Ігор Горків ■ РОЗМОВА ■ №40, 2013-10-06
Фонд духовної культури пограниччя існує з 2004 року. Його фірмовий знак – це Європейські дні добросусідства (ЄДД), з великим успіхом організовувані кожного року. Про історію і майбутнє, не лише ЄДД, ми поговорили з головою фонду о. митратом д-ром Стефаном Батрухом.
Отче, розкажіть, будь ласка, дещо про історію Європейських днів добросусідства та їхні успіхи. Як усе це почалося?
ЄДД мають уже свою майже десятилітню історію. Ми починали 2004 р. в Корчмині. І це було пов’язане з відновленням церкви, побудованої там 1658 р. Була потреба запросити мешканців України, які збиралися біля каплиці з чудодійним джерелом – за 800 м від згаданого храму і за 20 м від лінії кордону. Більшість вважала нереальним зробити святкування спільно там, де немає відкритого переходу через кордон. Але коли я почав розмови з керівниками прикордонних служб Польщі та України, то виявилося, що це є не таким складним завданням. І врешті відбулася перша зустріч з відкриттям кордону, на якій мали змогу зустрітися учасники з Польщі та України.
Тоді ми почали думати, щоб на кордоні зробити щось більше, у такому місці, куди можна привезти технічне обладнання. Комендант Надбужанського відділення Прикордонної служби ген. Марек Доміняк сказав, що таким місцем може бути прикордонна зона між селами – польським Долгобичевом та українським Угриневом. Ось і 2007 р. ми влаштували великий концерт з участю польських та українських гуртів. Тоді вдалося отримати фінансування з польського МЗС. Це був дуже великий успіх: до прикордонного знаку «803» прибуло майже 30 тисяч людей. Пізніше ми організували ЄДД у Корчмині і Стаївці. Розголос був настільки великим, що 2009 р. почалося спорудження прикордонного пункту пропуску Долгобичів/ Угринів, будівельні роботи тепер уже наближаються до завершення і, можливо, що ще цього року або на початку 2014 має бути відкритий повноцінний великий прикордонний перехід.
Після такого позитивного результату, звернувся до нас війт ґміни в Мірчі з проханням організувати ЄДД у Крилові/ Кречеві біля прикордонного знаку «835». Там виникла проблема, оскільки кордон пролягає посередині Бугу, отож потрібно було збудувати понтонний міст на річці. Але перемогло сильне переконання й бажання продовжувати цю справу. Люблинський воєвода і волинський губернатор не могли цьому посприяти, тому ми звернулися до Міністерства оборони Польщі, і воно допомогло збудувати міст за невеликі кошти. Це показало черговий раз – якщо є сильне бажання добитися чогось, то це можливо здійснити. Крім того, у Крилові/Кречеві не було доступу до кордону та до ріки на відстані двох кілометрів, і місцеві мешканці, хоч не мали бюджетних коштів, мобілізувалися, щоб розчистити цю територію (значну суму фінансування ми отримали лише двічі, а загалом приходилося розраховувати тільки на власні сили). Після Крилова/Кречева прийшло прохання з ґміни Воля-Угруська. Коли ми і там улаштували ЄДД – біля знаку «1055», на кордоні на Бузі – то захоплений голова районної ради Старосамбірщини сказав: «Зробімо ЄДД в Нижанковичах/Мальговичах біля Перемишля».
Отак протягом 10 років ЄДД організовувано у 5 різних місцях. Тепер в одному будують пункт перетину кордону, в чотирьох – відбуваються концерти. Уже підписана дипломатична нота і готується документація для початку будівництва перетину кордону в Нижанковичах/Мальговичах. Тобто ЄДД дали сильний поштовх, щоб прискорити відповідні процедури.
Ще один важливий елемент – на польсько-українському кордоні діє тільки один пішохідний пункт перетину кордону в Медиці/Шегинях. Немає туристичних переходів, оскільки в цьому не було зацікавлення. Цього року, в 10-ту річницю ЄДД, віце-міністр внутрішніх справ Пйотр Стаханьчик дав розпорядження підкарпатському і люблинському воєводам окреслити, де найкраще відкрити туристичні пішохідні пункти перетину кордону. Це зрушило справу з місця, будуть відкриватися малі місцеві переходи.
Це все видимі успіхи ЄДД. Але є також і невидимі…
Місцева влада з польського боку в прикордонній зоні боялася, що як почне співпрацю з українцями, то втратить своїх виборців. Час показав, що це – надуманий страх, бо війтів і старостів після ЄДД переобирали. Виявилося, що люди зацікавлені заходами, в яких поляки співпрацюють з українцями, зустрічаються, дискутують. На початку господарі цих місць боялися бути організаторами і брати на себе відповідальність. Нині нема з цим проблеми.
З українського боку завжди було бажання організувати такі заходи, хоч прикордонна інфраструктура є в гіршому стані. Була потужна мобілізація районів: Сокальського, Іваничівського, Шацького, Старосамбірського. Активізувалися всі можливі і неможливі сили, щоб на організаційному рівні не програвати польській стороні.
Прикордонникам і владі по обидва боки було складно співпрацювати, оскільки існував мовний і психологічний бар’єр. Організування ЄДД вимагало змін: необхідні були розмови й узгодження. Спочатку польські та українські прикордонники не спілкувалися, бо робити це було заборонено. Після 10 років я не впізнаю цих людей: вони зустрічаються і розмовляють між собою. Різні структури почали щоденну співпрацю. Вдалось позбутися стереотипу, що за кордоном – недоступна територія, до якої не можна наближатися.
