Якуб Логінов ■ УКРАЇНА-ПОЛЬЩА ■ 2009-09-17
{mosimage}
Минулого року на шпальтах “Нашого слова” багато писалося про революційні плани ельблонзького порту, який мав стати північним морським “вікном у світ” для України та Білорусі. Ініціатива “Балтійська Україна” була тісно пов’язана з реальним тоді проектом побудови каналу через Вісляну косу, який надасть Ельблонґові доступ до моря. Однак згодом ця ініціатива затихла: уряд Дональда Туска відклав будівництво каналу на 2016-18 рр. (раніше планували відкрити його вже 2012 р.), віце-міністр інфраструктури Анна Випих-Намйотко висловилася проти тісної співпраці з Україною, а сам порт опинився у важкому фінансовому становищі.
Однак підписане недавно польсько-російське порозуміння про судноплавство в Калінінградській затоці суттєво змінило ситуацію. Хоча каналу ще нема, однак логістичну частину “Балтійської України” можна вже реалізувати – щоправда, на російських умовах і в неповному вимірі. Проте, попри висловлений у польських ЗМІ ентузіазм, підписане недавно порозуміння з росіянами не ґарантує вільного судноплавства.
– Його підписали на російських умовах, про що свідчить обов’язок повідомляти російські служби на два тижні перед рейсом про намір перетнути морський кордон. У нас, а також у всьому цивілізованому світі, таку процедуру можна вирішити протягом одного-двох днів, – коментує директор Порту Ельблонґ Юліан Колтонський.
Інша проблема – це глибина російської частини затоки. Хоч вона в цьому місці має насправді аж 4 метри, російська адміністрація “встановила” там офіційну позначку 1,8 метра.
– Таку осадку мають річкові баржі дедвейтом 1000 тонн, натомість ми розраховували на можливість приймати морські судна осадкою до 4 метрів та дедвейтом 4000 тонн. Ці баржі зможуть плавати лише з Ельблонґа до Калінінграда і назад, однак на відкрите море не випливуть, бо це для них небезпечно. Морські судна у нас з’являться лише тоді, коли зробимо канал через косу, – додає Колтонський.
На необхідності будівництва каналу, незважаючи на підписане порозуміння, наполягає також влада Вармінсько- Мазурського воєвідства.
– Уряд повинен його побудувати, для того є всі економічні та політичні підстави. Також важливо, щоб реалізувати обраний курс на співпрацю порту з Україною та Білоруссю. Україна – це наш стратегічний партнер і ми повинні її інтеґрувати з Європою саме за допомогою таких конкретних проектів. З Білоруссю справа складніша, але це також наш сусід і така співпраця потрібна, – сказав у коментарі “НС” Генрик Горбачевський, віце-голова комісії співпраці з закордоном Вармінсько -Мазурського сеймику.
Зовсім протилежну думку мають політики, пов’язані з Ґданськом. “Добре, що є порозуміння з росіянами, бо тепер не треба буде копати каналу”, – сказав маршалок Помор’я Ян Козловський. Скептичне ставлення до каналу та співпраці з Україною має і віце-міністр інфраструктури Анна Випих-Намйотко. Не бракує також осіб, які, щоправда, є палкими прихильниками каналу, але виступають проти співпраці Ельблонґа з Україною. “Канал повинен бути побудований для туристичних цілей та як елемент водного шляху Е-70. Однак концепція Ельблонґа як балтійських воріт для України та Білорусі не має сенсу, принаймні наразі”, – вважає директор ельблонзького представництва Вармінсько- Мазурського маршалківського управління Єжи Вцісла, людина з близького оточення маршалка Яцека Протаса.
Що цікаво, попри всі хиби польсько-російського порозуміння, бізнес в Ельблонзі вже почав розвиватися. Нещодавно управління порту орендувало один із терміналів приватній логістичній компаній з Ґданська, яка займатиметься поставкою та перевалкою товару в порту. Дві фірми зацікавлені імпортом через Ельблонґ російського вугілля та експортом збіжжя. Як зазначає директор Колтонський, у цьому другому випадку йдеться не тільки про збіжжя з Польщі, а також з України та Білорусі, які мають надлишок зернових.
За словами Ю. Колтонського, потенціал ельблонзького порту вже сьогодні можна використовувати для торгівлі між Україною та Калінінградською областю. Тим паче, що в російських крамницях не бракує українських товарів, а українське пиво чи кетчуп здобувають призи на галузевих виставках. Натомість у західноукраїнських крамницях можна купити російські рибні консерви, вироблені саме в Калінінграді. Тепер ці товари возять окружним маршрутом через Білорусь та Литву і вони мусять двічі перетинати євросоюзний кордон. Через Ельблонґ набагато ближче, однак важливо, щоб польська влада подбала ще про якість залізничних сполучень. Сам директор Колтонський запропонував польському МЗС, щоб у рамках програми “Східне партнерство” прокласти залізничну маґістраль між Люблином та Львовом через Раву- Руську, однак наразі міністерство не коментує цю ініціативу.
Торгівля з Калінінградом важлива також тому, що з цього порту українські товари могли б відправлятися далі у світ. “До нас вони приїжджали б залізницею, в Ельблонзі можна дешево виконати різні логістичні операції чи просто складувати, потім баржі завезли б вантаж у Калінінград, а там можна його перевантажити на повноморське судно” – пояснює Ю. Колтонський.
“Наше слово” №38, 20 вересня 2009 року {moscomment}
