Роман Кабачій ■ УКРАЇНА ■ №28, 2016-07-10
На звістку про можливий вихід Великої Британії з ЄС українці спершу побігли здавати євро, а потім замислились про геополітику.
В Україні серйозно почали обговорювати вихід Британії з Євросоюзу тоді, коли референдум вже сказав «так» виходу, до того вважалося, що більшість британців має здоровий глузд, а по-друге, не перебуваючи в ЄС, самим важко судити про те, що робиться з протилежної сторони континенту. Натомість першою реакцією пересічного українця на ймовірне позбавлення Євросоюзу одного з ключових донорів стали черги до обмінників, куди посполиті побігли здавати назбирані мозольною працею євро. Втім, обвалу не сталося, навіть на обмеженому українському ринку, і з обміном валюти наступного дня дали спокій. Іншою формою параної стали заяви, що «Британія звільнила місце для України», та якщо в рамках гумору ще можна було якось це сприйняти, мовляв, «почекайте нас лишень, не розвалюйте впень той ЄС», то коли подібну маячню почали нести народні депутати, стало не до сміху.
Проґресивна спільнота українського сеґменту Фейсбуку, дожидаючись реакції до боку властей, так активно почала обговорювати факт Брексіту, що політичний оглядач журналу «Фокус» Мілан Леліч навіть посміявся над цим, замістивши в лапках «Пост про вихід Британії з ЄС», – мовляв, місце я забив, лишень ще не маю що сказати, почекайте. Інший автор цього видання, оглядач-міжнародник Леонід Швець у власному міні-аналізі відзначив, що прихильники виходу Британії з ЄС своєю соціальною структурою нагадують українських і російських «ватників», проте це проблема Британії, а Україні своє робить і тут будувати свою Європу. Там «була хоч якась інформаційна альтернатива, у нас її досі немає. Так формується потрібна картинка світу, у якій Україна – невдаха. Так програється битва за минуле. Якщо тут нічого не змінити, усе навколо буде постійно змінюватися, але вже без нас», – написав метр української журналістики Швець.
Ті, хто виражав відверте занепокоєння наслідками виходу Лондона з європейських структур, наголошували на тому, що у Європі поменшає відверто принципових з приводу утримування санкцій проти Росії країн. І що на цьому тлі вже через півроку може навіть змінити свою думку канцлер Німеччини Ангела Меркель (тим більше, що її коаліційний партнер міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмайєр вже заявив, що санкції мусять бути поступово відміненими). З іншого боку, Британія матиме більш розв’язані руки у власній зовнішній політиці, яку наразі кориґувала думка 28 членів ЄС, і що вона буде більш радикально антиросійська і проукраїнська, нема сумніву. Один з прикладів на користь цієї тези, коли на останньому засіданні Парламентської асамблеї Ради Європи 24 червня прочитано доповідь про «спільні європейські і російські цінності», засідання на знак протесту покинули представник України Володимир Ар’єв та представник Британії, котрий заявив, що саме через таку позицію Європи британські громадяни проголосували проти ЄС.
До слова, якщо оцінювати роль західноєвропейських інтелектуалістів у формуванні суспільної думки щодо конфлікту на лінії Україна – Росія, то якщо серед французьких чи італійських високочолих можна відшукати як прихильників України, так і шукачів «другої точки зору», то в британських колах щодо Москви панує холодний розум. Недарма одним з особистих ворогів Путіна вважають редактора видання «The Economist» Едварда Лукаса, який тепер особисто перепросив своїх друзів за кордоном за результат голосування земляків, натомість ще один відомий британець, автор книжки «Українці. Несподівана нація» Ендрю Вілсон ще рік тому скритикував ЄС на конференції у Празі: «Ризький саміт був типовим продуктом методу, породженого внутрішньою політикою ЄС, де часто єдиний спосіб вести справи — це нічого не робити, шукати компроміси і вносити незначні поправки у сподіванні змінити політику наступного разу. […]стара Европа не може мислити за межами правил. В Європейському Союзі більше немає жодного ґрандіозного проєкту чи морального пориву. ЄС ховається за тернистим лісом acquis communautaire (зводу нормативноправових актів), який розробило попереднє покоління». Британців справи «для галочки» не влаштовують.
Вочевидь через розуміння серйозних намірів Лондона українська влада продемонструвала стриманий оптимізм. На побоювання, що вихід Британії з ЄС зашкодить наданню громадянам України безвізового режиму в Шенґенській зоні (до якої Британія не належала), міністр іноземних справ Павло Клімкін заявив, що це лише технічно – через юридичну тяганину з виходом може затримати цей процес, але тільки в рамках кількох тижнів. Президент Петро Порошенко відзначив, що йому шкода щодо власне таких результатів референдуму, але вірить, що вони матимуть лише консультативний характер: «Вірю, що, незважаючи на результат референдуму, Британія залишається в Об’єднаній Європі і захищатиме спільні європейські цінності», – написав у своєму Твіттер глава української держави (вочевидь Петро Олексійович на той момент не був достатньо поінформований, бо ж розлучення таки заплановане, але що ж, використання сакраментального «нам своє робить» нічого нового українцям не сказало).
Натомість депутат від партії Юлії Тимошенко Олексій Рябчин у спеціально написаному для порталу «Європейська правда» тексті запропонував, щоб Україна, користаючись моментом, внесла нову хвилю пожвавлення єврооптимізму. «Україні зараз випадає історичний шанс запропонувати нову модель відносин, адже в той час, коли все більше країн інфікується вірусом євро-скептицизму, люди в Україні кожного дня воюють за європейські цінності. До того ж політична розбалансованість ЄС може призвести до пошуку цікавих альянсів та нестандартних трансформацій. Для того, щоб двері в Європу для нас не закрилися, ми також можемо дати ЄС та Британії нові ринки, запропонувати власні якісні товари та забезпечити можливість для притоку інвестицій», – вважає нардеп.
Тобто головне, щоби з кожної ситуації витягувати максимум позитивного – таким мусить бути девіз нової України. Те, що це можливо і в даному випадку, можна уявити через аналіз існуючого на Великобританському острові нині статус кво: за вихід проголосували «низи», проти виходу були освічені «верхи», молодь, яка на даний момент уже має європейську ідентичність. Вона природним чином буде союзником України до здобуття права на членство, так само як і вони боротимуться за повернення в лоно Європи. Тож, утретє – нам своє робить! ■