За прикладом ЄДД, в Ульгівській ґміні для релігійних заходів кожного року відкривають кордон уже в 3 місцях. Голова районної адміністрації Сокаля розпочав збір підписів за відкриття пішохідних туристичних переходів: Угнів/Диниська, Белз/Осердів і Варяж/Усміж. Місцева влада взяла справи у власні руки, не чекаючи на рішення Києва і Варшави. Сама хоче, щоб кордон став більш прозорим і відкритим для людей. Розвивається співпраця теж на іншому полі: ЄДД надихнули «Гайдамаків» і «Voo Voo» записати спільний альбом. А вперше гурти зустрілися саме на концерті, який відбувся на кордоні.
Цього року відзначення 70-х роковин Волинської трагедії були переломними: спільна декларація УГКЦ і РКЦ про примирення, панахида за жертвами. Однак церковні заклики не дійшли до серця кожного. Чи це позначилося на цьогорічних ЄДД?
Після відомого інциденту в Луцьку та ухвал різних державних структур були теж спроби зірвати проведення ЄДД, зокрема у ґміні в Мірчі. Спонсори чинили там тиск на війта, щоб той відмінив захід, і він обмежив програму, не узгодивши цього з нами. Не було моста, свято відбулося без участі української сторони. Тут ЄДД, по суті, не були проведені. Але це був єдиний такий випадок.
Я трохи побоювався, що медіа-кампанія навколо Волинської трагедії вплине на відвідуваність, але цього не сталося. Наприклад, в Адамчуках/Збережі кордон відкритий був на 5 днів, і, за даними прикордонників, на ЄДД прийшло 35 тисяч людей. У Корчмині/Стаївці, як і кожного року, учасників теж було дуже багато. У Нижанковичах/Мальговичах протягом двох днів кордон перетнуло 11 тисяч осіб. Це свідчить про те, що неґативна кампанія не мала великого впливу на людей. Вони роблять свої власні висновки і вважають, що співпраця є необхідною.
Коментуючи сумнозвісну реконструкцію в Радимні, директор Фонду польсько-української співпраці Ян П’єкло сказав, що тепер можемо лише мінімалізувати втрати, яких завдала ця реконструкція польсько-українським взаєминам. Чи Ви, отче, погоджуєтесь з такою оцінкою?
Я вважаю, що ця реконструкція, як і різноманітні публікації про Волинь, не викличуть якихось неґативних наслідків у польсько-українських стосунках. Під час проведення ЄДД відчувалося, що люди дивляться на історію по-своєму. Більшість з них усвідомлює, що вона не була чорно-білою. Людьми не так легко маніпулювати, а спроби показувати історію в таких кольорах сприймаються з усвідомленням, що це неповна правда.
По-перше, варто звернути увагу на те, що ми організовуємо ЄДД в місцях, де існували польсько-українські конфлікти, отож, дивлячись через призму історичних подій, здавалося б, що не повинно тут бути зацікавлення проведенням такого заходу, люди мали б ображатися одні на одних, ставитися з взаємною недовірою. А є навпаки – вони хочуть підтримувати контакти і співпрацювати, тільки треба їм створити умови для цього. По-друге, кожного року ми побоювалися, що під час ЄДД будуть провокації, бійки між поляками та українцями. Проте за 10 років таких ексцесів не було. Служби, які відповідають за безпеку, кожного року повторюють: інші заходи рідко бувають такими спокійними, навіть на дискотеках є більше аґресії. Я не знаю, звідки береться ненависть і хто її підживлює. Однак там, де відбуваються ЄДД, люди потребують нормальних дружніх стосунків, хочуть бути добрими сусідами.
Єворпейські дні добросусідства будуть і надалі проводитися в наступні роки. Як Ви, отче, бачите їхній дальший розвиток? Чого сподіваєтеся?
Є бажання створити пункти перетину кордону теж в інших місцях, де відбувається фестиваль. Найбільшою перешкодою, наприклад, у Крилові/Кречеві й Адамчуках/Збережі, є брак мостів. Думаю, прийде такий момент, коли сторони погодяться, що їх треба там збудувати, і підуть назустріч потребам місцевого населення. Якою буде програма ЄДД – залежатиме від зацікавлення місцевих жителів. Цим заходом ніхто нікому нічого не накидає, все відбувається на добровільній основі.. Якщо буде таке бажання, то фестиваль проводитиметься й надалі. Співпраця при ЄДД різних структур по обидва боки кордону переходить на інший рівень. За 10 років підписано принаймні 5 різних угод про співпрацю. Цього року підписали угоду ґміна Ульгівок і сільська рада Корчівки. Це прецедентна справа, бо протягом довшого часу партнерами ґмін були тільки райони. Тому сподіваюся, що тепер ця співпраця розшириться і перейде в більш організовану площину. Крім того, я мрію, щоб у рамках ЄДД могли відбуватися презентації, наприклад, аґротехніки, на яких польська та українська сторони могли би представити свої пропозиції. Ми будемо шукати нові форми, щоб іти назустріч потребам мешканців прикордонної зони.
Дякую за розмову.
