме вони в основному заповнюють концертні зали, тому що українці, на жаль, не надто велелюдно відвідують заходи.
Під час цьогорічних ДУК організатори пам’ятали й про День дитини, бо культурне свято українців збіглося з дитячим святом. Щецинський відділ ОУП улаштував на площі Замку поморських князів ряд забав з участю всіх охочих бавитися дітей: були українські і польські малята, але також грецькі та вірменські, як розповів І. Сирник. А на завершення забав усі діти отримали безкоштовно від ОУП морозиво і цукрову вату.
– Вважаю, що місце і час проведення днів сприяє ще кращій рекламі української культури. Наприклад, кажуть, що День дитини, який ми організували, був найкращим дитячим заходом, підготовленим у місті, а при цій нагоді десятки щецинян і туристів мали змогу ще й ознайомитися з українською культурою, – констатував І. Сирник. Справді, щециняни охоче ставали учасниками українського дійства – вони підходили, розпитували українців, звідки приїхали, прислуховувалися до їхньої музики…
Натомість при нагоді візитів гостей з України місцевий гурток та відділ ОУП реалізує ряд культурних проектів, як-от культурний обмін між Центром культури в м. Долині на Івано-Франківщині і місцевим Осередком української культури (ОУК). «У майбутньому ми хочемо використовувати наш ОУК як базу для дітей з українських сиротинців. Хочемо, щоб діти-сироти, які не мають можливості поїхати за кордон, також змогли побачити, скажімо, Щецин чи Берлін», – наголошував І. Сирник. Цей проект – поки що на етапі підготовки, однак місцевий відділ поважно ставиться до нього. ■
