Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ 2010-05-07
В Україні мають проблему зі сприйняттям європейських голосів, а показовою можна визнати тут поведінку президента Віктора Януковича. За відносно короткий час він довів, що Європу можна слухати вибірково і посилатися на її думку лише тоді, коли це вигідно. Шпагат В. Януковича над “європейськими голосами” гарно ілюструє скандал із пам’ятником Сталіну.
Коли на першому фоні подій було надання звання Героя України Степанові Бандері (щодо якого депутати Європарламенту 25 лютого схвалили резолюцію з закликом до нового президента переглянути указ свого попередника), то Янукович уже через кілька днів говорив у Москві: “Звичайно, вони (укази Ющенка – гс) дуже резонансні, звичайно, ці укази не сприймаються ні в Україні, ні в Європі. Невипадково Європейський Союз прийняв навіть звернення Європейського парламенту”, – сказав тоді Янукович, а від людей із його кола можна було почути, що указ напевно буде скасований до Дня Перемоги (9 травня). Тоді Янукович вислухав і Європу, і Москву, яка, з відомих причин, Бандеру “проковтнути” ніяк не може. Він поставився з розумінням також до поляків, які були ініціаторами доситьтаки суперечливого звернення Європарламенту, але абсолютно не взяв до уваги голосів тих, хто був проти однозначного оцінювання Степана Бандери.
Черговий конфлікт пов’язаний із Сталіном. Ще минулого року на одній сесії Запорізької міськради фракція комуністів оголосила про намір встановити в місті пам’ятний знак Сталіну. Як інформували тоді українські ЗМІ, голова міської ради Євген Карташов не тільки дозволив комуністам зачитати цю заяву, а навіть подякував доповідачеві.
В оцінці комуністів, увіковічувати тирана варто хоча б за успіхи в індустріалізації, колективізації та розкуркуленні, а крім цього: “Пам’ятник Сталіну в Запоріжжі служитиме не тільки нашою даниною перед його видатними заслугами, але й буде належною відповіддю на спроби переписати історію, героїзувати гітлерівських поплічників з ОУН-УПА, встановити фашистський режим в Україні. Країна повинна знати того, з чиїм ім’ям на вустах йшли в бій наші батьки і діди. Це ім’я великого Сталіна”, – йшлося у зверненні. Комісар Ради Європи з прав людини Томас Гаммарберґ однозначно прокоментував цю ініціативу комуністів, визнаючи ідею спорудження пам’ятника Сталіну в Україні, яка постраждала від комуністичного режиму, чимось на кшталт “вшанування винних у злочині”: “Правда повинна стати відомою. Меморіали повинні споруджуватися на честь жертв, а не на честь диктаторів”, – говорив Гаммарберґ.
А якою була реакція на ініціативу комуністів теперішньої влади в Україні? За словами віце-прем’єр міністра Володимира Семиноженка, влада не перешкоджатиме спорудженню пам’ятника, щоб “не загострювати зіткнення різних думок”. Сам президент виступив за проведення місцевого референдуму в Запоріжжі: “Я розмовляв з мером Запоріжжя і з депутатами міської ради. Ми прийшли до загальної думки, що потрібний загальноміський референдум. Нехай жителі Запоріжжя самі, демократичним способом, вирішать, чи є місце на їхній землі бюсту Сталіна”, – цитувала слова президента його прес-служба. Пізніше, 27 квітня, Янукович повторив це саме у Страсбурзі, відповідаючи на запитання делеґатів Парламентської асамблеї Ради Європи про “звеличування Сталіна в Україні”. Така позбавлена однозначності позиція президента Януковича напевно не знімає підозр у прихованій згоді на реабілітацію деспота.
І це все діється у той час, коли навіть російський президент Дмитрій Медведєв (щоправда, під деяким впливом трагедії під Смоленськом) покладає на Сталіна відповідальність за Катинь і загибель тисяч поляків, визнає його відповідальним за злочини не лише проти польського, але й свого народу. У подібному дусі висловився наприкінці минулого року також прем’єр- міністр Росії Владимір Путін у прямому ефірі російських загальнонаціональних телеканалів, заявляючи, що позитивних результатів у період правління Йосифа Сталіна досягнуто неприпустимими засобами: “Репресії були. Це факт. Від них постраждали мільйони наших співгромадян. І такий спосіб правління державою, досягнення результату – неприйнятний. Це неможливо”, – наголошував тоді Путін.
Після акції в Запоріжжі українські комуністи заявили, що це тільки початок і що, на їхню думку, такі пам’ятники потрібно встановити в усіх обласних центрах. Напевно, окрилила їх позиція В. Януковича, тому постає запитання, чи й цю ініціативу президент винесе на референдум? Прикро, що він “демократичним способом” хоче з’ясовувати те, що для багатьох – не лише в Україні, але й для більшості світового співтовариства – є очевидним.
Інша справа – це питання, чому демократія і сумніви В. Януковича закінчуються там, де починається справа оцінки С. Бандери? Невже так повинен поводитися президент усіх українців, який обіцяв не ділити, а єднати? Можливо, сказане Януковичем – це не останнє слово стосовно увічнювання Сталіна. На ширшу й чіткішу позицію чекають, зокрема, українські депутати Ірина Геращенко та Ольга Герасим’юк, які в середині квітня звернулися до В. Януковича з проханням дати оцінку намірам членів Комуністичної партії України щодо пам’ятника Сталіну в Запоріжжі. В інтерв’ю для радіо “Свобода” І. Геращенко остерігала, чим це все може закінчитися: “Ми намагаємося поставити сьогодні пам’ятник людині, яку весь світ визнає злочинцем,. При цьому нова українська влада говорить, що вона сповідує демократичні, європейські цінності, що вона збирається йти у Європу. Це непокоїть. Мені здається, що це може бути першим кроком. А другим кроком ми просто почнемо переписувати нашу вистраждану історію, почнемо заперечувати геноцид, почнемо заперечувати Голодомор, почнемо заперечувати інші речі”.
“Наше слово” №19, 9 травня 2010 року
