Якуб Логінов ■ УКРАЇНА ■ №24 2016-06-12
Заведення нових пішохідних пунктів пропуску (ПП) має повну підтримку польської та української адміністрації, однак перешкодою є брак фінансів. Нові пішохідні переходи будуть з’являтись у темпі один на рік. Щоправда, це велике покращення, порівнюючи з нинішньою ситуацією, але такі повільні темпи не сприятимуть розвантаженню черг на кордоні, які збільшаться після впровадження безвізового режиму.
Нещодавно стало відомо, що 2017 р. таки буде відкрито пішохідний коридор у пункті пропуску Гребенне – Рава Руська. Про це повідомив люблинський воєвода Пшемислав Чарнек, який отримав на 2016 р. гроші на підготовку проектної документації переходу. Хочеться вірити, що справа на останній прямій не застряне на зайвих бюрократичних проблемах, як це вже багато разів було раніше.
Прикладом таких проблем є ситуація, яка під кінець минулого року склалася відносно пункту пропуску в Долгобичеві. Отож, 31 грудня закінчувався термін експерименту з уведення пропуску пішоходів і велосипедистів у ПП Долгобичів – Угринів на основі тимчасово створеної інфраструктури. Експеримент, запроваджений ще попереднім люблинським воєводою Войцехом Вільком, вважали дуже вдалим, тому вже в серпні 2015 р., місяць після запуску, не було сумнівів щодо доцільності його продовження. Таких сумнівів не мав і новий воєвода Пшемислав Чарнек з «ПіС», який ще на початку грудня 2015 р. дав позитивну рекомендацію щодо збереження в Долгобичеві пішохідного руху (аналогічну вказівку дала Митна служба Польщі).
Здавалося, що все було домовлене і не викликало жодних застережень. Проте продовження експерименту після 1 січня опинилося під загрозою. Причина банальна – Державна прикордонна служба України (ДПСУ), звичайно, забула вчасно відповісти на заяву польської сторони і дати свою формальну згоду на те, щодо чого ніхто не мав ніяких сумнівів. Українське «так» з’явилося тільки 30 грудня, на день перед закінченням експерименту, а й так сталося це під тиском преси. Зволікання ДПСУ описала «Українська правда», а вслід за нею про це написали інші впливові українські ЗМІ.
Другий після Медики – Шегинь пішохідний пункт пропуску таким чином урятували (хоч наразі тільки до 30 червня 2016 р.). Ось і цікаво подумати, що було б, якби не вчасне втручання журналістів. Справа Долгобичева, ймовірно, зависла б на довгі місяці або навіть роки, після яких уже ніхто навіть би не знав, чому пішохідний рух у цьому ПП після вдалого експерименту таки ліквідували.
Зайве побоювання? Не зовсім. Саме в такий спосіб уже вісім років чекаємо на відкриття пішохідного коридору в пункті пропуску Ужгород — Вишнє Німецьке на кордоні зі Словаччиною. Пішохідний рух там успішно функціонував кільканадцять років, а «тимчасово» перервали його 2007 р. під час реконструкції термінала у зв’язку зі вступом Словаччини до Шенґенської зони. Тоді обіцяли, що до середини 2008 р. побудують і відкриють новий пішохідний перехід. Не здійснили цього до сьогодні.
Спочатку навіть дійсно хотіли створити нову інфраструктуру, про що свідчить ситуація сусіднього пункту пропуску Малий Березний – Убля в Бескидах, недалеко Польщі. Там під час реконструкції відкрили нову пішохідну смугу, яка вже відповідала стандартам зовнішнього кордону Шенґенської зони, а інвестиція обійшлася в копійки. Оце замість ліній на вулиці поставили огорожу, яка відмежовувала пішоходів від машин. На подібну інвестицію в Ужгороді вже не вистачило коштів, бо якраз розпочалася ґлобальна криза, а бюджет України різали по-живому. І те, що тут ідеться про маленькі витрати, нікого не цікавило: нема грошей, кінець дискусії.
У наступні роки до справи не поверталися. Донедавна всякі спроби з’ясувати причини такого зволікання виявлялися даремними. Словацькі установи ввічливо повідомляли, що відкриття пішохідного коридору гальмує українська сторона, українці те саме говорили про словаків. Оскільки від закриття пішохідного коридору 2007 р. пройшло вже дев’ять років, усі звикли до того, що саме так має бути, бо нібито ЄС цього вимагає (хоча це неправда). А люди, які хочуть потрапити з Ужгорода в Кошиці, мусять подаватися об’їздом через Малі Сельменці, втрачаючи на це п’ять і більше годин.
Торік несподівано з’явився шанс на виправлення цієї ситуації. Словаки провели ґрунтовну модернізацію переходу (на кошти ЄС), у рамках якої створили, зокрема, сучасний термінал для пішоходів. Він коштував кількасот тисяч євро, словацькі чиновники пишаються ним. Однак він не працює. Чому? Бо Україна досі не відповіла на пропозицію словацької сторони змінити міждержавну угоду щодо пункту пропуску в Ужгороді. Суть зміни – дописати одне речення, що крім автомобілів, автобусів і вантажівок, на цьому пп допускається теж пропуск велосипедистів.
Чи хтось із чиновників має до цього питання якісь застереження? Авжеж ні, всі за те, щоб пішохідний термінал відкрився. Так само, як всі щиро за запровадженням спільного польсько-українського чи польсько-словацького контролю або скасування зайвої бюрократії, як от сумнозвісні «талончики». Все буде затверджено, застережень немає, просто чекаємо на підпис того чи іншого керівника, а той чекає на згоду свого начальства, – чуємо у відповідь. Отак давно очікувані нововведення на кордоні як були на папері, такими і залишаються. ■
