Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №10, 2014-03-09
Мабуть, ніхто не підозрював, що напередодні святкування ювілею 200-ліття Тараса Шевченка його творчість та особистий життєвий шлях стануть настільки актуальними для українського сьогодення. Боротьба за волю, сила народу, продажність частини еліти, зазіхання з боку потужного сусіда – усе це було невід’ємною частиною дійсності, у якій жив Кобзар. Усе це має місце й нині.
Варто пригадати, що багато Євромайданів по всій Україні виникало саме біля пам’ятників Тарасові Шевченку. Напевно, для багатьох красномовною стала картинка з одного зі східних міст, де ще минулого року біля монумента Кобзарю стояв лише один чоловік, який вимагав від влади повернення на шлях інтеґрації з Європою.
На майдані в Києві від початку боротьби видніли слова Шевченкового поетичного звернення з твору «Кавказ»: «Борітеся – поборете, Вам Бог помагає!». Уривок з «Кавказу» саме з цими словами в рамках телепроекту «Мій Шевченко» читав вірменин з Дніпропетровщини Сергій Нігоян, який був серед протестувальників з перших днів. А потім його як одного з перших досягли смертельні кулі снайперів. Це жахливий парадокс, бо сталося це саме 22 січня – у день українського державного свята Соборності та Свободи.
До творчості Шевченка зверталися самі демонстранти, а священики, відправляючи молебні на майдані Незалежності, його словами закликали наповнювати душі вірою в Бога та Україну. Зрештою, на головній сцені Майдану портрет Тараса Шевченка був уміщений між святими образами. Величезне зображення Кобзаря знаходилося також при вході до Київської міської державної адміністрації. Цитати з його творів можна було побачити в ті дні на вивісках у центрі Києва. Також, як повідомляли українські мас-медіа, один з опозиційних лідерів Олег Тягнибок. відповідаючи на запитання мітинґувальників про план дій Євромайдану, рекомендував відкрити «Кобзар», бо саме там є головний план.
Спробувати зрозуміти, звідки ця велич Шевченка і віра людей у нього допомагає, зокорема, сучасна українська письменниця Оксана Забужко. На початку лютого в рамках ініціативи «Культурний проект» вона провела в Києві лекцію «Шевченко у ХХІ столітті: спроба перезавантаження». Письменниця спочатку відзначала, що цієї зими «найбільше активізувалося силове поле Шевченка».
Водночас письменниця наголошувала, що кожна людина повинна дозріти до Кобзаря. Наприклад, не треба вимагати від дітей розуміння його творів, на початок вистачить художньої привабливості: соловейків, біленьких хатинок чи вишневих садків.
На її думку, вони не менш привабливі, ніж сучасні якісні казкові відео-сюжети, з якими стикаються діти. Вони також не менш ефективно здатні розвивати дитячу уяву.
Шевченка можна по справжньому зрозуміти в дозрілому віці, коли людина вже сформована. Саме тоді можна збагнути глибину його слів, коли він говорить до тебе, «як людина до людини». У випадку самої Забужко, такий момент у її житті настав під час перечитування твору «В казематі», у якому поневолений Шевченко дякує Богові за те, що він у стражданні сам і своїх мук не перекладає на близьких. Як відзначала Забужко, такий хід думок проявився лише в часи тоталітаризму й боротьби дисидентів. Вони також хотіли захистити своїх близьких від наслідків своєї діяльності. «Молюся! Господи, молюсь! Хвалить тебе не перестану! Що я ні з ким не поділю мою тюрму, мої кайдани!» – писав Шевченко. А Забужко переконувала, що без зрозуміння цієї нової на ті часи етики не вдасться зрозуміти його творчості.
У сьогоднішній час одним з найбільш промовистих творів, напевно, є Шевченків «Сон» (комедія), в якому поет продемонстрував відсутність страху перед імперією: він насміхався з неї, з «пузатих підданих» і кумедного ведмедика, якого вони всі панічно бояться. Саме іґнорування царської величі, на думку Забужко, найбільш зачепило царя Миколу. Але Шевченко бачив, що могутність імператора стоїть на абсурдній, роздутій і безглуздій бюрократичній машині. Забужко нагадала своїм українським слухачам про те, що спадкоємність цієї системи можна побачити, включивши телевізор. Разом з тим для Шевченка величезна імперія була сном, у якому він її розвінчував, показуючи, що зло не є аж настільки демонічним. Кобзар, на думку Забужко, в цьому творі просто говорить: люди, не бійтеся.
Зрештою, Шевченко у свій час також зробив своєрідний «Євромайдан» – культурний. У своєму «Посланії» він спочатку прямо в очі кричить русифікованій українській еліті, дорікаючи, що в ярмі вони ходять «лучше, як батьки ходили». Але потім закликає: «Обніміться ж, брати мої. Молю вас, благаю!». При чому дослідниця вважає, що Шевченко вже відчував весну народів у Європі і національне пробудження слов’ян, тому намагався довести до реального перевороту у свідомості українців. Проявом устремлінь до заходу був і «Заповіт», слова якого прямо перегукуються з французьким революційним гімном «Марсильєзою». Шевченко, передчуваючи свою смерть, вирішив подарувати братам-українцям подібний гімн, а це пояснює, чому «Заповіт» часто і сьогодні співають стоячи.
Не випадково також Шевченко для збірки поезії обирає назву «Кобзар». Кобзар ходив по ярмарках, збирав навколо себе молодь, грав героїчні думи, а також і розважальні твори, співав про любов тощо. Він постійно був у дорозі. Для нації без держави він був чимось на кшталт інституту національної пам’яті, мас-медіа та шоу-бізнесу, як це образно назвала Забужко. Він зв’язував людей, села з селами, міста з містами. «Він був наріжним каменем, з якого виростає і твориться майбутня культура, тоді, коли інші камені не працюють», – говорила Забужко.
Шевченко, як зазначила Забужко, не дає готових рецептів, але він дає план внутрішнього перепрограмування, яке допоможе людині знайти відповідь і зробити правильний вибір. Шевченкові пророцтва у творах «Сон», «Заповіт» і «Посланіє» були очевидними. Це вибір цінностей, яких сьогодні дотримується західний світ: верховенства права, пошани громадських прав і культурного розмаїття. Сучасні українці також пішли в цьому напрямку. І це знову розлютило ведмедика… ■
