Ми усвідомлюємо, що період 1917-1921 рр. у наших відносинах був дуже важким, оскільки ситуація на польських та українських землях змінювалася немов у калейдоскопі: з одного боку, поляки та українці боролися між собою – хоча б 1919 р., а потім, коли зовнішня і внутрішня ситуація змінилася, маємо справу зі союзом і спільною боротьбою з головним ворогом, яким для поляків та українців були більшовики, – сказав під час дискусії проф. Роман Дрозд, який виголосив доповідь “Українська Народна Республіка і Західно -Українська Народна Республіка – шлях України до незалежності”. На жаль, з цього бою звитяжною вийшла тільки польська сторона, яка після 123 років поневолення відродила свою незалежність, натомість Україні довелося ще довго чекати.
– У Польщі війну 1920 р. сприймають як польсько- більшовицьку. Насправді ж це була польсько -українсько -більшовицька війна, оскільки тоді Польща мала нехай і слабшого, проте реального союзника, яким була Україна, – зазначив проф. Омелян Вішка, автор реферату “6 та Січова стрілецька дивізія та її шлях у боях за Україну, а також у боях в “цудзє над Віслою””. Професор свідомо не вживає окреслення “чудо над Віслою”, бо це, на його погляд, не є історична назва – не було жодного “чуда”, а лише виграш армії. Натомість символічним підкресленням польсько -української співпраці, за словами О. Вішки, є оборона Замостя, де, хоч за кількісним складом переважала польська армія, місто до оборони підготували саме українці.
Уже під час дискусії учасники конференції запитували, чи є можливе повернення до розмов про історію на кшталт тих, які велися під час дебати “Україна – Польща. Важкі питання” (семінари організовано в 1997-2006 рр.). На думку Р. Дрозда, під час організування цих конференцій відчувалася велика відкритість на співпрацю – і з польського, і з українського боку. До того, відбувалося це з піклуванням польської та української влади – вона також була зацікавлена, щоб польсько- український діалог відбувався і щоб він привів до порозуміння в згаданих темах, – підкреслив проф. Р. Дрозд. Можливо, що ніколи не дасться вияснити всіх болючих тем і написати спільної історії, яка б задовольняла обидві сторони, однак згадані конференції справді наближали до такого моменту. Проте, коли сприятливий клімат для польсько -української співпраці в науковій галузі закінчився, на жаль, не створено іншої альтернативи, а верх взяли тоді історики, наближені до правих сил. Однак формула тих конференцій вичерпалася – з тим згідні, мабуть, усі.
І все ж, обговорення узгоджень і розбіжностей зі згаданої тематики польськими та українськими істориками, як це вже пробували робити відносно періоду ІІ Світової війни та післявоєнних років, потрібне також стосовно І Світової.

“Наше слово” №13, 27 березня 2011 рок у {moscomment}